Євген Маланюк про націогенез

Націонал – революційний часопис. Дискурс Ватри – це відгомін руху маршируючих колон, які готуються до рішучого штурму та Великої Пригоди. На горизонті дня сьогоднішнього – Українська Реконкіста, завтра небокрай освітять вогні Європейської Революції, післязавтра ми перевертатимемо Всесвіт.
 
Ватра. Націонал – революційний часопис
 

Євген Маланюк про націогенез

…Трудно стримувати здивування, бачучи як дехто черпає свій оптимізм з самого-но переліку назв тих важких людських хвиль, що пропливли по древній землі українській, правдоподібно по головах її відвічних тубільців. Чи ж таке вже веселе й “будуюче” заняття тішити уяву циклічними процесами навал і перервами державності, здійснюваної тими чи іншими “варягами”, – іонійцями чи готами? Все це – треба  знати, зокрема добре усвідомити собі “варязький” момент при будуванні державності, – але чи належить аж спеціально пишатися “багатством культур” і надмірною кількістю назв завойовників безборонного інертного хліборобського “субстрату”? Та ж завдання духовного озброєння народу, “металізації” хліборобської психіки, завдання перебудови (отже й “нищення” дечого, хоч би воно було навіть “органічним виквітом віків”) стоїть нині перед нами у всій своїй історичній невблаганності. Бо на тім, власне, й полягає ціла справа, чи нарід наш залишиться в найближчій добі знову “субстратом”, чи таки зробить останнє зусилля й стане нацією. […]

Переживаємо час, що найменш надається на самозаквітчування предківськими лаврами, на відпочинковий оптимізм “кількатисячолітньої тяглості існування на одній території”. Переживаємо час,  коли жити “на дурничку” не можна, коли мертвий капітал історії, вже не дає процентів навіть у тих народів, які своєї історії ніколи не видержавлювали. Щоб історично жити в ролі “дієвих осіб” історії, а не існувати в ролі “дієвих людей” з старих малоросійських комедій, – потрібна невсипуща історична чинність, висока історіотворча (отже – ідеотворча) напруженість і – як же далеке від мальовничого оптимізму – почуття відповідальності. […]

Ми ніколи не грішили прихильністю до динамічних явищ і відчуття динамічних понять. Статика була і є більш до вподоби нашій традиційній психіці і важкоплинному нуртові нашої крові. Може в тім коріниться певний елемент національної молодості (якої з черги?), але напевно є й значна частина віддавна законсервованого примітивізму й інтертності.

Не від нині повелося в нас повторювати такі поняття, як “нарід” (народ), чи навіть “нація”, як поняття, що окреслюють щось раз і назавжди дане, закінчене, стабілізоване, статичне. І, ручимося, що 90% тих, що уживають (і надуживають) тих понять, не додумуються, що “нація” є поняттям динамічним par exellence, є живим, отже більш або менш напруженим процесом, безперервним “становленням”.

Доба позитивізму, народництва і матеріалізму внесла в ці поняття величезну плутанину, що тягнеться – у нас спеціально – до нині. Наприклад, слово “нарід”, затруте віддавна російським “народом”, невипадково приходиться вживати обережно або, частіш, замінювати його словом “нація”. Більш-менш так само, як “класи”, штучний є й запозичений “соціальний” поділ на “люд” і “нарід”. Життєдатний, расово-міцний “люд” є явище націотворче і тільки в спеціальних умовах, “стабілізуючись”, може здеградуватися до властивого статичного й безформного стану “племені”. “Плем’я” – це те, що втратило “расу” й структуру. А, власне, дуже часто в нас, кажучи слово “нарід”, мають на думці “плем’я”, чи до рівня племені знижений “люд”, отже категорію біологічну, елементарну, позбавлену напрямку і внутрідіючих формотворчих сил. Тільки творчий взагалі (а формотворчий зокрема і передовсім) подих нації дає елементарному етносові життя, структуру і обличчя.

Але парадокс національного формування – і в тім цілий парадокс – відбувається зовсім не “закономірно”, “гармонійно” чи ідилічно. Нація постає як динамічне переборення етносу – племені – люду, як заперечення племінної фізіологічності, як опанування етнічної стихії і одуховлення її. Нація – це невсипуща внутрішня “боротьба” сил, формотворчих і ідеотворчих, з інертною масою (“більшістю!”) етносу.

В процесі тієї “боротьби”, коли вона відповідно поглиблюється і “стабілізується”, відбуваються певні пересунення і перегрупування глибинних “субстратних” нашарувань, що з’являються на поверхні нації в постаті сталих “коефіцієнтів”, які надають духовному і фізичному обличчю нації видимі ознаки “раси”. В одірванні від внутрішніх динамічних процесів національного становлення, себто внутрінаціональної боротьби нації з етносом, декламації про “расу” залишаються лише порожніми декламаціями. Поза межами “нації” – “раса”, властиво, не проявляється, або існує в занадто вже матеріалізованих формах, як “раса” муринів чи чувашів.

Сакраментальні “сорок мільйонів”, у зіставленні з своїми націотворчими силами, дають поняття про масу, яку ті сили мають в процесі нацонального триванння – переборювати й опановувати. Що ж дивного, що носії тих сил, у моменти тяжких зударень з “масою” та її блаженно-етнічним оптимізмом, воліють замість “расової” ідилії – трагічну концепцію життя, а часом навіть – на потіху “оптимістичної” більшості – заламуються.

1937

Маланюк Є. Наступ мікробів // Книга спостережнь. Проза. – Торонто: Гомін України, 1962. – с. 129-135

Про автора: Євген Маланюк (1897 – 1968) – соціал-націоналіст, бойовий офіцер української армії, учасник Першої світової війни (штабс-капітан) та Національної революції 1917 – 1920 років, класик української поезії ХХ століття. На еміграції жив у Польщі та Чехословаччині, з 1949 року – в США.

Версія для друку Версія для друку

Відгуків: 2

  1. angry_observer:

    Нація постає як динамічне переборення етносу – племені – люду, як заперечення племінної фізіологічності, як опанування етнічної стихії і одуховлення її.//

    Блискуча думка і блискуче формулювання. Нація як процес – оце, мабуть, чи не найбільш ігнорована нині думка. Якщо цією думкою злегковажити, неодмінно приходимо до трипільських глечиків замість гетьманських клейнодів – до ужиткових артефактів замість символів панування. Дегенеративне замилування замість волі до влади. Те саме – в царині стратегії. Замість прагнення абсолюту – очікування, коли ж то добіжить критична маса трипільських глечиків і “народ перетвориться на націю”.

  2. Савка_Андрійко_Правий кавалєр!!!:

    Товариство, давайте в форумах формувати Народний Список ВО СВобода до Верховної Ради України. Націоналісти мають визначати кому з достойників зайняти перші сходинки, а кого навіть пропихати туди не варто. Якщо це піде в маси то ми будемо спокійні, що жоден олігофрен (олігарх) чи фінансист не вплине на формування списку. Пропоную почати. Важливо, щоб така ініціатива йшла з низу, а верхи, якщо порядні і конструктивні то повинні своїх сталих та потенційних виборців підтримати.
    Номер 1. Олег Тягнибок – Лідер Народного Списку ВО Свобода до Верховної Ради України.

Залишити відгук




 
Хмарка тем
cтецько ідея нації інша європа бандера бойко геббельс друга світова коновалець липа маланюк мартинець міхновський наші нахтігаль оун ольжич онацький паволіні пеленський розбудова нації розенберг рьом снпу соціал-націоналізм сціборський січові стрільці теліга чин шпенглер штикало штрассер юнгер агітпроп антисистемна партія більшовизм ван ден брук герої журналістика класики консервативна революція культура марат мистецтво націонал-соціалізм націоналізм неофашизм ностальгія першоджерела протестний рух путч революційний націонал-соціалізм революція регіоналізм релігія робесп'єр соціал-націоналіст соціальність соціалізм теорія третій шлях український погляд фашизм футурологія штурмовики історія
Ватра, 1933-2017

Матеріали сайту є вільні для розповсюдження за умови посилання (для мережевих ресурсів - гіперпосилання) на джерело: www.vatra.cc

Електронна скринька редактора: redaktor [з] vatra.cc

Експорт (RSS): дописи та відгуки

Календар
Жовтень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031