НАШ Бандера

Націонал – революційний часопис. Дискурс Ватри – це відгомін руху маршируючих колон, які готуються до рішучого штурму та Великої Пригоди. На горизонті дня сьогоднішнього – Українська Реконкіста, завтра небокрай освітять вогні Європейської Революції, післязавтра ми перевертатимемо Всесвіт.
 
Ватра. Націонал – революційний часопис
 

НАШ Бандера

bandera-young

Черговий день народження Вождя української соціал-національної революції є доречною нагодою звернутись до історичної ролі Степана Бандери в становленні нашого Руху. Тим більше, що актуальність революційного чину зумовлює підвищений інтерес до цієї теми з усіх боків політичного спектру. Пігмейська ненависть українофобів до Бандери зрозуміла. Але за що ненавидить Вождя офіціоз, який наполегливо намагається зруйнувати Легенду своїми липкими від розкрадання бюджетних коштів рученятами, подаючи його як чергового борця за українську демократію, громадянське суспільство та президентську форму правління? На Бандеру з’являється попит, відповідно є і пропозиція. От і пишуть різні добродії статті з набором штампованих фраз і ницих стереотипів на кшталт “Степан Бандера – дороговказ сучасності”, “постать української історії ХХ століття”, “феномен”, творять новітню міфологію в контексті “антифашистського” характеру боротьби Бандери і так далі. Ці люди просто помиляються дискурсом. Не треба їм дорікати чи вказувати на фактологічні та ідеологічні помилки. Слід просто вказати їм дорогу. Коротко, на три літери. Втім, полярність оцінок свідчить насамперед про масштабність явища.

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в родині, яка традиційно для справжньої української еліти брала активну участь в суспільно-політичному житті нації. Батько Бандери долучився до українського військово-політичного перевороту на Західній Україні в листопаді 1918 року, координував створення місцевих збройних формувань в Калуському повіті для відсічі польській агресії, був делегований депутатом до парламенту ЗУНР. У 1919 – 1920 роках Бандера-старший разом із військами Української Галицької Армії в однострої польового капелана перебував у великому визвольному поході на Великій Україні, зазнавши тріумфу перемог та жаху розгромів і оточень в тифозній лихоманці і голодних смертей в засніжених окопах. Брати матері Бандери були міцними системними політиками як за часів Австро-Угорської імперії, так і в міжвоєнній Польщі. Отримавши освіту в Стрийській гімназії, Бандера мав намір поїхати на навчання до чехословацької Економічної академії, як і тисячі інших молодих галицьких українців, котрих теперішній і тодішній форпост європейських цінностей і євроатлантичної інтеграції у Варшаві прирівняв до свиней, яким вища освіта не потрібна. Не отримавши закордонного паспорта, Бандера натомість вступив до Львівської політехніки та розпочав шлях кадрового польового командира української соціал-національної революції. Поєднуючи навчання з участю в легальному громадському житті, Бандера фізично гартував своє тіло та ідеологічно готувався до прийдешніх боїв за право Нації жити повноцінним життям, ставши в одну лаву з учасниками руху національного опору.

…Їх були сотні – молодих, ідеалістичних фанатиків чинного націоналізму, в очах яких палав вогонь ненависті, запалений несамовитим Донцовим і його працями. Класична гімназійна освіта, Вергілій з Гомером, прошу-перепрошую, евентуально, служба Божа щонеділі, прецінь, гратуляції, акуратні костюми-трійки неодмінно з краваткою, антична поезія для душі і – атентати, замахи, нітрогліцерин, ручні гранати, “маузер” за поясом та “браунінг” під подушкою, студентські заворушення, криваві бійки з поліцією, невіртуальні тюремні строки, масові протестні голодування та бунти на зонах тощо. Скромні та симпатичні нетолерантні молоді люди. Незламні Нібелунги української нації, як писала про них права публіцистика 1930-х років. Надрукувати за кордоном і провезти контрабандою газети, журнали, брошури та листівки, сидіти ночами над складанням програмових документів, приготувати запалювальну суміш вдома на кухні, обклеїти за одну ніч все місто антиурядовими летючками, передати побратиму заряджений револьвер для акції, блискуче здати університетські іспити, вцілити в темному провулку металевою трубою активного радянофіла, залучити до революційної діяльності нового товариша, будь-якої миті поїхати нічним потягом в який-небудь Ґданськ, Відень, Берлін або Бережани…так день за днем насичено жив не один Бандера і його безпосередні співробітники, а сотні молодих натхненних українців 1920-1930-х років. Революціонери не стають депутатами. Революціонери мають рівні шанси змінити світ, або ж потрапити в яке-небудь цікаве місце на зразок польського концтабору Береза-Картузька. Або довічне ув’язнення деінде.

Це було залізне покоління, якого ще довго не знатиме щедра українська земля. Якими вони могли б стати в умовах нормального мирного життя після Перемоги, нам залишається лише здогадуватись, вдивляючись в пожовклі фотографії спокійних і певних у собі молодих чоловіків та жінок….Вони були до всього ж надзвичайно вродливими, ті, чиї світлини уціліли в вогні епохи…Головінський, Маланюк, Зарицька, Теліга, Лятуринська, Білас, Габрусевич…революційні соціал-націоналісти належали до особливої людської раси – найкращі у всьому.

Шлях Бандери в революційному русі з формальної точки зору добре відомий. Член УВО. Заступник крайового Провідника ОУН, крайовий Провідник ОУН і крайовий Командант УВО. Засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув’язнення в 1934 році. Проте ніхто й ніколи вже не розповість, скільки за всім цим залишилось безсонних ночей, напружених до межі нервів, застрелених окупантів, загиблих друзів, втрачених назавжди ілюзій.

Містика терористичного Чину та кривавої відплати окупантам і колабораціоністам перетворила УВО – ОУН в легенду революційного спротиву та найефективніший у Європі інструмент соціально-визвольної і національно-визвольної боротьби.

Вибір об’єктів для показових акцій відплати зовсім невипадковий. Продажний журналіст-графоман Твердохліб, автор нексенофобних публікацій в гламурному часописі. Нарваний шкільний куратор Собінський, патологічний любитель полонізації українських шкіл та вербування стукачів серед учнів. Ефективний менеджер антиукраїнської провокації, комісар політичної поліції Чеховський. “Справжній” українець, директор Академічної гімназії Бабій. Недоторканий толерантний депутат парламенту Голувко. Чиновник українофобної імперії для особливих доручень Майлов. Успішний міністр внутрішніх терористичних справ Перацький. Хороший список. Вражає повнотою охоплення та функціональністю. А головне – універсальний. Еталонний.

Тим часом грізні хмари європейської революції застилали горизонти демоліберального Едему і пророкували великі зміни. Весь континент вирував хвилями опору диктатурі інтернаціонального капіталу та експансії червоної євразійської чуми. Нове покоління українських Вождів, виплекане генієм полковника Коновальця, готувалося остаточно перебрати на себе провід національною революцією в умовах неминучої глобальної війни з силами зла.

Постійні суперечності між Проводом ОУН, що діяв на еміграції та складався з представників старшого покоління націоналістів, і молодим революційним активом ОУН в Галичині, на Волині та на Буковині, були цілком природніми та об’єктивними внаслідок відмінностей у світогляді, стилі життя та елементарного конфлікту поколінь. Якщо Провід ОУН орієнтувався на націонал-консервативний авторитаризм, що міг мирно співіснувати з традиційною соціальною структурою, то молоді Вожді з Заходу України сповідували елітарну ідеологію тотальної революційної реконкісти заради повноцінного оновлення суспільства, очолюваної орденом загартованих у боях, кращих із кращих, жорстоких, юних і безкомпромісних вартових прекрасного майбутнього. Варто згадати, що більшість резонансних бойових акцій УВО-ОУН, які отримували реальний розголос у міжнародній пресі, були ініційовані безпосередньо західноукраїнськими молодими провідниками та бойовиками без санкції Євгена Коновальця. Але якщо Коновалець вважав, що українські націоналісти “пішли на крайній екстремізм, виповіли всім і вся війну, дійсно ґрунтовно себе від усіх відмежували” і “сьогодні починаємо переконуватися, що ми взяли дещо зависокий тон”, то для активістів на Західній Україні цей тон був нормою речей. Зрештою, вони самі й відповідали за свої акції: відсиджувати у польських тюрмах доводилось саме їм, а не старшим знаючим товаришам з Праги, Берліну чи Женеви.

А претензії мали під собою вагомий ґрунт. “Хтось” допустив до найближчого оточення полковника Євгена Коновальця законспірованого під простакуватого комсомольця, що раптом спалахнув інтересом до українського націоналізму, П. Судоплатова – закінчилось це, як відомо, бомбою в коробці з-під цукерок у Роттердамі в травні 1938 року. “Хтось” активно виступав проти призначення першим реальним Провідником ОУН на Західній Україні досвідченого бойового офіцера Юліана Головінського, легендарного командира “летючої бригади” бойовиків УВО з колосальним авторитетом серед підпільників. Варто було Коновальцеві провести кандидатуру Головінського на червневій конференції ОУН 1930 року в Празі, залишивши за останнім також посаду крайового Команданта УВО, як Головінського “раптом” розстріляла при “спробі втечі” польська поліція у вересні того-таки 1930 року. “Хтось” подбав про те, аби колосально важливий секретний архів ОУН в Празі знову ж таки “випадково” захопила зазвичай лояльна чехословацька поліція та негайно поділилася надбаннями зі своїми польськими колегами. Бомби, виготовлені в конспіративних лабораторіях ОУН, часом мали прикру здатність вибухати тоді, коли це було зовсім не до речі, або не вибухати якраз тоді, коли це було потрібно. Можна багато чого списати заднім числом на криворукість молодих революціонерів і бойовиків, які вчилися на власних помилках, що й зробили окремі “провідники”, але багато випадковостей у сукупності формують тенденцію. Ціною стали сотні загублених молодих життів, які не вагаючись йшли на смерть, не думаючи про можливі зраду та підступ. Тому немає нічого дивного в тому, що Бандера і його побратими, які несли на своїх плечах основний тягар підпільної революційної боротьби, вийшовши в 1939 році з в’язниць, сформулювали конкретні “пред’яви” до спадкоємця полковника Коновальця, голови Проводу ОУН Андрія Мельника. Зокрема, усунути найближчих своїх співробітників Сеника і Барановського, яких обґрунтовано підозрювали в роботі на іноземні спецслужби, залучити до вищих керівних посад ОУН представників молодого підпільного активу, провадити боротьбу за утворення Української держави виключно з опорою на власні сили тощо. Найголовніший закид стосувався, м’яко кажучи, незрозумілої позиції Мельника та його оточення з приводу дій бойових груп ОУН на Закарпатті в 1938 – 1939 роках, коли членам організації закордонне керівництво…заборонило переходити кордон з метою формування збройних загонів для захисту Карпатської України від угорської агресії. Адже Угорщина – союзниця Німеччини. Про яке втручання може йти мова? Демонстративно проігнорувавши виважені накази поміркованих лідерів, фанатично налаштовані лідери бойовиків ОУН Михайло Колодзінський, Роман Шухевич та Зенон Коссак на власний ризик закупили зброю та очолили загони націоналістів для допомоги українцям Закарпаття. В запеклих боях з регулярною угорською армією, залишками чехословацьких військ та польськими диверсійними формуваннями бойові легіони ОУН вкрили стяги українського націоналізму невмирущою славою.

Відтак у лютому 1940 року Бандера зі своїми найближчими сподвижниками Ярославом Стецьком, Романом Шухевичем і Степаном Ленкавським створив у Кракові Революційний Провід ОУН, перебравши на себе всю відповідальність лідерства соціал-національною революцією. Підпільна мережа ОУН на окупованій радянськими військами Західній Україні без огляду на реальність пакту Молотова-Ріббентропа готує загальне народне повстання проти диктатури юдобільшовицького терору, відмовляючись сидіти склавши руки, коли тисячі українців ешелонами депортують до Сибіру. Одночасно під егідою ОУН за домовленістю з німецьким Абвером формуються батальйони “Нахтігаль” і “Роланд” – передові загони українського війська в європейському хрестовому поході проти Москви.

Проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року у визволеному батальйоном “Нахтігаль” Львові, ігноруючи поточну геополітичну реальність та персоналії керівництва Німеччини – це типова бандерівська акція. Смілива, провокаційна та волюнтаристська. Відмовившись відкликати свої підписи, Бандера зі Стецьком помандрували до концентраційного табору Заксенхаузен. Для державного керівництва Великонімецького Райху питання створення незалежної Української держави, союзної Німеччині в рамках Об’єднаної Європи, виявилось, як полюбляють казати українські ліберали з зовсім іншого приводу, “не на часі”. Ну що ж – не на часі, то не на часі. Тільки за подібну стратегічну далекоглядність фюрерів і райхсмаршалів довелося розплачуватись своїми життями сотням тисяч молодих німців від Москви, Сталінграду, Курську та Бродів до Нормандії, Арденнських лісів і Зеєловських висот під Берліном. Це, однак, не дає підстав вважати Бандеру “антифашистом” чи “антинацистом”. Братів Бандери Олександра і Василя в 1942 році справді вбито в концентраційному таборі Аушвіц – але не міфічними нацистами, а польськими вертухаями, які контролювали ситуацію в частині табору. Оскільки українсько-польський конфлікт надалі палав з усією силою по всій Центральній Європі, від дрімучих волинських лісів до похмурих концтабірних бараків, то з’ясування геополітичних відносин та актуальних проблем коригування етнодемографічного складу територій відбувалося в досить жорсткий спосіб. Степан Бандера утримувався як VIP-військовополонений зовсім не в дерев’яному бараці на 100 чоловік з газовими камерами та крематорієм, а в особливому блоці політв’язнів – таких, як, наприклад, колишні французькі прем’єри Е. Даладьє, П. Рейно та Л. Блюм, екс-канцлер Австрії К. Шушніг та колишній глава уряду Іспанії Л. Кабальєро.

Тим часом розгортання загальноукраїнського революційного руху в підпіллі відбувалося за бандерівським сценарієм – провівши рейдерську атаку на перші партизанські формування “мельниківців” і “бульбівців” навесні 1943 року, ОУН (б) сформувала реальну, а не віртуальну УПА та розпочала безжальну українську реконкісту. Результат – реванш за поразку ЗУНР, виграна українсько-польська війна 1943 року, етнічно чиста українська Волинь та шмарклі ліберастів. Раптове бажання окремих побратимів різко засудити та рішуче відмежуватися від “інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціялістичних програм і політичних концепцій” стало загрозливим симптомом хвороби, на яку страждає український патріотичний рух і сьогодні – страх називати речі своїми іменами та бажання “лягти” під чужий дискурс. Організаторам і натхненникам ревізіоністського ІІІ великого Збору ОУН у серпні 1943 року надзвичайно пощастило в тому аспекті, що Степан Бандера на той час сидів в німецькому Заксенхаузені. Інакше комусь стало б дуже некомфортно, а то й по-справжньому боляче. Українські соціал-націоналісти ХХІ століття не можуть і не повинні визнавати відступницьких постулатів ІІІ великого Збору ОУН.

На чиєму боці перебував Степан Бандера у Другій Світовій війні? Бандера воював проти всіх. За Україну. Цим і обмежимось.

Із Заксенхаузена Бандеру випустили в грудні 1944 року ті самі німці, які його туди й запроторили, але аж ніяк не “звільнили війська союзників”, як це стверджують окремі “знавці”. Розпочався новий і доволі безрадісний етап життя – кар’єра не революціонера, а вигнанця, затьмарена прикрими невдачами та загадковими обставинами метаморфоз. Бандера після 1945 року – це, на жаль, бліда тінь себе самого довоєнного періоду. Змушений долати розкол у власному середовищі, співпрацювати із західними союзниками, він так ніколи й не піднявся до колишніх висот. Зрозуміло, що повоєнний Мюнхен в 1940 – 50-х роках аж кишів кадровими розвідниками та агентами (часто – подвійними і потрійними) всіх можливих спецслужб – англійських, американських, радянських, французьких, часто конкуруючих між собою навіть незважаючи на однакові однострої. У внутрішньому конфлікті в ОУН (б) Бандеру і його оточення підтримала британська розвідка, тоді як кураторство над опозиційним угрупованням Л. Ребета та З. Матли взяло новостворене американське ЦРУ. За все доводиться платити. За те, що підконтрольні окупаційним військам у Західній Німеччині правоохоронні органи дивляться крізь пальці на художню самодіяльність організованих груп людей з військовою виправкою на конспіративних квартирах. За можливість друкувати масовими тиражами підривну літературу. За регулярні фінансові субсидії. За вишкіл у спеціальних центрах. За організацію переправки людей через кордони. Часом це коштує дорого, інколи надзвичайно дорого. У 1920 – 1930-х роках УВО та ОУН в очікуванні глобальної війни в Європі могли дозволити собі брати гроші під певні зобов’язання одночасно в спецслужб Литви, Чехословаччини та Німеччини, оскільки реальні кошти – це кров революційної боротьби, а от зобов’язання…Що ж – зобов’язання? За певних обставин і невеликого талану можна буде потім зробити залізобетонний вираз обличчя та поскаржитись на погану пам’ять. Мовляв, з радістю б – але нічого “такого” не пригадуємо. Однак, у 1946 році, незважаючи на очевидні передумови, нова світова війна між країнами Заходу та Радянським Союзом не розпочалась. В 1947 – теж. І в 1948 чомусь ні. Довелося оплачувати рахунки. Деякі зразу, інші в розстрочку. Давати згоду британським кураторам постачати розвідувальну інформацію з Західної України, брати участь в інспірованих ними ж внутрішніх “розбірках”, після яких в тихих німецьких озерах виловлювали трупи невідомих, вербувати людей для десантування з англійських літаків у Карпатах (яких радянські “кроти” в британських спецслужбах тут же радісно здавали операм з МГБ) тощо. А часом – написати статейку-другу для української преси з вимученим набором ритуальних кодових фраз на зразок “монопартійно-тоталітарна система шкідлива для розвитку нації, завжди згубна для панівної політичної монопартії і її ідеї”. Враховуючи вищесказане, стане зрозуміло, чому в українських соціал-націоналістів, при колосальній повазі до Бандери, не існує жодного пієтету перед тим, що дехто намагається пропхати в якості його повоєнної “ідейно-теоретичної спадщини”.

Сьогодні Степана Бандеру активно намагаються експлуатувати ті, кого б він за життя з радістю пустив на органічні добрива. Це лише після тижня важкого пияцтва українофільствуючим лібералам могла наснитися геніальна думка ввічливо вимагати від влади вписати заднім числом Бандеру в “модерну історію державотворення”. Те, що існує нині за вікном, не має до Степана Андрійовича Бандери, українського соціал-націоналіста та революціонера, жодного стосунку. Це не Українська Самостійна Соборна Держава, якщо хтось не в курсі. Це УРСР Кагановича – Шелеста – Щербицького в лібералізованому толерантному форматі плюс приватизація національного багатства нехорошими буржуями відомої національності. Україноненависництво як національна ідея та стратегія розвитку держави. Те, що потрібно подолати та випалити всепоглинаючим полум’ям соціал-національної революції.

Немає жодного сенсу шукати надумані та штучні паралелі між Бандерою та іншими історичними діячами різних періодів, якими б “розкрученими” не робила їх сучасна демоліберальна парадигма, заснована на активній деконструкції та фальсифікації реальної історії. Жанна д’Арк? Візіонерка та відьма. Джузеппе Гарібальді? Масон, найманець і борець з католицькою Церквою, який постійно дефілював у червоній сорочці. Шандор Петефі? Поганенький віршар-графоман. Патрік Пірс? Дилетант, автор аматорської тактики перевороту, яка привела до краху Великоднього повстання 1916 року. Кемаль Ататюрк? Напівкровка, авторитарний солдафон та ідейний москвофіл. Хосе Марті? Ремікс на тему Пушкіна та Пугачова.

Якщо й були в новітній європейській історії постаті, схожі на Бандеру, то це, без сумніву, провідники і вожді революційних рухів Третього шляху – Хосе-Антоніо Прімо-де-Рівера молодший в Іспанії, Леон Дегрелль в Бельгії, Корнеліу Кодряну в Румунії. Якби вони зустрілись в реальному житті, то, без сумніву, могли б міцно потиснути один одному руки та порозумітися без слів. Революціонери завжди знайдуть спільну мову.

Бандері не потрібні виправдання. Бандері ні до чого реабілітація в очах денаціоналізованої біомаси та звання Героя України від вчорашніх стукачів і сексотів. Квіти, ритуальні промови та нудні сірі обличчя бюрократів у вишиванках викликають в нього блювоту. Бандеру не можна купити. Бандера не продається. Бандера не може бути монументом, символом, акціонером, депутатом, чиновником, менеджером або “успішним українцем”. Йому тісно в бронзі та незручно в граніті. Бандера не носить Prada. Не їздить на “Майбаху”. Не ходить на “Свободу” Савіка Шустера. Не дає інтерв’ю глянцевим журналам. Йому покласти на рейтинги, тренди і бренди.

Зате Степана Бандеру з Романом Шухевичем, Біласом і Данилишином, а також з кимось зі старших авторитетних діячів на зразок капітана УГА Юліана Головінського можна, не напружуючись, уявити на вмитих осінніми дощами тихих львівських вулицях під час небагатослівного з’ясування стосунків з приводу контролю над життєвим простором. Прості українські хлопці в акуратних однакових костюмах зі сталевими нервами, міцно стиснутими кулаками та смертоносним вогнем у очах неквапом виходять з-за рогу, вітер жене вулицею брунатне листя та сумує за втраченим літом, запалюються ліхтарі. З того боку – модний заклад, де культурно проводять дозвілля працелюбні “успішні українці” та всі належні атрибути: російськомовна братва, чорні джипи, справжнє французьке шампанське, гламурні подруги, круті пацани з автоматами, шуфутінскій з динаміків, слишвасячотигоніштипадкємходіш, і старе як світ питання – “в чому сила, брате?” Бандера завершив би цю філософську суперечку радикальними оргвисновками. Тихою скромною посмішкою, ударом в сонячне сплетіння та кулею межи очі. За ясні зорі і за тихі води. За постійний геноцид нашого прекрасного народу. За голодних і знедолених, але таких терплячих українців. За Львів бандерівський, який нам належить здобути і відстояти. Так має розпочатись соціал-національна революція.

Нахтігаль & Зірка з Неба

Версія для друку Версія для друку

Відгуків: 85

  1. RedFox:

    Мда,дуже інформаційна відповідь на мої запитання. И на запитання не відповів, так ще й запитання стер. НЕ подобаються не зручні запитаннячкі? Дуже вірно написав хтось чуток вище – як діти, змайстрували свій власний світ і радієте.

  2. БІЛИЙ:

    2 RedFox
    Слухай “червона лисичко”, що конкретно ти хотів почути у відповідь на свій неадекватний комент? Якщо ти бажаєш дізнатись: чи будуть такі кончені як ти, діставати по носі від молодих людей, схожих по духу на Шухевича та Бандеру, то можу тебе запевнити, що це буде відбуватись регулярно(як до Збруча так і далеко на схід від цієї річки!) Щодо нашого “власного світу”, я з тобою погоджусь, але запам’ятай, у нашому світі немає місця “таким як ти”, більше того, хто не в нашому світі — того не існує…

  3. RedFox:

    Нахтігалє, а тут у вас є форум? Бо смітіть в коментах нє кошєрно, а неадеквати вже підтянулись. Дуже цікаво поспілкуватись у вашої кунсткамері.

  4. Нахтігаль:

    2 RedFox

    А були б запитання українською мовою – ніхто б не стирав. І будьте такі ласкаві – не ображайте дописувачів, поводьтесь пристойно. Тут не демоліберальний смітник.

  5. RedFox:

    Хм, а чому Ви не зробили зауваження Білому? Він перший почав. Ну да ладно.
    І так повторюю запитання:
    Назовіть будь ласка які війни с датами початка и кінця були не між державами, а між окремимі націями (чі народами) (крім українсько-польської війни 1943 року).

  6. Нахтігаль:

    БІЛИЙ–це чудовий нетолерантний чоловік, давній приятель “ВАТРИ”. Відтак і прав у нього більше, аніж у випадкових відвідувачів.

    А ось по суті питання, для прикладу, австро–сербо-словенська війна за Каринтію (листопад 1918–червень 1919), німецько-російська війна за Прибалтику (1919).

  7. RedFox:

    Гаразд, місцеві божевільні мене не касаються.

    А де можливо почитати про вказані Вамі війни, бо я про них нічого не чув. Якщо вони є не тільки у Вашіх фантазіях?

  8. Нахтігаль:

    А Ви не ображайте друзів часопису “ВАТРА”, і Вас ніхто не буде ображати.

    Російською мовою нариси про війну в Прибалтиці є тут http://www.proza.ru/2007/12/31/217 і далі за посиланнями на головній сторінці. Якщо володієте німецькою чи англійською мовою, можна надати повнішу бібліографію з цієї теми.

    Про війну в Каринтії є чудова книжечка Fräss-Ehrfeld C. Geschichte Kärntens 1918-1920. Abwehrkampf-Volksabstimmung-Identitätssuche. – Verlag Johannes Heyn, Klagenfurt 2000, на її основі написана стаття у вікіпедії http://de.wikipedia.org/wiki/K%C3%A4rntner_Abwehrkampf

    Щодо моїх фантазій–без коментарів. Я їх залишаю для себе…

  9. RedFox:

    1.Мда, таким чином в сучасних довідниках війна в Прибалтиці не враховується війною, якщо Ви мене художню прозу пропонуєте.
    2.Нажаль не володію німецькою мовою, а на російськой, чи на україньськой ні слова по цей війні нема. Да і в статті вікіпедії цей конфлікт пріведен як епізод першої світовой.
    Не зачот.

  10. Нахтігаль:

    1. Можна запропонувати і не художню прозу, а наукові монографії. Тільки якою ж мовою Вам пропонувати? Німецькою? Англійською?

    2. В статті у вікіпедії про війну в Каринтії першим реченням написано наступне: “Обронні бої в Каринтії після завершення Першої світової війни…”, а зовсім не те, що цей конфлікт був “епізодом Першої світової”–особливо з огляду на те, що найактивніше просування сербів мало місце в травні 1919 року.

  11. Явір:

    -=Гайдамаче=- або хто-небудь, хлопці, підкажіть, будь ласка, адресу сайту ГО “ПУМА”… Щось не можу знайти…

  12. Ярошич:

    У мене є одне питання, на яке дуже хотілося б почути аргументацію..
    На Вашу думку, Бандера був соціалістом?
    Я не в якому разі не критикую, намагаюсь лише зрозуміти.

  13. Ярошич:

    Яворе, mgopuma.at.ua/

  14. Угринівець:

    Українці-патріоти!
    Підтримайте земляків Провідника Бандери!

    Старий Угринів -мала батьківщина Провідника ОУН,Національного Героя України Степана Бандери. Сільська громада зберігає вірність ідеям свого славного земляка. У 30-50их рр. ХХ ст. у лавах ОУН-УПА загинуло шість десятків староугринівців, 62 місцеві родини (кожен четвертий) було депортовано до Сибіру. На території Середньоугринівської сільської ради діють Історико-меморіальний музей Степана Бандери та Угринівський музей імені родини Марчаків, збережені численні пам”ятки історії.
    На жаль дискримінаційна політика, що десятиліттями проводилась окупаційними режимами стосовно села Бандерів дається взнаки досьогодні. Власні ресурси громади є далеко недостатніми для того, щоб утримувати у належному стані унікальні пам”ятки, гідно вшанувати пам”ять про славних земляків, зберегти самобутність “Бандерії”.
    Звертаємось за допомогою і підтримкою до всіх, кому не байдужі національні цінності, хто шанує С.Бандеру та вірить в Українську справу, за яку він та тисячі Героїв віддали своє життя!
    Для нас надзвичайно цінною і необхідною буде будь- яка матеріальна, практична чи хоча б моральна підтримка.
    Першочерговими для земляків Бандери є наступні завдання:
    Реконструкція Стрілецької могили у комплексі зі Старою початковою сільською школою, з якою пов”язана доля актора С.Стефурака, просвітянина, вченого, сотника УГА М.Саєвича, батька Провідника – о.Андрія Бандери;
    Встановлення пам”ятного знака уродженцю Старого Угринова, командиру Першої сотні УПА на Волині Григорію Перегіняку /”Коробці-Довбешці”/ (1912-1943рр.), науково-пошукова експедиція по місцях бойових дій його сотні ;
    Виготовлення портретів визначних угринівців для місцевого музею;
    Оформлення пересувної виставки та стендів постійної експозиції Угринівського музею імені родини Марчаків;
    Випуск часопису “Бандера…” та інших видань про Бандерівський край, його історико-етнографічний та туристичний потенціал;
    Виготовлення і встановлення барельєфу священику Перепічці, який врятував цілий Середній Угринів від розстрілу мадярами в 1944р.;
    Проведення “Угринівських фестин”;
    Оформлення кутка пам”яті С.Стефурака у Народному Домі Старого Угринова;
    Підтримка діяльності, участі у змаганнях і турнірах ФСК”Тризуб” (С.Угринів);
    Реконструкція церков, каплиць, інших культових об”єктів на території Угриновів;
    Впорядкування Меморіального кладовища, де поховані мати, сестри, дід та баба С.Бандери, куди планується перевести його прах з Мюнхена…

    Для тих, хто може надати фінансову допомогу повідомляємо реквізити: Р/р 26001337011000, МФО 336310, код 26264541 у ВАТ “Плюсбанк” м.Калуш, одержувач – Громадська організація “Бандерівське Земляцтво”.

    Додаткова інформація за телефонами: 0 272 97 5 10; 099 313 82 65; 067 343 03 97.

    Інформація про жертводавців та всіх, хто надав підтримку бандерівському селу буде розміщуватись у наших виданнях, сайтах та через інші ЗМІ.

  15. Нахтігаль:

    Хлопці, ми би з радістю, та в нас самих витрат ого-го. Наважимось дати маленьку пораду: замість “реконструкції церков та каплиць” і подібного закопування грошей в землю вкладайте ресурси в дітей та підлітків. Перспективніше та корисніше.

  16. Ярошич:

    Нахтігале, я так розумію, Ви мого питання в пості 62 не помітили?..

  17. Нахтігаль:

    Напевно не помітив. За всім хіба допильнуєш……

  18. Нахтігаль:

    Особисто в мене немає враження, що в період формування ідеологічної доктрини ОУН та її економічної моделі Степан Бандера письмово зафіксував погляди з цього приводу, які можуть бути розцінені як соціалістичні.

  19. Ярошич:

    Просто, в моєму розумінні, соціал-націоналізм включає в себе рівнозначні складові частини – націоналізм та соціалізм.
    Виходячи, з цього, якщо Бандера соціал-націоналіст, то він повинен також бути і соціалістом, так само як і націоналістом.
    Чи може я щось неправильно розумію чи сприймаю?..

  20. Борисфен:

    Щодо допису Угринівця:

    Одна хороша людина дуже добре написала:

    “Еще есть Идея. Можно услышать «Духів нашої давнини» Донцова и полюбить их. Но Донцова мало кто читал. А вообще – медитировать на прошлое, конечно, благое и популярное дело, но казаки запорожские (которых мы, хилые городские патриоты, так любим) вообще не заморачивались всякой исторической ерундой и на своем гербе изображали себя. И в этом была их идея, их философия, их цивилизационный выбор и главный вектор внешней политики.”

    http://www.pl.com.ua/?pid=49&artid=12536

    А ше доречно було би згадати наступні слова:

    Рвіть усі хрести з землі!
    Поробіть із них шаблі!
    Бог на небі це простить,

    Як зашумимо вогнями,
    Як задзвонимо шаблями,
    Бог нас поблагословить.

    (Безіменний автор)

    Буремні 1930-ті рр.

  21. Ukrainian Thread (Українська Тема) - Page 98 - Stormfront:

    […] views, etc . Please read this, it's one of the best articles I have ever read about Bandera: НАШ Бандера. Ватра. Націонал – революційний часопис. You can see an example of this pseudo-nationalism, language this, UPA that, bla bla bla bla. […]

  22. Украіна:

    А що тут такого- 10 тисяч евро-це не великі гроші для Украіни , щоб героя Украіни перезахоронити на Украінській землі.Це ж не діло в тому , що Украіна Бандеру не визнає, це наші так званні політики героів Украіни не визнають,Ж і тому ця бідна душа покійного немає спокою ніде.Все життя людина за Украінську демократію боролася, все життя концлагери, то польські, то німецькі,то комуністична сліжка.

  23. Украіна:

    Ще можливо прийдуть такі часи, що люди ще зрадників Украіни і бандитів , цих так званих , що Украіну розкоркулювали і еліту Украіни вбивали і на Сибір відправляли з могил повикопують і на Російську федерацію відправлять.Ви почитайте,що дозволяють собі писати ці брати наші з російськоі федераціі.Та вони до нікого поваги не мають,ім плювати на Украінську мову, культуру і історію. Не дамо ми більше себе в обіду.Хватить вже брехнею нас дурити!

  24. Терорист:

    Бандера ніколи за демократію не боровся. Ви щось плутаєте.

  25. Борисфен:

    За ліберальну капіталістичну псевдодемократію – ні.

    А от за народну демократію – народовладдя – націократію, якщо брати більш глобально – то так, безумовно.

  26. Юрій:

    Дякую.Все по полицях, те що раніше знав з різних джерел, розклалося.

  27. Фріц Теофіл:

    “На чиєму боці перебував Степан Бандера в роки Другої Світової Війни? Бандера воював проти всіх. За Україну. Цим і обмежимось.” – з цим я згоден на сто процентів. Решта статті – “сплошная тушь и воронятина”, як сказав би Спрут Спиридон.
    Пам’ятаю, був цікавий спосіб обкрадання пенсіонерів в 90-ті роки за участю нардепів Ради і Наталі Вітренко – теж, зрозуміло, нардепки. Після довгих дебатів, нардепи приймають, нарешті, постанову, щоб доточити до злиденних пенсій якусь копійчину. Це смішні гроші, але це той шматок хліба, той слоїк ліків, який не міг бути зайвим і міг врятувати життя. Аж тут підіймається пані-товаришка Вітренко і кричить: “Как это можно?!! Подачку?!!! Пенсионерам?!!!! Нашим отцам и дедам,которые проливали кровь?!!!!! Это… издевательство!!!!!!! Пенсионер должен получать тысячу долларов!!!!!!!!…” І її фракція блокувала цю постанову. В результаті, пенсіонерам діставалася дуля, а гроші розходились по кишенях нардепів і, звичайно, Вітренко. З голодного по хлібині – пані Наталі “Майбах”.
    Схожої тактики притримуються, на жаль, і деякі наші “націоналісти”. Тільки якщо Вітренко дурила і дурить населення, то “націоналісти” в більшості своїй дурять в першу чергу самих себе. В основі цього – малодушне бажання бути обдуреним. Це явище, дуже поширене по всій Україні, яке змушує одних вірити в “пролетарського мужічка” Януковича, других – в “українську Жанну Д’Арк” Юлію Тимошенко, третіх – в “нове обличчя” Тігіпка… Бажання засунути голову в пісок, поселитись в якомусь віртуальному світі… Нас, українців, легко обдурити не тому, що ми тупа нація, а тому, що ми самі хочемо бути обдуреними з якогось страху, так до кінця мною і не розгаданого.
    В наших “націоналістів” великі вимоги – не більш, не менш, як перетворити Україну в “першу в світі націоналістичну державу”. А оскільки зараз це “поки що” нереально, то ми поки посидимо збоку, подивимось-посміємося, як “ліберасти” Ющенко, Парубій, Кириленко брикаються за якусь там “буржуазно-ліберальну” хай і незалежну Україну.
    В наших “націоналістів” багацько ворогів – ліберали, масони, гламурники, педерасти, напівкровки, “кольорові”, демократи, попса, “псевдонаціоналісти”(тобто ті, хто не розділяє “єдино вірної” доктрини) і т.д., і т.д., і т.д. В списку ворогів десь губиться Московська Імперія – наш справжній і найстрашніший ворог. Якщо не рахувати нашу дурість, звичайно.
    Московська Імперія – страшна жорстока сила і щоб мати шанс дати їй відсіч, ми маємо бути розумнішими, чи принаймні не дурнішими за їхніх імперіалістів. Але більшість наших “націоналістів” точно дурніша за них. Російським імперіалістам начхати, що Гоголь “хохол”, що Чайковський – “гомик”, що Айвазовський – “армяшка”, що Пушкін на чверть “ніггер”, що Достоєвський – “полухохол”, що врешті-решт, Сталін – грузин. Прикладам “несть числа”.
    Наші націоналісти(справжні!) теж не були дурнями. Тому в УПА воювали і росіяни, і євреї, і поляки, і кавказці, і азіати-мусульмани, і білоруси, а не самі українці. Це була нова інкарнація Січі з більшою терпимістю в багатьох питаннях, зокрема в релігійному. Дивізом УПА було: “Смерть Гітлеру, смерть Сталіну!” Хай це буде пам’яткою тим, хто молиться на кістяк німецького нацизму і намагається присобачити його якимось боком до України. Фашист, антисеміт, расист – це нешановне панство грає на руку Москви. І не має практичного значення – платять їм вороги за це, чи ні.
    І на останок ще раз про Бандеру. Радикалізм його поглядів був пов’язаний з умовами, в яких він жив і боровся за Україну. Їжачку зрозуміло, що у війни є свої закони а в мирного часу – свої. І армія повстанців може жити за правилами, за якими не може жити суспільство,
    нація. Навряд чи Бандера хотів би, щоб Україна була вічно окупованою ворогами територією, щоб її нація жила в схронах і виходила з них тільки для того, щоб вбити чергового Пєрацького. І навряд чи він би хотів перетворити Україну на суцільну казарму. Якби українці тоді вибороли свободу, тоталітаризм тривав би не надто довго. Лише стільки, щоб підняти Україну з руїн і виростити покоління українців, не хохлів. І тоді Україна б розвивалася, як країни Заходу. Як Іспанія, скажімо. І була б зараз Україна розвиненою капіталістичною країною з буржуазно-ліберальною демократією. Страшно? Нічого страшного, якщо народ доріс до демократії.
    P. S. А ще Бандера дуже любив червоні помідори. Як ще наші суворі воїни не затаврували його міщанином і комуністом заодно.

  28. Фріц Теофіл:

    RedFox: “Особенно порадовали строки про победу в украинско-польской войне 1943 года. Дааа Польша в этом году была особенно сильна!”
    А ти подумай хоч секунду, Рудий Лисе, якою в той рік була Україна. І подумай, де перебувала тоді переважна більшість боєздатних українських чоловіків. Використай хоч раз свій мозок за призначенням і тобі відкриються таємниці світобудови.
    УПА воювала на три фронти(якщо нацистські Німеччину, Угорщину і Румунію рахувати як одне)і Армія Крайова була лише доважком до двох ворожих великопотуг – гітлерівської і сталінської. Але УПА зламала хребет аківцям, які збирались встромити їй в спину отруєний кинджал.Мимоходом, в паузі між боями з куди сильнішими ворогами. В той час, як Армія Крайова не території України жодного разу(!) не дала бій німцям. Всі свої сили ці “рицежи” кинули на війну з українцями, переважно з селянами – жінками, дітьми, старими. За що й отримали по рогам. За це тепер нас змушують вибачатись.
    Бійці УПА вели війну без жодних гарантій і практично без шансів. Але їх це не злякало і вони перемогли. Вони стали тими шипами, гострими та твердими, які не дозволили шлункові сталінської Росії перетравити Україну. Вони вбивали без пощади і йшли на смерть без вагань. Виправляли помилки недорікуватих предків, які впустили в Україну більшовиків з “братської” Росії.
    Що їм давало таку силу? Можна лише здогадуватись. На мою думку, цю силу дала їм велика і непереборна любов до Життя.

  29. друг Вітовський:

    “Українські соціал-націоналісти ХХІ століття не можуть і не повинні визнавати відступницьких постулатів ІІІ великого Збору ОУН.”
    _______________________________________________________________
    Шановний автор підтримує це на сьогоднішній момент?

  30. Ігор:

    “На чиєму боці перебував Степан Бандера в роки Другої Світової Війни? Бандера воював проти всіх. За Україну. Цим і обмежимось.” – Обмежитись такою інформацією може тільки дуже обмежена людина. В роки Другої Світової війни Бандера перебував на боці Гітлера. Що, зразу комусь свербить у носі? Але це вже зараз легко судити, знаючи чим закінчилась та війна. А в 1941 році на Західній Україні всі знали – Бандера на боці Гітлера і зустрічали Нахтігаль відповідними надписами: Heil Hitler! та Слава Степану Бандері! І нема чого тепер крутити хвостом, бо заперечення правди веде зразу ж до обвинувачення в брехні. Чому ми так боїмося визнати, що Українська Самостійна Соборна Держава при другому розвитку подій обов’язково була б союзницею гітлерівської Німеччини? Невже сучасним соціал-націоналістам так страшно це визнати, що аж дрижки скачуть?

  31. бух:

    Та нє, не скачуть.

  32. Фріц Теофіл:

    2 Ігор
    Та ж ні. Степан Бандера в роки Другої Світової Війни перебував на єдиному боці – на українському. Гітлерівська Німеччина сприймалась бандерівцями винятково як ситуативний союзник, менше (порівняно з більшовиками ) зло. Але гітлерівці виявились не розумнішими за піран, які наковтались крові. І щойно вони відкрили своє справжнє лице, як одразу пізнали на своїй шкурі, як воює УПА. Так… Якби гітлерівці не були такими ідіотами, СССР впав би в 1941 році.
    “Чому ми всі боємося визнати, що Українська Самостійна Соборна Держава при другому розвитку подій обов’язково була б союзницею гітлерівської Німеччини?” Ніхто не боїться. Просто це “тушь и воронятина”. Якби українці відстояли свою державу в 1918-му, не пустивши на свої землі більшовиків з Північного Сходу, не постала б імперія СССР. А без імперії СССР не постав би ніколи Третій Рейх. І тоді чиєю союзницею була б Україна? Лише своєю власною. І вона могла б відбити будь-чию атаку, тим більше, що Третій Рейх не набрав би великої сили без СССР, а СССР без України – пшик.

  33. ЯРОСЛАВ:

    БАНДЕРА — ГЕРОЙ !!!!!!!!!!!

  34. Подруга Друга:

    Бандері не потрібні Ваші псевдо фрази, дорогі друзі часопису, тим більше лайливі коментарі, чи втішлива похвала. Бандера був, є і буде! Цього, власне. і достатньо. В кожного свої герої чи краще так…Герої.
    Питання в іншому, що потрібно мені (тобі, Вам…)?
    Революція? Так. І в бонус добре ім’я Вождя.

  35. Нахтігаль:

    гаразд

Залишити відгук




 
Хмарка тем
cтецько ідея нації інша європа бандера бойко геббельс друга світова коновалець липа маланюк мартинець міхновський наші нахтігаль оун ольжич онацький паволіні пеленський розбудова нації розенберг рьом снпу соціал-націоналізм сціборський січові стрільці теліга чин шпенглер штикало штрассер юнгер агітпроп антисистемна партія більшовизм ван ден брук герої журналістика класики консервативна революція культура марат мистецтво націонал-соціалізм націоналізм неофашизм ностальгія першоджерела протестний рух путч революційний націонал-соціалізм революція регіоналізм релігія робесп'єр соціал-націоналіст соціальність соціалізм теорія третій шлях український погляд фашизм футурологія штурмовики історія
Ватра, 1933-2017

Матеріали сайту є вільні для розповсюдження за умови посилання (для мережевих ресурсів - гіперпосилання) на джерело: www.vatra.cc

Електронна скринька редактора: redaktor [з] vatra.cc

Експорт (RSS): дописи та відгуки

Календар
Жовтень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031