Віктор Май. “Інтеліґентщина”

Це явище, з яким завзято боролись й боряться здорові верстви суспільства переломової доби, виникає і набирає прав громадянства не тільки внаслідок інтелектуального виродження певної соціальної групи народу, а також через хибне поняття слів: інтеліґенція, виховання, культура.

Ці означення в часі малонапруженого і спокійного історичного розвитку з часом тратять своє основне значення центру всебічної досконалості суспільства, спадаючи до поняття засобу для витончення тих чи інших змислів одиниці в чисто відносному розумінні, позбавленому органічного зв’язку з життєвими вимогами дійсності.

Постає і відокремлюється від цілості народного єства своєрідна каста людей із окремою культурою, психікою, із окремим поняттям боротьби за існування. Своїм поступованням і інтересами вона здебільшого чужа не тільки народній масі, але й її стихії, її основній культурі. Це і є так звана інтеліґентщина. Не позбавлена своєрідної талановитості, ця верства вилонює з себе салонно-парламентарних політиків, безхребетну кон’юнктурну публіку, “офіцериків”, представників абстрактного мистецтва. Буває, що вона полонює і накидає свій тон цілій державній структурі. Приклад: передвоєнна імперія Петербургу, де від царів до романтичних революціонерів типу Савінкоф-Кєрєнскій все просякнуто було кімнатно-собачним духом інтеліґентщини. Стрибаючи “по кочках стихії” (вислів редактора “Кієвляніна” В. Шульгіна), вони, кожний по-своєму, батюжили і перли в обійми революції свою батьківщину, лишаючи власний образ пера ґеніального свого  представника О. Блока:

“Слаб і смірітся ґатов

І прєдкі маї пакалєнья рабов,

І нєжності ядом убіта душа,

І ета рука нє поднімєт мєча…”

Одначе це не могло б мати для нас такого значення, щоб аж заходила потреба про це писати, коли б і між нашим суспільством не виникала й зі швидкістю тропічної пошесті не розросталася пасія “інтеліґентщини”. В політиці, в громадському й родинному житті, в літературі й мистецтві – де тільки живуть (обминаючи уесесерівську каторгу) українці, в цю жорстоку добу титанічної боротьби за кожен шматок народних прав, за право говорити словом матері, в цей якраз час ростуть оці саксофонні “хлюсти” в позі патлатих пророків, які розпочали свою місію ширення між молодим і не окріплим нашим суспільством дух інтеліґентської анемії.

Джерел, звідки черпають своє натхнення ці тигри “еліти“ багато, але головним із них є так звана “європейськість“. Цей уславлений у нас фіґовий листочок, що набув собі майже священної недоторканості в колах, які не завдають собі праці самостійно думати, дуже часто прикриває собою велетенську порожнечу і саму непривабливу наготу.

Ось вам миндально-солодкаві пересюсюкування Бодлера – ще гірше якого-небудь російського епігона. Ось незручне мавпування обгорточних лубків паризьких видань. З’являються своєрідні видавництва “щоб не відставати від Європи”, перехоплюючи по дорозі якраз все те, що Європа з винятковою дбайливістю вимітає від себе залізною мітлою. Родиться політик у білих рукавичках, обложений подушками і салонними собачками. Побіч нього блідо-тонкий поет, модерний від слова “мода”, що міняє свої переконання швидше, ніж жінка капелюхи, намагаючись мавпувати японського кулі, московського босяка, паризького кокаїніста і кого хочете, аби тільки затерти себе самого, своє “я”. Це все це (розуміється) – “модернізація“, “європейськість“, “перейняття нових напрямків“. На ділі ж все це сама звичайна нікчемність, втрата рідного здорового ґрунту, на який не пересаджувати екзотику чужини треба, а розгортати власні пороги і з нутра п’янкої землі черпати ідеї та запліднювати ними свій великий чин.

Увага, увага! – ви, суворі лицарі наступаючих сталевих полків великої будуччини! Перед вами наростає струп “інтеліґентщини“, який вже торкається організму вашого суспільства. Повстає і розростається оте разюче тавро немічності і себезаперечення, яке ви, лицарі, маєте випекти своїм пристрасним зором і дати йому належне місце, хай навіть по зразку Європи, але тієї Європи, що на наших очах розвернутими лавами твердо вибиває свій владний крок вперед, оздоблена злотосяйними прапорами чести і слави землі, що дала їм могутнє життя.

Май В. Інтеліґентщина // Розбудова Нації. – Прага. – травень-червень 1934 року. – с. 112-113.

Правопис приведено у відповідність до сучасних норм, виділення в тексті – від редакції “ВАТРИ”.

коментарів 10

1. Чорний:
   7 Лютого, 2009, 13:07

   Як на мене, трішки невдала назва. Бракує якогось епітету “Інтеліґентщиною”, тому що, зрештою, зазвичай ті, хто протестує перед “інтеліґентщиною”, самі також далеко не люмпен-пролетаріят, а та ж інтеліґентщина, тільки иньшого ґатунку.

   😀

2. Нахтігаль:
   7 Лютого, 2009, 13:25

   Є таке. Але назва авторська, тому додавати якихось епітетів на кшталт гнила інтеліґентщина я не наважився…

   Втім, йдеться, звісно ж, про те, що ти кажеш: інтелектуали vs інтеліґенти.

3. Фігурист:
   7 Лютого, 2009, 16:41

   Як було 75 років тому, так все і залишилося.
   Цікаво, як такі статті не втрачають актуальності з часом.
   Дякую за статтю.

4. Терорист:
   7 Лютого, 2009, 22:04

   Дійсно, такі речі чомусь не втрачають актуальності.
   Цікаво, це пов’язано з ментальністю окремо взятого народу, чи може з самою природою людства вцілому?
   _____________________________________________
   1. обложений подашками і салонними собачками
   2. аби тільик затери себе самого

5. solidaryst.livejournal.com:
   8 Лютого, 2009, 10:57

   Гарний матеріал. І дуже актуальний.

6. Нахтігаль:
   8 Лютого, 2009, 13:18

   Так в цьому й полягає редакційна політика “ВАТРИ”: розміщувати першоджерела, які мають важливе теоретичне значення, або оригінальні ідеологічні твори, які зберігають гостроту актуальності через високий рівень своїх авторів.

7. Іван Бодхідхарма:
   9 Лютого, 2009, 15:14

   Припускаю що я зрозумів натяк …саме про що йдеться – Джерел, звідки черпають своє натхнення ці тигри “еліти“ багато, але головним із них є так звана “європейськість“.Нахтігаль вміє витончено ставити акценти де треба.(навідь таким от чином)) Хіба це не про сучасний політикум сказано?

8. Нахтігаль:
   9 Лютого, 2009, 21:30

   Саме так. Уважним читачам воно зразу й зрозуміло.

9. Іван Бодхідхарма:
   11 Лютого, 2009, 21:36

   Виклав в газеті сайту.Дякую за такі статті.

10. Лазур:
    20 Вересня, 2009, 13:51

    дуже добре написано … про актуальність мовчу.

Залишити відгук