Тут уміють бути мужніми. Тут мрії сильніші за страх. Тут своїх не залишають. Тут усесвіт чекає на нас, аби ми мали що вдосконалювати. Щось тривожне будить нас ночами, і ми несемо безсонну варту у пошуках таких місць. Але війна, на яку ми запізнились, спалила і розбомбила їх майже всі, і нам залишається лише переглядати чорно-білу […]
[...]
…Сторожові багаття бойових княжих дружин на Високому замку перестали зігрівати нічну варту, відлякувати різні химерні створіння та розганяти морок, і тиша оселилася серед спорожнілих веж і мурів. Вона не любить, аби її порушувало будь-що, окрім шепотіння вітру, трави і сухого листя давніх листопадів. Навіть опалені лихоліттям воєн і поразок кам’яні руїни галицьких твердинь мовчать, засипані […]
[...]
Сивий туман над Ельбою, Фрауенкірхе, пам’ятником Моріцу Саксонському. Десь у картинній галереї спить “Сикстинська мадонна” Рафаеля. Настрій на рівні ватерлінії. Зів’ялі білі троянди та тисячі мерехтливих вогників свічок. Вони не можуть розсіяти темряву, танцюють на вітрі, і гаснуть одна за одною. Кілька тисяч націонал-патріотів зі смолоскипами в оточенні броньованих поліцейських кордонів у жалобі марширують мокрими […]
[...]
Війну можна програти. Війна, що складається найнещасливіше, ніколи не є безповоротньо програною. Найпринизливіший мир ніколи не є остаточним. Проте революцію слід вигравати. Революція трапляється лише одного разу. Це не те питання, з приводу якого нація вступає в перемовини з іншими націями. Це найособистішніша, найзаповітніша справа кожного народу, яку народ має вирішити для себе та своїми […]
[...]