Євген Маланюк. Вибране. Ватра. Націонал

Ватра. Націонал – революційний часопис

Євген Маланюк. Вибране

12/12/2008

Теми: класики, культура, Маланюк, мистецтво, націоналізм, НАШІ

Євген Маланюк (1897 – 1968) – соціал-націоналіст, бойовий офіцер української армії, учасник Першої світової війни та Національної революції 1917 – 1920 років, класик української поезії ХХ століття. На еміграції жив у Польщі та Чехословаччині, з 1949 року – в США. Поезія Маланюка відзначається ідеалістичним активізмом, палкими антибуржуазними і елітарно-провідницькими волюнтаристськими мотивами та звертається до синтезу елліністично-нордійської естетики національного реваншу як єдиного шляху проривного повернення народної спільноти в модерну історію. Інтимна лірика Маланюка має надзвичайно теплий характер. На численні прохання читачів націонал-революційного часопису “Ватра” публікуємо уривки вибраних творів поета-революціонера, які відображають різні грані його творчості.

ІСХОД

Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомленний грім гармат.
Налітали зловісні птахи,
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: на Захід… на Захід… на Захід…
І услід – реготався Схід.
Роззявляв закривавлену пащу.
П’яний подих нудив, як смерть.
Де ж знайти нам за тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?

1920

ШЕВЧЕНКО
Не поет – бо це ж до болю мало,
Не трибун – бо це ж лиш рупор мас,
І вже менш за все – “Кобзар Тарас”,
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше – бунт буйних майбутніх рас,
Полум’я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою на довгу ніч образ.
Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,-
У досвітніх загравах – степах
З дужим хрустом випростали крижі.
А ось поруч – усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.

ОДИН ВЕЧІР

Єдиній

Скільки ніжности в Ваших долонях,
Скільки зоряних в зорі казок…
Знов палаю в солодкім полоні,
Знов Сахара, жага і пісок.

Хто Ви: Борджія чи Клеопатра,
Жанно Д’Арк українських степів?
В Вашім серці – незгаслая ватра,
В Вашім погляді – зоряний спів.

ВІДВІКУ Й ДОНИНІ

Відвіку й донині Еллада й Юдея –

Два вороги люті на древній землі –
Хрестом і залізом та ядом ідеї
Руйнують-будують і Рими, й Кремлі.

Від грецьких провінцій до римських колоній
Гриміли століття меча і огня,
Здіймались до неба безсилі долоні
І марно молили великого дня.

В коріннях зростаючих готик, як язва,
Кублилося чорне, гніздилося зло –
То гетто душилось в пархатих міазмах,
То гетто, то гетто труїло й гнило.

І помста сичала, і ятрилась зрада,
І ядом руїни труїлася кров.
Два вороги люті – Юдея й Еллада –
Від Тібру, від Рейну аж ген по Дніпро.

22 листопада 1929 року.

МАЛОРОСАМ

Невже ж надії всі – пропащі?
Невже ж даремно одгорів,
Врятований з самої пащі
Нещадно хижих сих років?

Чом не загас під бунту бубни,
Під трубний галас голосів,
Коли історія свій згубний,
Кривавий засівала сів?

Чому зоставсь з тобою, хохле,
Безславно тліти на межі
Та чути тільки сморід здохлий
Твоєї мертвої душі?

Та тільки проклинать, та плакать,
Та пружить зламане крило,
Що здохле вже здола балакать,
Є переконаним хахлом,

Що вже носить краватку вміє
І слинить Маркса вже… А ти,
Малоросійський Єреміє,
Ще блимай відблиском мети!

Довершуй непотрібні вірші,
Віршуй вогнем останніх сліз,
Віршуй!.. Бо вже не буде гірше –
Ні там, ні тут: здихає скрізь.

СЬОГОДНІ

Ні! Не тропар і не псалом!
Не молитви, не плач до неба, –
Свячений ніж, стиснутий злом,
Свячений ніж – оце нам треба.

В жорстоку, хижу ніч життя,
В оцю страшну, страсну годину
Здуши гадюку почуття,
Забий, забий в собі людину!

Дивись, крізь язики заграв
Встає пожар, як Ґонта, ярий,
І морок ночі розідрав
Міліоновий галас: «Кари!»

Катуй, ґвалтуй хижацький схід!
Жени орду в азійську далеч!
На спів осінніх панахид
Злетиться знову хижа галич,

І вкриє стерво вражих тіл,
І їй в жахливій тиші ночі
Накаже грізний Азраїл
Ворожі видзьобати очі.

7.ІХ.1923

ЧУЖИНА

Дружина, родинний притулок
(За шибками чорний дощ),
Осяяне теплеє коло
Після безмежних прощ.

Спокійна і певна крапка:
Вечеря при білім столі,
Пестлива дитиняча лапка
І – вогник в печі не дотлів…

Ні. Все се навік – не для мене,
Простий той, кімнатний той рай.
– Все гни під саквами рамена!
– Все простори кроками край!

Крізь вітер, негоду осінню,
Хай сонце, хай місяць – оттак
Ковтатимуть далеч синю
І очі мої, і уста.

СОНЕТ ГНІВУ І ГАНЬБИ

Каліка виклятий – такий він і донині!
Сліпий кобзар – співа свій вічний жаль.
Самсоном темним – зруйнував святині.
Розбив, дурний, сінайськую скрижаль.

Зродив вождів – дрібну плебейську шваль
Вошивих душ, що бабраються в слині,-
Це в час, коли рокоче Муссоліні,
Пече очима бронзовий Кемаль.

Це в час, коли кругом відважні жмені,
І кожному народу спіє геній,
Історія новий готує том,

Тюхтій-хохол, що, хоч дурний, та хитрий,
Макітру хилить виключно по вітру,
Міркує шлунком і хропе гуртом.

ВАРЯГИ
……………………………………….
Ти, у кого і нерви – бандура,
В чиїм серці ридає раб, –
Стань шулікою, вовком, буй-туром,
Тільки просто, просто – на Муром –
Заграбоване граб!
Ти, що змиршавів у корості,
Вигноїв власне ім’я, –
Всю палючу отруту злості
На сусальне злото Кремля.
За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, –
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.

БАЛАДА ПРО ТЮТЮННИКА

Все – гаразд. Такі не зрадять, і не продадуть,
Лиш ножами душ проріжуть всеросійську муть.

Ходом руш! І рівний наступ крила розгорта –
Загартованих безсмертям знов веде мета.

Здовж окропленого кров’ю знаного шляху,
Де стрічали чорну осінь і зиму лиху.

Шепетівка щулить ухо. Жмеринка гуде.
То устав Василь Тютюнник і полки веде.

Стука телеграф: Тютюнник. Плаче телефон:
Йдуть – ідуть. З повік тікає підсовєтський сон.

Далі й далі йде дротами смертоносна вість.
Радієве коливання зимним змістом їсть.

І тремтить, і опадає вся жовтнева ржа,
І в штабах танцює жидом комісарський жах.

Загудів знайомий простір, обудилась ніч,
Тисячма облич воскреслих, міліоном віч.

Весь гуде знайомий простір. В димних вирах вись
Очі вікон в кожній хаті кров’ю налились.

Кожне тіло сухоребре пружить сітка жил,
Налива п’ястук залізом невблаганних сил.

Без вагань. Ти – є, ти – будеш. Встань, бо ти – не раб.
Се тобі лише здавалось, що воно-гора.

Просто в чоло. Межи очі. В той кирпатий ніс-
І болван ось розлетиться на струхнілий хмиз.

Ти повірив, що скінчилось, і що нас нема,
Що пожерли тиф і мука та ще й рідна тьма, –

Ні! Живуть, живуть безсмертні і гримить їх чин,
І живим, що стали мертві, знов несуть мечі.

***
Генерале, генерале, – пестить очі даль.
Вже твоє роздерте серце злютувала сталь.

Синя пляма щезла з грудей, загорівся зір,
Мускулясті кроки знову міряють простір.

Над тобою тяжкотканий плеще-б’ється стяг,
Ніби птах державний крила широко простяг.

Ти – орел старого Риму, вісник вражих згуб.
Він несе в залізних кігтях золотий тризуб.

20.Х.1930

ДОБА

І пустиня прийшла. І шукає брат брат,
І гукає з нас кожен в туман, в самоту,
А епоха дзижчить, як бризантна граната,
І прострелює млу, і влучає в мету.

Бомбоносних ескадр впокоряючий клекіт,
Невмолима жага пожадливих ескадр.
І ревуть з-поза гір батареї далекі,
І рокованим дійством бушує Театр.

Наша юність – палка, наша юність – грозова.
Ураганна, гарматна, шрапнельна весна, –
Задудни нам походом і вибухни знову,
Динамітом нещадним пекучо-ясна!

Щоб крізь дим і вогонь, мимо скреготу смерті,
Мов по трупах років, перекрочить добу,
Щоб не зрадило серце, щоб віддих упертий
Ще останнім зусиллям вдихнув боротьбу.

І прийняв її жар, як належну заплату,
Як заслужений дар від воскреслих століть:
Нашу юність палку, нашу юність крилату
Нам ще раз пережити, обернену в мить.

10.ІІІ.1940

Версія для друку

коментарі 23

Терорист:
13 Грудня, 2008, 23:35
В творі “Сьогодні” – докорінне вирішення всіх нагальних проблемних питань Української Nації.
Нахтігаль:
14 Грудня, 2008, 02:05
Це тому що ми з автором однієї крові. Ми – соціал-націоналісти.
Іван Бодхідхарма:
14 Грудня, 2008, 20:29
МАЛОРОСАМ Сучасно.Актуально.Як про мене то Малоросам найкращий вірш .З вашого дозволу викладу в культурі.Дякую.
Терорист:
14 Грудня, 2008, 22:50
Іване, “Малоросам” непоганий, погоджуюся. Він виявляє проблеми, а от “Сьогодні” – їх вирішує. Після першого на душі залишається паскудний осад, а от другий знімає цей наліт та мобілізує для боротьби.
haidamaka:
14 Грудня, 2008, 23:35
Варяг теж вірш вайтпавер, як зрештою і всі інші
Ярка:
15 Грудня, 2008, 19:51
Відповідай!..
Гартований не даром
В сльозах душі й пекельному вогні,-
Всім каїнам,
Хамам,
Всім юдам і рідні,
Всім ворогам твоїм й самому Сатані
За честь Вітчизни, топтану в багні,
Відповідай
Своїм страшним ударом
Нахтігаль:
16 Грудня, 2008, 01:13
Круто. Це з якого твору?
Терорист:
16 Грудня, 2008, 09:23
http://virchi.narod.ru/poeziya/malanuk.htm
Терорист:
16 Грудня, 2008, 09:44
Дякую, Нахтігаль, за вірші! Ти мене просто заразив цим поетом.

МОЛИТВА

Уродила рута, рута —
Волі нашої отрута
Т.Шевченко

Вчини мене бичем Твоїм —
Ударом, вистрілом, набоєм,
Щоб залишивсь хоч чорний дим
Над неповторною добою.

Хай безсоромні очі їсть
Тих, що живуть без сліз і чести,
Хто скинув і любов, і злість,
Бо не під силу було нести.

Хто все зітхав — заснуть, втекти,
Сховатись за Мазепу й Крути,
Коли грозою йшли — віки! —
Над полем рути і отрути.

Твоїм бичем мене вчини,
Щоб басаманувати душі,
Щоб захитать і знову зрушить
Смертельний чар дичавини.

20.11.1933
haidamaka:
16 Грудня, 2008, 21:26
“Хто все зітхав — заснуть, втекти,
Сховатись за Мазепу й Крути,” про юща і справжніх
Гетьман:
18 Грудня, 2008, 23:34
“Євген Маланюк (1897 – 1968) – соціал-націоналіст”

Маланюк поет неперевершений, однак називати його так, як він себе не називав, я думаю, не варто…
Нахтігаль:
19 Грудня, 2008, 01:20
Шевченко себе українцем теж не надто часто називав. І що далі?

Шевчено теж соціал-націоналіст, до речі.
Гетьман:
19 Грудня, 2008, 14:02
Ага, а Бісмарк з Гете націонал-соціалісти…))

Ну добре, я то ніц проти не маю, однак ця “гра словами”-термінами, якщо чесно, не визиває позитивних емоцій.
Нахтігаль:
19 Грудня, 2008, 14:10
1. Ні, вони націонал-демократи.
2. А в нас викликає.
bohdan-16:
1 Січня, 2009, 02:54
Слава Нації!
Товариство, сердечно дякую…
Я тут останній місяць бабрався в лайні. Не те, щоб з якихось перверзій, – тра було розібратися, що воно за таке, ким затіяно і з якою метою. Поза сумнівом, у тій купі зустрічалися й перлини, і то – чимало. Одне слово, розібралися, але осад залишився неприємний… А сьогодні, вже в новому році, друг Келеп дав цю адресу, – і завітав до вас. І пив вино Істини, і омився водою чистої Віри. Нині – очищена душа моя поміж вас, і за те дякую вам, товариство…
Веселих Свят!
Богдан-16.
Нахтігаль:
1 Січня, 2009, 14:18
Смерть ворогам!

Ласкаво просимо до гурту.
Спокій:
18 Січня, 2009, 17:27
Мазепа також соціал-націоналіст?
А хто буржуазний націоналіст?
Євген Маланюк – геній і не одна політична партія хотіла б мати його на прапорі. Але тому поет великий, що не потребує ні соціальних ні соціалістичних ярликів.
Нахтігаль:
18 Січня, 2009, 19:46
Ні, Мазепа державник початку доби просвітленого абсолютизму.

А буржуазні націоналісти – це такі націоналісти, котрі їздять на джипах марки “Лендровер”, а то й дорожчих. Маланюк не їздив, я теж. Тому ми не буржуазні націоналісти.

Можливо, хтось би й хотів “мати Маланюка на прапорі”, та щось поки що ні в кого рученята не доросли, тож ми наразі сміливо візьмемо це на себе. Ярликів, звичайно, ні Маланюк, ні ми не потребуємо, а от точних окреслень – ще й як. Тому-то ми й визначаємо себе і його як соціал-націоналістів.
mv:
22 Лютого, 2009, 12:17
Eвген МАЛАНЮК
КНИГА СПОСТЕРЕЖЕНЬ
http://ukrlife.org/main/evshan/malaniuk.htm
Лазур:
24 Серпня, 2009, 23:14
Ти – орел старого Риму, вісник вражих згуб.
Він несе в залізних кігтях золотий тризуб.
____________________________________________
В цей рядок потрібно тикати носом “справжніх” …

Балада про Тютюнника – це щось …
В нього до речі є дуже хороша стаття про Донцова.
Львівський Націоналіст або просто Василько =):
11 Грудня, 2009, 15:39
Маланюк – мій улюблений поет. стоїть чи не на одній сходинці із Шевченком. Він – Геній! і соціал-націоналіст!!! в цьому немає сумніву (це до дискусії)
Христина К.:
27 Листопада, 2012, 13:45
Прочитала з десяток найновіших статтей ВАТРИ, дуже цікаво і пізнавально, вирішила прочитати все від самого початку 🙂

ІСХОД
“Де ж знайти нам за тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?”. Які рядки, сповнені вічним почуттям. Давно вже би виїхала за кордон, але невимовна туга і сум не позволяють…

ШЕВЧЕНКО
“З дужим хрустом випростали крижі.
А ось поруч – усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.” Ой, яка краса:)

СЬОГОДНІ
“В жорстоку, хижу ніч життя,
В оцю страшну, страсну годину
Здуши гадюку почуття,
Забий, забий в собі людину!”. Дійсно, а хіба ж можна бути терплячим чи бути добрим і спокійним, коли ненажерливі комуняки і москалі й сьогодні продовжують холоднокровно нищити український нарід, нашу культуру, мову, світлу пам’ять, релігію (таємно переводять або продають най-найстаріші греко-католицькі церкви під московський патріархат і ще багато ін…), вчити як ми маємо жити, що і як ми маємо робити, заперечуючи правдиве очевидне. Так не буде! як нелюди і загарбники того собі захотіли, ніколи, тому що винні мають і будуть покарані, при чому цей час вже не за морями і навіть не за горами, україноненависники отримають відсіч зповна!!!

ДОБА
“І пустиня прийшла. І шукає брат брат,
І гукає з нас кожен в туман, в самоту,
А епоха дзижчить, як бризантна граната,
І прострелює млу, і влучає в мету.

Наша юність – палка, наша юність – грозова.
Ураганна, гарматна, шрапнельна весна, –
Задудни нам походом і вибухни знову,
Динамітом нещадним пекучо-ясна!

Щоб крізь дим і вогонь, мимо скреготу смерті,
Мов по трупах років, перекрочить добу,
Щоб не зрадило серце, щоб віддих упертий
Ще останнім зусиллям вдихнув боротьбу.

І прийняв її жар, як належну заплату,
Як заслужений дар від воскреслих століть:
Нашу юність палку, нашу юність крилату
Нам ще раз пережити, обернену в мить.”

Ух, сила! Це щось надзвичайне. Поезія Євгена Маланюка хвилює кров, в мене аж вуха загорілись. Взагалі-то, фактично більшість рядків актуальні й сьогодні. Дякую, відкрила для себе в певній мірі абсолютно новий вимір світобачення і розуміння.
По Україні сьогодні, вільно та безкарно витає дух небезпеки та невинних смертей. Подолати його можливо лише загартованим духом Повстання. Бачу, що нам українцям,сьогодні сильно не вистачає бойового духу Євгена Маланюка, який сміливо і, що найголовніше справедливо називає речі своїми іменами, поет не терпить і не мириться із небезпечним довколишнім станом…
Макс:
27 Листопада, 2012, 14:19
А я знаю, що сильно люблю Україну і кожен день я живу Україною. Те, що українцям трохи не вистачає духу повстання, не варто поспішати трактувати, як надмірну терпеливість…))). Тому що самі по собі українці є дуже багатогранними людьми і цю терплячість, в багатьох випадках, можна зрозуміти, як життєву мудрість. Але все-таки важко не погодитись, що діючи саме таким чином, як описано в поемі СЬОГОДНІ можна поставити все на свої місця раз і назавжди. От тоді би наша держава перестала бути “колонією” москалів проклятих і взагалі сировинною базою для зовнішнього світу.
Завдяки таким історичним постатям, як Є. Маланюк та багато багато іншим, які боролись і пролили свою кров за майбутнє, ми сьогодні маємо Україну, тільки от цінувати цього мабуть ще не до кінця навчились. А москалі собаки шолудиві тільки цим і користуються.