Євген Онацький. “Ідеологічні й тактичні розходження між фашизмом і націонал-соціалізмом”

Націонал – революційний часопис. Дискурс Ватри – це відгомін руху маршируючих колон, які готуються до рішучого штурму та Великої Пригоди. На горизонті дня сьогоднішнього – Українська Реконкіста, завтра небокрай освітять вогні Європейської Революції, післязавтра ми перевертатимемо Всесвіт.
 
Ватра. Націонал – революційний часопис
 

Євген Онацький. “Ідеологічні й тактичні розходження між фашизмом і націонал-соціалізмом”

rasse1

У тій грі міжнародних інтриг та суперництва, що в шаленому темпі почала розвиватися особливо в останні роки, в зв’язку з намаганням Німеччини відзискати своє місце великої держави, рівної в правах з усіма іншими великими державами, громадська думка звикла дивитись на Італію, як на природню спільницю Німеччини в її боротьбі проти французької гегемонії в Европі. Такий погляд на спільні інтереси Німеччини й Італії в міжнародній політиці базувався ще й на цьому, що в Німеччині з приходом до влади Гітлера, прийшов до влади й націонал-соціалізм, що видавався рідним братом італійського фашизму, і мав ніби з ним співпрацювати над розбудовою Европи на цілком нових суспільних підставах – протиставляючись із одного боку старому демолібералізмові, а з другого боку загрозливому комунізмові.

А тимчасом,  всякий безсторонній спостерігач подій міжнародної політики зауважує все більше розходження Італії з Німеччиною, констатує в німецькій й італійській пресі появу все гостріших взаємно поборюючих полемічних випадів, що, при існуючій в Німеччині та Італії сильній цензурі, дає багато до думання.

Уважаю, що для нас, українських націоналістів, необхідно розібратися в причинах цього німецько-італійського розходження, і то тим більше, що воно походить головним чином із різниць фашистської та націонал-соціалістичної ідеології, які, хоч як споріднені, відбивають на собі відмінне світовідчування.

Перемога націонал-соціалізму в Німеччині дійсно викликала була в фашистській Італії велике задоволення: фашисти дійсно дивилися спершу на націонал-соціалістів як на братів по зброї в боротьбі проти старого віджилого світу, а на сам націонал-соціалізм як на відгалуження того “універсального фашизму”, що, маючи Рим за свій духовний осередок, мав би відродити Европу після занепаду, викликаного пануванням демоліберальних та соціалістичних доктрин. Щоправда, італійські фашисти, на відміну від комуністів, що все проповідували світову революцію, досить довго стояли на позиції національної виключності, запевняючи, що “фашизм не для експорту”, і що фашизм є твором виключно італійського ґенія, в залежності від місцевих обставин та взаємовідносин. Лише в 1930 році Муссоліні проголосив, що фашизм, як ідея, не знає кордонів, є універсальним, а в листопаді 1932 року він уже вважав можливим пророкувати, що за десять років ціла Европа буде фашистською чи фашизованою. І нема сумніву, що саме успіхи націонал-соціалізму в Німеччині привели італійських фашистів до гадки про універсальний фашизм як світову революційну ідею.

А втім, в усіх європейських – і навіть позаевропейських – країнах, од десяти років спостерігаємо рухи, які по всіх усюдах скермовуються проти одних і тих самих противників, а саме – проти матеріалістичного марксизму, що опанував був робітничими масами; проти демолібералізму, що запанував по державних установах; проти парламентаризму, що поставив законодавчу владу понад виконавчою, паралізуючи її діяльність; проти інтернаціоналізму, що приносив життєві інтереси нації на вівтар сумнівних абстрактних ідеологій; проти пацифізму, що ослаблював енергію і моральну опірність націй; проти надмірного індивідуалізму, що приносив інтереси цілого в жертву інтересам окремих одиниць чи груп; проти надмірного колективізму (комунізму), що забивав приватну ініціативу та не давав можливості розвивати особисті здібності…

Довший час, поки розвивалася революційна пропаганда й діяльність націонал-соціалістів в Німеччині, (а інших “фашистських” рухів по інших країнах), саме ці заперечування давніх ідеалів, саме цей негативний бік фашистської програми був спільний у німецьких націонал-соціалістів та італійських фашистів. Але потім, коли націонал-соціалісти вже прийшли до влади, неґації вже не могло вистачити, треба було починати будувати щось позитивне; – і тут відразу виявилося, що незважаючи на спільні негативні постулати революційної програми, кожний народ має свої питомі позитивні ідеали й завдання й проводить революцію відповідно до своєї власної натури, відповідно до власних звичок, традицій, темпераменту, психіки.

Приглядаючись до розвитку націоналістичного руху в Німеччині вже після того, як він опанував державну владу, можемо сконстатувати, що і в цій своїй, так би мовити, державній стадії, націонал-соціалізм зберіг чимало спільного з італійським фашизмом, і то не лише у вищенаведених запереченнях, але і в позитивній розбудовчій діяльності. Так, обидва рухи є чисто національними рухами, що мають за підставу націю як етичну, суспільну й історичну єдність. Обидва вони є народними, масовими рухами, бо спираються на народні маси і дбають про задоволення їх потреб і інтересів, але одночасно виховують ці маси в тому напрямку, щоби індивіди підпорядкували свою волю волі організованого колективу та розвивали в собі якнайбільшу дисципліну та жертовність на користь того колективу, що в остаточному результаті є організованим народом, себто нацією. Обидва вони є рухами етичними, що ставлять політичні ідеали понад економічними інтересами, і тому висувають гасла “етичної держави”, що дбає про виховання своїх громадян, та говорять про “політику як вищу етику”. Обидва вони надають більшої ваги колективним формам, ніж індивідуальним “свободам”. Обидва вони стремлять до унітарної конструкції нації як необхідної бази національної солідарності в конкуренційній світовій боротьбі. Обидва вони визнають необхідним існування сильної авторитетної влади для правильного розвитку політичного життя нації. Обидва вони заперечують необхідність і неминучість класової боротьби та виставляють проти цього віджилого постулату постулат необхідності співробітництва всіх виробничих сил нації, в котрій кожна суспільна верства є необхідною частиною національного організму. Обидва вони надають величезного значення фізичному стану нації, і тому проводять енергійну демографічну політику, дбають про розвиток спорту та про фізичні і воєнні вправи молоді, і дають охорону материнству та дбають про розвиток родинного життя.

Але поза тим починаємо стверджувати й величезні принципові розбіжності між цими двома рухами, розбіжності, що ставлять їх – первісно споріднених – в необхідність конкуренційної боротьби на світовій арені.

Перш за все, відзначимо, що сам хід фашистської і націонал-соціалістичної революції був відмінний. Тим часом, як фашистський рух, поставши в 1919 році, опанував владою вже в 1922 році і прийшов до неї шляхом революційних збройних виступів супроти своїх противників і державної влади, – націонал-соціалістичний рух прийшов до влади конституційним, легальним шляхом,  і розбив остаточно своїх противників вже після опанування влади. Італійці були революціонерами, що кохалися в традиції повстань; німці, навпаки, все йшли еволюційним і програмовим шляхом. Тому фашистська революція була перш за все пристрасним зусиллям для звільнення італійського народу від розполітикованої парламентарної кліки та для розбудови нового життя, цілком від тої парламентарної кліки незалежного. Націонал-соціалістичний рух довгі роки був скермований на здобуття парламентської більшості шляхом звичайної виборчої демагогії.

Фашистська революція розвивалася шляхом емпіричного пізнання справжніх потреб народних мас та повільного пристосовування нових революційних установ для цих національних потреб. Тому вона витворила свої юридичні норми, свою доктрину, та встановила законний лад в процесі постійного відновлювання й постійної революційної творчості. Націонал-соціалістична революція завжди була догматична в своїх постулатах і залишилася вірна раз ухваленій в 1920 році програмі, що була потверджена в 1926 році. Відповідно до цього, внутрішня і зовнішня фашистська політика відзначалася великою гнучкістю; націонал-соціалістична – фанатизмом і нетерпимістю. Фашистська Італія, ставлячи своєю метою виховання нового громадянства, ніколи не витрачала сил на нищення старих інтелектуальних здобутків, не проголошувала хрестового походу проти будь-якої інтелігенції та не робила автодафе книжок. Вона звертала більше уваги на творення нового, вважаючи, що нове, якщо воно буде вартісне, вже тим самим заб’є старе, що воно нове, ніким не сказане і не роблене. Зате націонал-соціалістична революція розвинула дійсно фанатичну боротьбу проти деяких напрямків інтелігентської діяльності, уважаючи, що вони є викривленням традиційного німецького духу. Тут грала у великій мірі роль так звана расова теорія, над котрою треба спинитися, бо вона для нас, українських націоналістів, має так само велике значення.

Для італійського фашизму, який в інтересах того вищого колективу, свідомого своїх дій, що зветься нацією, прикладає найбільших зусиль для піднесення й розвитку особистості й підкреслює кожночасно спіритуальність фашистського руху як руху, спрямованого на витворення й зміцнення духовного зв’язку між усіма верствами та складниками нації; ідея раси, а зокрема ідея її консервації і поліпшення способами матеріалістично-біологічними видається просто потворною, невідповідною для людини, в котрій переважає дух над матерією. – “Коли я говорю про людей, – пише один з італійських публіцистів, Джоржо Пасквалі, – я вживаю більш охоче вираз “народи”, залишаючи назву “раси” для перегонових коней, для пекінських собак, для ньюйоркширських свиней тощо, бо я знаю, між іншим, що сполучення людських індивідів дає часто “ірраціональне” потомство, іноді далеко вище від безпосередніх батьків, дідів чи прадідів, і в усякому разі завжди від них відмінне. Теорію раси не можна прикладати до людей, бо ця теорія залишає осторонь Дух, який є саме  характерний для людини”. Сам Муссоліні в своїй Доктрині фашизму підкреслює спіритуальність фашизму: “Фашизм є релігійною концепцією, в котрій людина вбачається в зв’язку із вищим законом, з об’єктивною волею, яка перевищує окремого індивіда й підносить його до рівня свідомого члена спіритуального суспільства”. Відповідно до цього, націонал-соціалістичний закон про стерилізацію небезпечних для здоров’я раси індивідів викликав саркастичну замітку Муссоліні на сторінках “Пополо д’Італія”, а другий італійський щоденник “Фашистський режим”, говорячи про цей закон, назвав його “ірраціональним, антинауковим і нелюдським”. – “Ось дійсно ідея, – писав він, – якої ніхто, хто має почуття й розуміння глибокої гуманності фашизму, ніколи не зуміє перетравити. Цей закон є неґацією права на існування людини, неґацією відновлюючих сил природи, неґацією Бога, який, очевидячки, в своїй недосяжній мудрості, не зважає на статистики німецьких лікарів. А втім, виникає питання, чи раса, яку хочуть поліпшувати в цей спосіб, матиме ще можливість породжувати таких людей, як Ґете і Вагнер? Певно, що в усякому разі вона не породжуватиме більше Бетховенів, бо батько Бетховена був алкоголіком, і тому мусів би бути тепер стерилізований”.

Фашизм і націонал-соціалізм дивляться цілком відмінно навіть на націю, що повинна служити дороговказом і базою для розвитку їхніх рухів. Для фашистів нація є природнім суспільством, об’єднаним цілою низкою матеріальних (як територія, кров, спільне походження і т.д.), так і особливо спіритуальних (як мова, спільна історія, спільні традиції, спільні моральні поняття й ідеали) зв’язків. Професор Бортолотто, один з кращих ідеологів фашизму, каже: “Нація не є чимось лише ідеальним (абстрактним – Е.О.), бо вона має в собі й елементи матеріальної реальності; але не є вона й чистим наслідком лише зовнішніх обставин; бо й спіритуальні сили відіграють у її формуванні важливу роль; і не є вона лише природнім (біологічним – Е.О.) явищем, бо історія й культура сприяють глибоким змінам природніх формацій. Нація несе з собою цілу історичну й матеріальну спадковість, яка простягається з далекого минулого в майбутнє, що надходить”. В першій фашистській програмі, складеній в 1921 році, ми знаходимо вже таке визначення нації: “Нація не є простою сумою індивідів, ані знаряддям в руках партій для реалізації їх цілей; нація є організмом, що включає в себе безконечну низку поколінь, в котрих індивіди є лише перехідним елементом та вищим синтезом всіх матеріальних і спіритуальних вартостей даного народу”.

Націонал-соціалізм, замість того, ототожнює націю з расою і кладе в її підстави лише один елемент – кров. Себто елемент чисто матеріалістичний, біологічний – “Нація, або краще раса, – пише Гітлер в “Майн кампф”, – полягає не в мові, але в крові. Отже можна буде говорити про германізацію (якогось народу) лише тоді, коли вдасться відмінювати в цьому процесі кров переможених. Але це, – продовжує Гітлер, – не є можливим, – хіба що внаслідок мішання крові не відбудеться якась зміна, що означатиме зниження рівня вищої раси. Отже остаточним результатом цього процесу було б знищення саме тих прикмет, які одного дня спричинилися до перемоги народу, що був ще здатний перемогти. І зокрема культурні сили зникли б у злиттю з вищою расою, хоча б новий нарід і говорив мовою раси, яка свого часу була вищою”. (італ. Видання с. 61). Звертаю увагу на цей термін “переможених”, бо для націонал-соціалістів “новий період історії”, як каже Розенберґ в свойому Міті ХХ столітя, – “починається тоді, коли одна раса перемагає другу”. Для фашистів новий період історії починається тоді, коли якась нова культура входить в життя народу. Отже там – фізична перемога, тут – культура, там – матеріал, тут – дух. Для націонал-соціалізму є аксіомою, що саме німецька раса є найвищою, і що навіть латинські народи, не кажучи вже про слов’янські, є народами порівняно нижчої раси, хоча, як арійці, вони є незмірно вищі від інших не-арійських народів, не кажучи вже про африканських негрів.

Теорія про вищість німецької раси є, власне, досить давня, і нею хотів покористатися свого часу й кайзер Вільгельм ІІ для цілей своєї зовнішньої імперіалістичної політики. Але тим часом, як раніше ця вищість німецької раси поширювалась на всіх громадян німецької держави і приводила фактично до вищості німецького народу між іншими народами – націонал-соціалісти ввели цю теорію расової вищості в середину німецької нації й поділили всіх громадян на кілька категорій, більше чи менше “чистих” щодо кількості німецької крові. Сам Гітлер мусив признати, що “абсолютно чистих” представників вищої колись німецької раси чи крові тепер знайти неможливо – отже все полягає в релятивній кількості. Найбільш чистими представниками німецької раси вважаються, зрозуміло, члени націонал-соціалістичної партії, так ніби члени політичної партії можуть складатися відповідно до антропологічних фізичних прикмет. Та не задовільняючись сучасним поділом німецького громадянства на категорії більш чистих,  менш чистих і зовсім нечистих, націонал-соціалісти заглядають і в минуле. І запевняють, що все що було славного в німецькому народі в минулому, зробив ґеній вищої німецької раси. Чимало ж славних імен, яких, внаслідок їх безсумнівного походження, ніяк не можна зарахувати до вищої раси, просто викреслюють з німецького пантеону і приписують їм фатальний вплив на формування “чисто німецької” психіки.

Італійський фашизм відноситься цілком негативно до такого ставлення справи національної приналежності. Ніякий народ не мав такої мішанини крові, як італійський народ – і це ніскільки не перешкодило йому піднестися тепер до таких висот, на які його повів італійський фашизм. Етруски, лігури, кельти, латинці, греки, ґоти, сарацини, араби, нормани, еспанці, слов’яни, лангобарди, германці – всі залишили  свою частинку крові тут в цій амальгамі рас, об’єднаних інтересами спільної території, спільної цивілізації та культури, спільної віри і мови. І якщо до останнього моменту залишилися ще в Італії неабиякі провінціональні різниці в психіці й мові, що свідчать про походження від різних давніх рас і народів, фашистський уряд намагається не підкреслювати цих різниць і не ділити італійських громадян на різні категорії в залежності від тої чи іншої кількості латинської крові, але, навпаки, прикладає всі зусилля, щоби об’єднати їх усіх в одному фашистському культі одної спільної батьківщини і нації. Відповідно до цього, фашистська Італія не тільки не відкидає нікого й нічого з того багатства талантів і геніїв, що давала їй – і продовжує давати – різноманітність її рас, що лягла в основу нації, але, навпаки, широко користується нею для піднесення свого престижу в цілому світі. Один італійський публіцист – Асканіо Дзапоні – писав недавно: “Якщо Німеччина відкидає Гейне…ми на дванадцятому році нашої революції вшановуємо Леопарді… Ми не руйнуємо минулого, а тим більше нашого минулого, ніби якусь ворожу країну…Расизм є свого роду війною за визволення. Треба було б отже зосереджувати всі сили проти чужинця і прославляти власні здобутки. І для цього треба було б почувати за собою підпертя свого минулого. В Німеччині ж нацизм набирає характеру громадянської війни. Бо негативний момент, момент остракізму й очищення раси бере гору над позитивним ствердженням самої раси (нації) супроти інших рас (націй). Нацизм займається поки що проскрипціями мертвих і остракізмом живих”. І якщо Гітлер пише, що “помішання крові і випливаюче з того зниження рівня раси є єдиною причиною занепаду старих культур, бо народи занепадають не через втрачені війни, а через втрачення тої сили відпорності, яку може дати лише чиста кров…” – то фашистський публіцист Пасквалі відповідає йому: “Не вірю в існування в Европі чистих рас. Антропологія навчає нас, що в Італії вже в неолітичну добу раси були помішані, і все ж це не перешкодило Римові завоювати цілий світ військами латинців та італіків, – так само, як у пізніших часах англійці, що є дуже помішаним народом, зуміли здобути собі велику імперію. Що ж до Римської імперії, то вона, з найбільшою правдоподібністю, занепала не тому, що її “еліта”, якій належало кермувати Імперією, нібито була занадто занечистила свою кров різними домішками, але саме тому, що ця еліта не зуміла перемогти своїх пересудів і інстинктів та відмолодити свою кров через прийняття в своє лоно селюхів відмінного походження, себто відмінної раси…”. Так само і Сильвані в своїй книзі Імперія й жінки Цезарів” пише, цитуючи Гіббона: – “Політика заховання чистоти крові давніх громадян прискорила руїну Афін і Спарти. Римський геній, навпаки, знехтував цією марнотою і вважав більш доцільним і розважливим зробити своїми всі таланти й добрі прикмети, де б вони не знаходились” (1927).

В зв’язку, очевидячки, з кардинальними розходженнями у поглядах на значення “раси”, фашизм і націонал-соціалізм відрізняються і в своїх поглядах щодо формування “еліти”, себто провідної аристократії.

Для націонал-соціалізму еліта формується з представників “чистої” раси, які пізнаються завдяки своїм особливим прикметам, а передусім – героїзму. Проповідуйте крадіжку, – казав Гітлер на минулорічному конґресі в Нюрнберзі, – і до вас посходяться злодії; проповідуйте особисте збагачення, і до вас посходяться еґоїсти; проповідуйте упокорення, і до вас посходяться слабодухи та труси; проповідуйте бізнес, і матимете “економічну партію”; проповідуйте героїзм, самопожертву, цілковите самозречення одиниць на користь колективу – і до вас прийдуть герої, “політики”, ті, що в усі часи творили державу – себто “кермуюча раса”. Не кермуюча верства, а просто таки – “кермуюча раса!”… І саме в такий спосіб сформувалася теперішня німецька еліта, що є зарепрезентована в націонал-соціалізмі – “історико-політичній кермуючій расі Німеччини”, яка тепер “знову” (за висловом Гітлера) бере владу в свої руки.

“Ця теорія, – писав біжучого року Пьяцца в “Антиєвропі” (с. 476), – є дуже привабливою. Шкода лише, що вона замало рахується з фактами. Бо для кожного ясно, що всі раси, отже і та, що формує німецьку націю, мають свою частину героїв, політиків, державних діячів, але так само аферистів та економістів, як і трусів та слабодухів; кермуюча верства будь-якого народу ніколи не складатиметься з представників одної якоїсь раси, але зі свого роду “кращих” із кожної з присутніх рас. Гітлерівська расистська містика приводить до концепції “кермуючого класу”, як чогось невмолимо замкненого в ще більш непрохідних межах як межі касти – себто в межах первісного завойовницького племені, яке єдине мало право збудувати державу. І так само героїзм може бути виключним привілеєм лише одного цього племені. Межі раси є таким чином визначені самим Богом, незалежно від всякої людської волі. Отже, представники всіх інших рас, залишіть всяку надію на те, щоби між вами могли знайтися герої і щоби ви колись могли піднестися до відповідальності влади! Такий детермінізм ризикує спричинитися до деморалізації народу і до розподілу його, а не до його об’єднання. Фашизм має цілком іншу концепцію політичного та героїчного класу, як синтезу національної, а не расової аристократії, що походить з усіх племен відповідного народу і творить з народу – націю…”.

Фашистський націоналізм, що кладе в основу свого існування корпоративізм, як принципове співробітництво всіх елементів нації для добра цілої нації, зовсім не виключає міжнародної солідарності. Навпаки, він уважає, що справжній добробут світу може прийти лише з розумного співробітництва всіх націй, які так само потрібні для всестороннього розвитку економічного й культурного багатства світу, як різні верстви нації для її всестороннього розвитку. З огляду на те, що ця ідеологічна позиція фашизму досі в українській пресі не висвітлювалась, не від речі буде навести довгу цитату із статті проф. Уґо Спіріто, молодого філософа й економіста, що його писання користуються великим признанням з боку самого Муссоліні. Стаття була видрукувана в другому томі Збірки корпоративних студій, яку видає Пізанський університет, та її було передруковано в фашистській пресі, між іншим в “Лаворо Фашиста”. В цій статті, присвяченій “Проґрамовій економіці”, Уґо Спіріто пише: –  “Всі економічні сили нації мусять бути скоординовані для осягнення єдиної економічної цілі… Але не треба думати, ніби до такого результату можна дійти в межах лише одної нації (заперечення автаркії – Е.О.) і ніби ідеалом корпоративізму є ідеал замкненої економіки. Корпоративізм не є економічним націоналізмом, і навпаки, судить націоналізм як матеріалістичну концепцію, абстрактно протилежну соціалістичній концепції. Економічний націоналізм в дійсності лише повторює – в площині націй – індивідуалістичну та еґоїстичну множину лібералізму, і економічна наука, яка могла б із нього повстати, лише загострила б проблему ринків і конкуренції. Протекціонізм, якого вживають в боротьбі з прихильниками вільної торгівлі (економічного лібералізму), є лише зброєю в боротьбі економічних націоналізмів. Корпоративна економіка є, натомість, дійсно національною і тим самим інтернаціональною. Вона зрозуміла, що перший термін не може бути вартісним без відповідного протиставлення й синтези з другим. І тому вона протиставила лібералізмові й протекціонізмові співробітництво між країнами і почала політику погоджень і компенсованих обмінів, що є очевидною прелюдією до більш органічної інтернаціональної проґрамової економіки. Абсурдним і божевільним було б думати тепер, при актуальному розвитку інтернаціонального економічного життя, при технічних удосконаленнях виробництва, при фактичному єдинстві світового ринку, при взаємній залежності найбільш одмінних і далеких у просторі і часі економічних явищ, – ніби є можливим встановити якимсь способом національну автаркічну економіку, в матеріалістичному розумінні цього слова. А навіть коли б і було можливим, то це осягнено хіба б шляхом незмірного збідніння цілої економічної системи та відмови від всіх тих можливостей збагачення і вдосконалення, які походять із різноманітності інтернаціональних відносин”. “Але, – пише він далі, – якщо визнаємо необхідність неодмінної синтези між національною та інтернаціональною економікою, приходимо логічно до визнання, що витворення інтегрального корпоративізму в Італії залежить від перетворення цілої світової економіки в корпоративному сенсі…”.

Таким чином, фашизм, виходячи зі свого корпоративізму, що без нього, – як казав Муссоліні, – фашизму не можна собі уявити, як не можна собі уявити тепер націонал-соціалізму без расизму, приходить до визнання необхідності співробітництва всіх націй бодай на економічному полі, причому визнає так само ієрархію націй, як і індивідів, але будує цю ієрархію не на гаданому й незмінному принципі встановленої на віки расової вищості чи нижчості., але на тій ролі, яку в відповідний момент відповідна нація відіграє в світі. Змінюються ролі, змінюються й позиції націй у світовій ієрархії. Динамічній волі націй, як і індивідів, надається в фашизмі колосального значення.

Німецький націонал-соціалізм, в протилежність до італійського фашизму, є запереченням міжнародного співробітництва, бо визнає лише принцип расової вищості своєї власної раси, – принцип, що не дозволяє всім іншим націям, які мають почуття своєї гідності, трактувати з німцями з цілою щирістю, але завжди з обережністю, щоби не впасти, бува, жертвою народу, що вбачає свою місію в пануванні над іншими, менш вартісними з расової точки зору народами.

Відповідно до цього фашистська преса підкреслює відмінність у методах, що відрізняє італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм, – і то з тим більшим огірченням, що один час гітлерівська Німеччина почала була імітувати фашистську Італію і в закордонній своїй політиці (пригадати хоча би першу промову Гітлера в парламенті, намагання порозумітися з Польщею і т.д.). І так “Фашистський Режим”, підносячи більшу гнучкість і пристосованість до життя італійської міжнародної політики, пише: “Досить лише порівняти різкий вихід Німеччини з Ліги Націй із пропозиціями Італії зреформувати Лігу Націй і влити в неї нове, більш плідне життя; досить порівняти відношення до Австрії, цієї бувшої спільниці Німеччини, яку вона тепер хотіла б викреслити з числа окремих націй, із відношенням Італії, її бувшої неприятельки, що робить тепер усі зусилля, щоби врятувати її незалежність; досить порівняти, після того дипломатичного шедевру, яким було примирення з Ватиканом і розв’язання римського питання, відношення Італії до не-католицьких і навіть не-християнських релігій із тим жорстоким переслідуванням жидів, які ми бачимо тепер в Німеччині…”. Фашистська преса не вагається навіть закинути німецькому націонал-соціалізмові намагання йти слідами тих самих жидів, яких він тепер переслідує. Так, римська “Трибуна” в числі з 5 жовтня 1933 року в статті за підписом свого директора Форжес-Даванцаті, одного з найкращих теоретиків італійського націоналізму, просто вказує на юдаїзм як теоретичного попередника націонал-соціалізму, з тою лише різницею, що жидівський нарід виводив свою “обранність” поміж народами з ласки Божої, а расизм відмовляється від цієї понадприродньої інвеститури і спирається на фактор виключно біологічний. – “Підводячи підсумки, – пише Форжес-Даванцаті, – мусимо визнати, що помилка націонал-соціалізму в цьому питанні є глибоко іррелігійною і тому не відповідає людській гідності”. А втім, сам Муссоліні в Пополо д’Італія” від 26 травня цього року вмістив коротку статтю під заголовком “Тевтоніка”, в якій пише такі багатозначні для взаємовідношень між фашизмом і націонал-соціалізмом речі: – “Коли хтось виходить із заложення, що німецький народ нібито є єдиним народом, що пережив атлантську цивілізацію і тому невимовно заслужився перед людською цивілізацією взагалі, то висновки з того є безсумнівні: стовідсотковий расизм! Проти всіх і проти всього! Вчора був проти християнської цивілізації, сьогодні проти цивілізації латинської, завтра – хто зна – можливо, буде проти цивілізації цілого світу. Але така політика, що не може не бути обскурантистичною, як є вже шовіністичною, ексклюзивною й імперіалістичною, не може бути політикою двадцятого століття. Дивно й боляче бачити, що німецькій нації і німецькому духу, таким проте видатним, бракує майже цілковито почуття рівноваги.”

Відношення фашизму й націонал-соціалізму до християнства взагалі і католицтва зокрема як можна бачити з вищенаведеної цитати, є цілком відмінне. Для італійського фашизму католицька релігія є єдиною державною релігією Італії, і фашизм уважає своїм обов’язком не лише забезпечити Церкві можливість вільного розвитку, але й всіляко сприяти та охороняти цей розвиток. – “Фашистська держава, – пише Муссоліні в своїй Фашистській доктрині, не залишається байдужою супроти релігійного факту взагалі, і супроти того партикулярного факту позитивної релігії, якою є італійський католицизм, зокрема. Держава не має теології, але має мораль. В фашистській державі релігію вважають за один із найглибших проявів духу, і тому фашисти не лише її шанують, а й обороняють та охороняють. Фашистська держава не витворює “свого Бога”, як хотів те зробити свого часу Робесп’єр, і не намагається даремно викреслити його з душ, як це робить більшовизм; фашизм шанує Бога аскетів, героїв, святих, а також того Бога, до якого молиться наївне і примітивне серце народу.” Відносини в фашистській Італії між державою і Церквою врегульовані Латеранським трактатом від 11 лютого 1929 року, з котрого випливає, що цивільна влада має перевагу над духовною в усьому тому, що відноситься до політичної діяльності.  В фашистській державі, яка зветься “етичною державою”, етичний принцип випереджає принцип релігійний: це значить, що фашистська держава є етична не тому, що вона релігійна, але навпаки, релігійна тому, що вона – етична. Фашизм визнає, що релігія є необхідна для правильного функціонування суспільності й держави. І тому протегує католицьку віру, яка в свою чергу визнає суверенність держави в її етико-релігійній функції, себто визнає, що лише державі належиться визнання всіх інституцій і установ, які виявляються свою діяльність на території держави. Для фашистської держави католицька церква є перша за все “Римська Церква”, що в усіх своїх центральних установах складається з людей італійської нації чи загалом “латинської” культури по всіх кутках світу. І саме тому місійна діяльність католицьких священників знаходить по всіх усюдах підтримку італійського уряду. Недавній ювілейний “святий рік”, що притягнув до Риму десятки, а може й сотні тисяч вірних католиків з усіх країн світу, і канонізація Дон Боска, якого фашизм прославляє, як великого італійського патріота, підкреслюють враження того повного порозуміння, що існує між фашистським урядом і Ватиканом.

Німецький народ не належить до одної лише католицької церкви, але є поділений між різними протестантськими сектами та католицтвом, і самий цей факт існування кількох конкуруючих церков ставить націонал-соціалізм у більш трудну й відповідальну позицію. Гітлер в “Майн кампф” заявив, що політичні партії не мають нічого спільного з політичними проблемами, поскільки вони не чіпають звичаїв та спіритуальних традицій раси. Але в тім то і справа, що сама расова теорія “чіпає” дуже ґрунтовно релігійну проблему, бо по-перше, сам Христос, як відомо,  був з жидівського (нижчого) народу, а по-друге християнська релігія з самого початку навчала про солідарність цілого людського роду і про походження його від однієї і тої самої родини. Христос не знав поділу людей про крові чи по кольору шкіри, чи навіть по класах. Його слово повинно належати всім людям. Крім того, католицька церква визнає за індивідами деякі природні права, як наприклад право розмноження, що є вищою ціллю шлюбу, і що його ніяка людська інституція не може порушувати. Тому вона поставилася незвичайно ворожо до закону про примусову стерилізацію, що, як ми бачили, не зустріла доброго відгуку й у фашистській пресі. З другого боку, і протестантські церкви поставились вороже до “арійського пункту” расистської програми, що виключає з державної служби всіх німців, які мають у своїх жилах бодай трохи (до другого покоління) семітської крові. З цього “арійського пункту” виходило би, що жид, хоча би й охрещений, все мусить залишатися парієм в християнській суспільності, – точка погляду, суперечна християнству, яке розрізняє людей відповідно до їх віри, а не до їх походження, і дбає про прозелітизм, який з точки погляду націонал-соціалізму є цілковито недоцільним.

А втім, у самому націонал-соціалізмі почали розвиватися течії, що проповідують необхідність витворення нової “північно-германської релігії”, одним з апостолів якої є граф Ревентлов, що покликається в своїх проповідях на індійські Веди, на Платона, на Еркгарта, містика середньовіччя, засудженого католицькою церквою за пантеїзм, на Канта, Фіхте, Ґете і Ваґнера, і спирається на “північну мораль”, на расу, на народні традиції, та припускає для кожного члена цієї нової “церкви” широку свободу совісті. Ця “північно-германська” релігія здобуває собі чимало прихильників між інтелігентськими колами націонал-соціалізму, що не знаходять задоволення ані в “римській” католицькій церкві, ані в різних протестантських сектах, ані в стопроцентовому німецькому “вотанізмі” що хотів би протиставити християнству, як релігії “упокорених” героїчну релігію, дарма що поганську, давніх германців.

В зв’язку з цим цікаво відмітити, що тимчасом як в Італії католицька церква – після досить завзятої боротьби – погодилась віддати монополію фізичного й культурного виховання цілої італійської молоді в руки фашистської держави, яка зі свого боку загарантувала католицькій церкві відповідну участь в тому вихованні молоді – в Німеччині Ватикан ніяк не хоче погодитись на ліквідацію католицьких організацій молоді, і, треба думати, що ніколи й не погодиться, бо, як пояснюють у ватиканських колах, фашистська Італія є дійсно католицькою й її уряд дає повні гарантії щодо відповідного католицького виховання молоді, тимчасом як націонал-соціалістична Німеччина є переважно не-католицька (дві третини німців є протестантами), і сама доктрина націонал-соціалізму є просто антихристиянська. Нема сумніву, що і в справі аншлюсу Австрії, чисто католицької країни, Ватикан зумів вжити всіх можливих сил, аби не допустити переходу цієї католицької країни під опіку “неопоганців”, як часто називають в католицькій пресі націонал-соціалістів.

Ось це огляд головних ідеологічних та тактичних розходжень, що помічаються в італійському фашизмі та німецькому націонал-соціалізмі. Однак, цим розходження ще далеко не вичерпані, бо, наприклад, великі розходження помічаються також і в робітничому законодавстві, що в фашизмі ґрунтується на факті існування й посилення синдикатів, тимчасом як в німецькому націонал-соціалізмі синдикалістичний рух скасовано.

Онацький Є. Ідеологічні й тактичні розходження між фашизмом і націонал-соціалізмом // Розбудова Нації. – Прага. – травень-червень 1934 року. – с. 142-149.

Синтаксис автора збережено, правопис приведено у відповідність до сучасних норм.

Про автора: Євген Онацький (1894 – 1979) – український соціал-націоналіст, видатний публіцист, журналіст та ідеолог. Мешкав на еміграції в Італії після поразки України у Першій війні за Незалежність (1917 – 1920). З 1929 року – член Організації українських націоналістів, представник полковника Євгена Коновальця в Італії та провідний співробітник головного теоретичного органу ОУН “Розбудова Нації”. Відомий своїми активними симпатіями до італійського фашизму та критичним ставленням до німецького націонал-соціалізму. У 1943 році ув’язнений німецькою окупаційною адміністрацією в Італії, після війни мешкав в Аргентині.

Версія для друку Версія для друку

Відгуків: 26

  1. Фігурист:

    Класна стаття. Буду знати різницю між НС та фашизмом.

    Але знову багато друкованих помилок. Минулого разу обіцяли поставити перевірку орфографії автору. Хотілося, щоб все ж таки зробили. Хоча, це і не дуже важливо.

  2. Нахтігаль:

    Дякуємо за зауваження. Виправили те, на що натрапили – якщо помітите невиправлені помилки, дайте знати.

  3. Фігурист:

    Я б з радістю повідомив про помилки, але їх дуже багато, бо текст великий. Легше просто взяти вставити текст в редактор, де є перевірка орфографії, і повиправляти.

  4. Терорист:

    Погоджуюся з Фігуристом – гарна стаття. Як на мене, то мені чомусь ближчий, все-таки, італійський фашизм, хоча не до кінця. Багато позитиву є і в НС.

    Трохи від коректора 🙂

    1. як на природню спільницю Німеччини в її боротьбі прои
    2. Такий погляд на спільні інтереси Німиччини
    3. ставлячи своєю метою виховання новоого громадянства
    4. залишає осторонь Дух, який є саме є характерний для людини
    5. що повинна служити дороговкахом і базою
    6. Для фашистів нація є природнім суспільстовм
    7. Себто елемент чисто матеріалістичний, буологічний
    8. Асканіо Дзапоні – писав неджавно:
    9. Стаття була видрукувана в другому томі
    10. І так “Фашистський Режим”, підносячи більшу гнічкість
    11. в Німеччині Ватикан ніяк не хоче погодитись на ліквідація католицьких організацій
    12. Італія є дійсно католицькою й її уряд дяє повні

  5. Сергій Лис:

    Давно вже читав цю статтю. Маю у форматі ПДФ весь номер газети як і багато інших номерів. Був поширював цю статтю при суперечках у вигляді зображення, тому що все ніяк не доходили руки роспізнати текст. Тому дякую Ватрі за те що зробили те, що інші чесно кажучи лінувалися. 🙂
    Мене давно наштовхнула ця стаття на багато думок. Зараз її багато хто оцінює саме із СУЧАСНОЇ точки зору, а потрібно із ТОДІШНЬОЇ.
    Коли італійці говорять про мішанину рас в Італії і Англії, то мають на увазі саме мішанину рас європейських. Тим більше фашизм, особливо пізній, підкреслював свою європейськість. Мирон Орлик у своїй роботі “Ідея та Чин України” теж писав, що саме народи із різними расами європейськими і близькими дають кращий ефект ніж народи із чистими расами або із змішанням далеких рас.
    До речі, якщо порівняти соціал-націоналізм із цими рухами, то ставлення до питання раси у СН є звісно більш расистським ніж в італійців-фашистів, але підхід доволі фашистівський. А щодо Нації, то в українській традиції саме таке визначеня Нації як і у фашистів. Фашисти писали про спільність поколінь від минулого до майбутнього і ОУН так писала. Ба більше читаючи Шевченка є такі строки:
    “І мертвим і живим і ненародженим. В Україні і поза Україною сущим” 😉
    Статтю ж звісно піарю.

  6. Нахтігаль:

    Треба мати на увазі, що чимало європейських рухів доби Консервативної революції впродовж 1920 – першої половини 1930-х орієнтувались виключно на італійський фашизм: по-перше, Угорщина та Австрія, які фактично були сателітами Італії, по-друге, молоді провідники (Леон Дегрелль в Бельгії, Освальд Мослі в Великобританії, Хосе-Антоніо Прімо-де-Рівера молодший в Іспанії). Тобто націонал-соціалізм поки не прийшов до влади і не став реальним геополітичним фактором, нікого особливо не захоплював поза Німеччиною.

  7. Вадя Ротор - Vadia Rotor:

    “…при існуючій в Німеччині та Італії сильній цензурі…”
    Як бачимо, у методах ведення державної політики (зокрема розпорядництвом над ЗМІ) фашизм і націонал-соціалізм однакові 🙂

    “Теорію раси не можна прикладати до людей, бо ця теорія залишає осторонь Дух, який є саме характерний для людини”
    Абсолютно вірно. Людина – це передусім рівень свідомості, вищий за тваринний, і досить вульгарно з точки зору расистів розглядати людину як виключно шматок м”яса.
    Нацистська расова теорія, звісно,
    “замало рахується з фактами… кермуюча верства будь-якого народу ніколи не складатиметься з представників одної якоїсь раси, але зі свого роду “кращих” із кожної з присутніх рас”.
    Відтак расова сегрегація, тим більше насильницька (що активно пропагується і в Україні теж) безглузда.

  8. Назар:

    люди а чого ви хочете?
    Італійського Фашизму? подивіться що зараз з Італією!!!!!!!
    до чого привели не расистські дії!!!!!!!
    навкругом одні єгиптяни араби і китайці!!!!!
    Італійська молодь забула про свою історію!!!!!!!!!
    навкругом більшість переважають наркотити і алкоголь!
    немає ніякого порядку! вони навіть бояться виступити проти цих рас! араби вибивають у них же землю!
    Китайці скуповують усе під ряд!!!
    мені на мою думку для України було б все таки ближчий
    Націонал-соціалістичний рух такий як був у німеччині!!
    Задумайтися над цим!!!!!!!!!!

  9. Назар:

    Дуже гарна стаття!
    Тепер зрозумів різницю….

  10. Лазур:

    Файна стаття …

    Онацькому респект і уважуха …

    Всетаки як на мене фашизм краще.

  11. Велимир:

    Стою на позиці як націоналізму, так і націонал. соціалізму. Але всі повинні пам,ятати, що німецький ннаціонал.соціалізм розкручувався на го
    гроші жидів Америки.і мав на меті зовсім не хороше життя для нації, а
    озброїти одночасно дві арійські держава СССр і Німеччину і зіткнути їх лобами. Переслідувалось кілька цілей- по перше нажива, по друге – знищення десятків мільйонів ненависних жидам арійців, по третє створення жидівської держави, і по четверте- зробити значний крок вперед до світового панування. Все це жидам повною мірою вдалося.

  12. Нахтігаль:

    “Арійська держава СССР” — це діагноз. Не читайте наніч поганих книжок і почистіть чакри, дивлячись канал “Діскавері” чи “Дєтскій мір”.

  13. Aalexiil:

    Спілкувався з Єдіноросами – 100% націонал – соціалісти,
    які рахують хохлів бидлом, а себе вищою РАСОЮ
    Звісно необхідно дивитись не тільки через расове мірило, але надзвичайно важливий Дух – тут я прибічник італійців.
    Раса та народ мають бути одним цілим, а не протиставлятися. Відбір по крові важливий, але іноді дух може бути вищим.

  14. ПЕРЕХОЖИЙ РАСИСТ:

    так почитай цих фашистських італійських ідеологів,то хотілось би їм нагадати про Готів Лангобардів та Франків, що освіжили їхню убиту кров після імперського расового болота, і фактично створили сучасну Італію, крім того вся італія висить на шиї у відносно расово чистій півночи як в економічному так і в культурному плані.

  15. Націоналіст зі Львова (Василь):

    Цікава стаття.
    Хоча різницю міш фашизмом і нацизмом знав і до прочитання.

  16. Юрій:

    Про чакри круто)))Про Єдиноросів в коментарі теж до місця.
    Сама стаття – супер! Багато чого нового і корисного дізнався, дякую.

  17. Малий:

    Як українці можуть бути прихильниками НС, якщо для націонал-соціалізму є аксіомою, що саме німецька раса є найвищою?. Це мазохізм, чи що? Буду вдячний за пояснення.

  18. Малий:

    Поясніть мені будь-ласка, як українці можуть бути прихильниками НС якщо(цитата)”для націонал-соціалізму є аксіомою, що саме німецька раса є найвищою”?

  19. Терорист:

    2 Малий
    Як українці можуть бути прихильниками націоналізму, якщо наприклад деякі руззґє нацианалісти кажуть, що украінскава народа нє била, нєт і бить нє может; ета фсьо видумкі Австрійскава ґєнштаба? Як українці можуть носити штани та їсти ложкою, якщо Гітлер також користувався цими речами?

    П.М. Шановний, почитайте про братів Штрассерів, які були НС, і що Гітлер з ними зробив.

  20. Малий:

    2 Терорист
    Саме тому я не руззґє нацианаліст, не нємєцкє націоналіст(націонал-соціаліст), а український націоналіст.

  21. Терорист:

    2 Малий
    З Вашого коментаря випливає, що Ви їсте руками та ходите в без штанів.

    П.М. Про братів Штрассерів прочитали?

  22. малий:

    ви хочете сказати, що націонал-соціалізм, це не відгалуження того інтегрального націоналізму в німецькій інтерпритації, а НС це самобутнє явище, і може бути така річ як український НС?

  23. малий:

    я хотів написати універсального націоналізму, замість інтегрального.

  24. Малий:

    2 Терорист
    Про братів Штрасерів прочитав. Але мені більше подобається Міхновський)

  25. Євгеній:

    Різниця є, але це не має ніякого значення. Досить вже українцям топтатися на одному місці і кричати про вільну Україну, мову і т.д. До сраки це все і ні до чого хорошого націоналізм/фашизм/НС не приведе, підтвердження тому історія. А ось надавати під зад владі і повісити всю ВР на дереві – це інша справа. Коли ми життимемо як люди, нам буде начахти на раси, мови, культури і релігії.

  26. Скарбошукач:

    Дякую, цінна стаття.

Залишити відгук




 
Хмарка тем
cтецько ідея нації інша європа бандера бойко геббельс друга світова коновалець липа маланюк мартинець міхновський наші нахтігаль оун ольжич онацький паволіні пеленський розбудова нації розенберг рьом снпу соціал-націоналізм сціборський січові стрільці теліга чин шпенглер штикало штрассер юнгер агітпроп антисистемна партія більшовизм ван ден брук герої журналістика класики консервативна революція культура марат мистецтво націонал-соціалізм націоналізм неофашизм ностальгія першоджерела протестний рух путч революційний націонал-соціалізм революція регіоналізм релігія робесп'єр соціал-націоналіст соціальність соціалізм теорія третій шлях український погляд фашизм футурологія штурмовики історія
Ватра, 1933-2017

Матеріали сайту є вільні для розповсюдження за умови посилання (для мережевих ресурсів - гіперпосилання) на джерело: www.vatra.cc

Електронна скринька редактора: redaktor [з] vatra.cc

Експорт (RSS): дописи та відгуки

Календар
Травень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031