Юрій Липа. “Українська жінка”

Націонал – революційний часопис. Дискурс Ватри – це відгомін руху маршируючих колон, які готуються до рішучого штурму та Великої Пригоди. На горизонті дня сьогоднішнього – Українська Реконкіста, завтра небокрай освітять вогні Європейської Революції, післязавтра ми перевертатимемо Всесвіт.
 
Ватра. Націонал – революційний часопис
 

Юрій Липа. “Українська жінка”

На вступі не можу мислею не привітати і мою матір, і матерей моїх батьків, і довгий ряд їх попередниць, тих жіночих істот, що губляться в темряві віків. Тих жіночих істот, що без них кожен з нас не був би тим, ким він є і, може, буде.

Жінка ­– це щось як сонце і повітря довкола нас, що ми не привикли окреслювати. Правда, є лірики і є письменники, що так натхненно і гаряче пишуть про жінок. Однак ми не здобудемо від них знання про жінку. У всіх їх описах є потаємне бажання віддати лишень одну прикмету: безсилість вислову чоловічого почуття перед образом жінки.

Жінка – одна з найбільших потужностей світа, предивно тривала у своїй владі. Дивно, тисячі разів описуємо Україну як місцевість, як теорію-заміри, як облічення чисел, а однак так рідко описуємо її, як жіночність, як силу жіночости. Яка ж то багата сила!

Дехто, повний нужденних теорій, що прийшли з убогих надбалтійських країв до нашого пишного краю, хотів би із понятть жінки і жіночости зробити щось нижчого, щось служебниць кого у порівнянні з мужчиною. Обридливо звучать їхні повторювання про те, що жінці належиться тільки догляд за дітьми, відвідування церкви, варення в кухні і підвладність мужчині. Таким пригадаймо, що ще в XVI ст. існувала в нас “присяга молодих перед вінчанням”, де він каже до неї, що “бере її як другиню”, рівну собі перед Богом.

Дехто, повний хаосу і примітивізму, що приходить до нас з уральських пущ і московських лісових людей, хотів би зв’язати роль жінки тільки з примітивним залагодженням фізіологічного призначення. Таким пригадаймо слова з народної пісні, де багато є духу раси. В пісні говорить дівчина до милого, що річ не в карих очах, а “в тій правді”, що є між українцем і українкою.

Врешті є й такі, що ціле поняття своє про Україну вкладають в образ героїчного вояка. Жінка не може бути, кажуть вони, героїчним вояком, отже тим самим не є вона важним первнем в українській духовності.

Власне, українка, як мало котра жінка в Європі, була зв’язана і з війною, і з героїчною військовістю. […]

Багато їх було, багато їх є і ще багато буде тих українок, котрі потрапили залізом і вогнем боронити честі і слави України. Честь їм за це!

А однак, коли спитати себе, чи то в тім є призначення українки – то скажемо: ні! Вони можуть заступити своїх братів, що упадають, що найшлися в тяжких обставинах, вони можуть в шаленому вирі боротьби шляхетно згинути як жертва, чи як боєць, однак перше місце в воєнному риштунку – для мужчин, а не для жінок. Це їхнє, а не жіноче завдання.

Ба навіть амазонки, це праукраїнське плем’я, що жили самі й управляли тільки війну й полювання, в описах еллінів не зосталися до кінця анахоретками, професіоналками війни. Навіть вони вкінці знайшли гарних, дібраних хлопців, покохали їх і побрались.

Українська жінка є зв’язана з військовістю, але не там головний її вияв в духовності раси. Не там її влада.

Може, та влада в любові? Там її природний терен кермування? Хто ж відмовить жінці зручності на цьому терені міражу, чарівництва, жорстокості, призначення і простоти?

Ні, вона може знає терен любові ліпше від мужчини і більше угадує гру глибоких життєвих поривів, але вона не кермує ними. Навпаки, знаючи ліпше від мужчини всю небезпеку інстинкту любові, старається жінка радше злагодити брутальність і нерівність вибухів почуття.

Так само без жалю карають жінки тих, що вийшли поза межі звичайності й традиції. Карають передовсім жінок. […]

Українка має більшу індивідуальність ніж жінки інших, передовсім сусідніх народів, а також їй тяжче, ніж іншим, втримати в окреслених межах своє розбуджене почуття. […]

Звернімося ж до окреслення жінки в сучасному світі. Роздумування над жінкою і її роллю не такі цікаві в сучасній Європі. Тут, здається, французька й німецька концепції жінки вичерпали все можливе. Для українця цікавіше є заглянути до іншого краю. Цікаво й тому, що там формується, мабуть, найбільший сучасний центр цивілізації білої раси, цікаво й тому, що свіжість світовідчування там є яскравішою, аніж в Західній Європі.

Це ж там, в Америці нотують уважні спостерігачі все більший зріст значення жінки. Американці не бояться приходу ані тоталітаризму військовості, ані комунізму – для них майже невідхильною річчю є прихід жінок до влади. Там жінки грають першорядну роль в житті країни. […]

В жоднім іншім краю немає такої пошани до жінки і бажання одночасно пізнати її істоту, як в Америці. Передовсім в американських біологів знайдемо на цю тему тепер багато аналітичних і синтетичних праць. Спровадити їх можна до кількох підставових тверджень.

Жінка є цілком відмінною від мужчини істотою. Роль її в цивілізації раси є вища, аніж чоловіча. Вона є носителькою тої цивілізації раси. Назагал жінки досягають повного розвитку тільки по одній, або кількох вагітностях. Вагітність цілковито змінює духовний і тілесний стан жінки. Величезний вплив на ці переродження робить довга присутність плоду в ній. Його молода тканина, що частинно є й батьківська, виділяє речовини й напоює ними ціле тіло жінки, вона немов затроєна ним. І звідти повстає той перелом у тілі й душі жінки – її цілий організм це вже певний наслідок хімічною сполуки чоловічого й жіночого первнів. Це вже – мати, може найвища форма людства.

Це щось нового в жінці. Мати – це не войовниця і не коханка. Є в ній більша від обох духовна стійкість. “Жінки, що були вагітні – каже біолог – є більш зрівноважені від тих, що не мали дітей”.

Звернім увагу на ту “зрівноваженість”. В наших роздумуваннях над українською жінкою і українською расою вона нам багато пояснюватиме. Особливо багато пояснить духовність матері в розумінні української жінки. […]

Треба признати, що кермує українською родиною жінка. Мужчина виступає назовні як представник і оборонець, але найголовніше духовне внутрішнє життя і формування опінії родини спочиває в руках жінки. Особливо видно цю перевагу жінки, коли споглядаємо пересічну міщансько-селянську родину. […] Жінка в родині є носителькою не тільки щастя щоденності, не тільки понять справедливості, але й суспільної й расової моралі. Вона більше, ніж мужчина, формує расу. Один з найблискучіших дослідників українських органічних форм співжиття проф. Ф. Щербина підкреслює, що підстави українського солідаризму, які полягають в рівності та однаковій відповідальності членів та моральному авторитеті провідника, дає передусім устрій української родини.  Отже жінка дає в родині і найсильніше пов’язання з минулим власної раси, і підстави норм групової організації раси. […] Витривалість в боротьбі раси завдячуємо жінці і її ролі в родині.

Але ж з родини повстає цілий світ раси. […]

Еллінський світ народив міф Платона про мужчину й жінку, міф про з’єднання їх в одну дивну й потужну істоту, наймудрішу й найвеличнішу, вселюдську.

Український світ дав від свого початку інший міф про сполучення чоловічих і жіночих первнів. Вони сполучені в одній істоті – Матері. Мати це найбільше божество трипільської основи раси, мати всіх інстинктів, всіх емоцій, всіх прагнень, Мати Всіх Богів, найбільше божество малоазійців і праукраїнської раси.

Бо в цій істоті сполучено всі первні людини. І коли глянемо вглиб раси, поза тисячоліття, коли глянемо, що залишилось від її початків, то побачимо обожествлення Матері, як символу єдності нації в часі й моралі.

Цей символ єдності увійшов і в українську християнську релігію, і в сучасну українську родину, а тим самим кермує й суспільним життям української раси. […]

Типово балтійські, містичні блефи блукають серед українців, як примари, і це затирає образ українських духовних реальностей. Так само накидають українцям нужденне планування, взяте з чужих зразків, що цілком не бере під увагу ані історичного, ані расового змісту краю. Провідник – це тепер алтайський шаман з теоріями-заклинаннями, або германський кочівник, що “планово” шукає міражів, а не вождь українського типу, з великою моральною відповідальністю, гострозорим знанням елементів українства й оточення і з відвагою і з вірою в Божу поміч у Великій Пригоді, що зветься історією.

І тому маю сміливість сказати, що всяке відходження від джерел і психології раси – це пониження її, а можливо навіть і запропащення, як би ці ідеї гарно не називались: соціалізм, донкіхотизм, динамізм, волюнтаризм.

Як дійшли інші до розуміння процесу кермування – не знаю. Мені особисто допомогла велика жіноча індивідуальність, може побіч Наталі Кобринської найбільша серед українських жінок XIX століття. Річ іде про Ольгу Косач – Олену Пчілку. […] Природна, расова спорідненість – це найважливіше для Олени Пчілки. Органічне зв’язання зі своєю кров’ю – це одна прикмета світогляду Олени Пчілки, друга прикмета – “почуття ворожнечі до інших з приводу любові до своєї національності”.

Фізична любов до свого і фізична ненависть до чужого у світогляді, у духовності, – ось що характеризує українку від найдавніших аж до останніх часів. Своє під благословенством українки, закоханої в свої українські сили! […] О. Пчілка, як синтетичка суспільних теорій, перша в нас має честь свідомо уживати та пропагувати націоналізм в Україні. За націоналізм боролась вона і проти М. Драгоманова, і проти Д. Донцова, і чужинців. Та на сторінках її полтавського “Рідного краю” знайдем не тільки популярні тепер кличі націоналізму. Там є й далеко глибші клич – клич очищення нації від чужих елементів, а також підкреслення значення кровної єдності українців. Отже, її так само мусимо визнати за основоположницю ідей українського расизму.

Треба сподіватись, що чим більше українці, як раса, будуть знаходити себе, чим глибше відчують свої прадавні духовні традиції, тим більше довіри будуть мати до інтуїції, творчості і невсипущої енергії українського жіночого первня. З цілим правом можемо його вивищувати. Це один з найкращих жіночих первнів Європи і білої раси.

Він цементує, він дає стійкість і зрівноваженість українському духовному життю. Він дає й силу, бо українка часто не відступить там, де відступить українець, і не подарує ворогові там, де подарує українець.

Бо жіночий первень, ця українська духовність-мати, має більше почуття власності на Україну, як первень чоловічий, більш фантастичний і поривистий.

А тим, що хочуть кермувати українською духовністю, говорить Мати, істота, найвища в тій духовності: “Ви не є метушливі з натури, як ці всі народи, що коло вас. Не ваша річ шарпатися, викрикувати, істеризуватися, прискорювати те, чого не можна прискорити, підтримувати те, чого не можна підтримати. Ви є тут вісь між Балтією і Уралом. Ваші закони увійшли в законодавство тих, що коло вас, і ваше слово збагатило убогі засоби звіроловів і кочівників. Перед тим, як кермувати, навчіться розуміти й розрізняти великі речі українського духу. Не тільки розуміти, але й відчути, не тільки відчути, але й собою не одну з них висловити. Тоді будете довго жити самі в цьому народі, і тоді збудуєте його і попровадите переможно в історію”.

Липа Ю. Українська жінка / Жінка.  – №  7–8 (квітень). – 1938. – С. 2-4.

Про автора: Юрій Липа (1900 – 1944) – ідеолог українського соціал-націоналізму,  талановитий поет, прозаїк та публіцист. Класик української геополітики та расології.  Учасник Національної революції 1917 – 1920 років (вуличні бої січня 1918 року в Одесі у складі Гайдамацької дивізії). На повоєнній еміграції жив і працював у Польщі (Познань, Варшава), здобув медичний фах.  Автор фундаментальних праць “Призначення України”, “Чорноморська доктрина” та “Розподіл Росії”. Лікар УПА. Закатований радянськими окупантами.

Версія для друку Версія для друку

Відгуків: 48

  1. Барабас:

    ” безсилість вислову чоловічого почуття перед образом жінки.”

    Висока поезія.

  2. Нахтігаль:

    Так Липа ж і поет класний……

  3. angry_observer:

    Хороший і потрібний текст. В такому ж приблизно плані писав Хольцнер в статті “Грація”. Рос.переклад є тут:
    http://ugunskrusts83.livejournal.com/56472.html

  4. Стріл:

    А я пригадав ставлення до жінки в одного з віденських архітекторів. Це було ставлення правильне з точки зору фізичного збереження раси, щось римське про здоровий дух у здоровому тілі. Тілі, яке має народити німецькому народі справжню надлюдину. Зрештою нічого поганого не каже про жінку. Тому незвично читати далі про етрусків,яких він називає народом по-азійськи диким та небезпечним до нордичної раси. Несуть вони у своїй цивілізаційній місії жіноче начало, що є для віденського архітектора бридким та неприйнятним для його нордичного євства.
    Використання образу жінки для висловлення негативної критики виявляє справжню брутальну сутність ставлення послідовників віденського архітектора до жінки.

    Це зовсім не слова Юрія Липи: “Жінка ­– це щось як сонце…”

  5. Нахтігаль:

    Що тут сказати?

    Напевно можна стверджувати лише наступне: ставлення до жінки є різним залежно від епохи та менталітету, проте умовно “правий” світогляд, без сумніву, має бути спрямований на подолання комерціалізації сфери взаємин чоловіка та жінки.

  6. Василь:

    Не вперше вже помічаю в статтях Юрія Липи абсолютно неприйнятну єресь.

    “Український світ дав від свого початку інший міф про сполучення чоловічих і жіночих первнів. Вони сполучені в одній істоті – Матері. Мати це найбільше божество трипільської основи раси, мати всіх інстинктів, всіх емоцій, всіх прагнень, Мати Всіх Богів, найбільше божество малоазійців і праукраїнської раси”.

    Те що у вихідців з Малої Азії бояно-трипільців (вони, до речі, ймовірні предки етрусків) головне божество було жіночої статі це правда. Але вони жодного відношення не мають до індоєвропейців, в т.ч. до українського народу. 40 століть тому трипільці з їхнім верховним жіночим божеством були майже повністю винищені і вигнані з України середньодніпровцями (праслов’янами) і ямниками (праіранцями) – справжніми предками українців. Єдине, що лишилось від левантійських прибульців – це нажаль саме “жіноча здобич”, яка трохи зіпсувала генофонд нашим предкам і лишилась в спадок українському народу.

    Рештки трипільців втекли на Балкани, а інші змішались з частиною прафракійців на Південному Бузі. Коли в свою чергу і ці мішанці отримали триндюлєй від арійських кочовиків, то втекли за Карпати. Спадок цього змішування ліг переважно на румунів і молдаван.

    Всі етнічні групи, які потім мешкали на очищеній від трипільців території України і стали предками українців (іранці, слов’яни, германці тощо) не мали нічого трипільського в своїй матеріальній культурі, в т.ч. ніякого верховного жіночого божества.

    Лише пізніше, в 14-17 столітті, в процесі міграції волохів (предки румунів і молдаван) в Україну, частина українців отримала деякі матеріально-побутові трипільські риси, та це не пов’язано з якоюсь особливо підвищеною роллю жінки в українській культурі. Як і у всіх індоєвропейських народів, українське суспільство було суворо патріархальним і мусить бути таким в майбутньому.

    Це не означає реакційного мракобісся чи якоїсь негативної дискримінації жінок, проте наш умовно “правий” світогляд, має бути також спрямований на розмежування ролей обох статей відповідно до їх природного призначення, а відтак на утвердження безумовної першості чоловіка в культурно-політичному житті нації. Принаймні це відповідатиме расовій природі українського народу.

    До того ж, Ольга Косач (Олена Пчілка, Леся Українка) це радше виключення аніж правило. Це настільки ж неправильний зразок жіночого ідеалу, як і Жанна Д’Арк. Якщо окремим жінкам призначено або доводиться грати чоловічі ролі в житті, не означає, що це нормально для загалу або приклад для наслідування іншим жінкам.

  7. Нахтігаль:

    Ольга Косач і Леся Українка — то трошки не одне й те саме. Це як би дві різні тітоньки.

  8. Василь:

    Та да, це у мене вийшла пунктуаційна помилка, дужки мали закриватись після “Олена Пчілка”. Шкода тут не можна редагувати.

  9. Тарас:

    “До того ж, Ольга Косач (Олена Пчілка, Леся Українка) це радше виключення аніж правило. Це настільки ж неправильний зразок жіночого ідеалу, як і Жанна Д’Арк. Якщо окремим жінкам призначено або доводиться грати чоловічі ролі в житті, не означає, що це нормально для загалу або приклад для наслідування іншим жінкам.” – тобто, це погано, що жінка прагне “виховати” у собі плеяду “чоловічих” якостей задла захисту ідеї власної нації? Я так зрозумів, що автор у статті узагальнює образ українки у особі Олени Пчілки, вимальовує її ідеальний психологічний портрет.
    Сильна нація потребує сильних представників (у тому числі і у психологічному значенні).

  10. Галичанка:

    Вибачте, але цей дискурс не відбувся… Ці гарні і глибокі теми потребують смилових кореляцій як розуміння чоловіками природи, духовності жінки, так і простого, щирого діалогу З жінкою. Якщо, звичайно, цей простір є відкритим до взаємо-розуміння, взаємної поваги, без навішування ярликів і стереотипів.

  11. Нахтігаль:

    Супер! До нас нарешті завітав фахівець із цих делікатних питань. Будемо вдячні за розлогіший коментар, Софіє.

  12. Нахтігаль:

    До речі, ми б також з радістю розмістили якусь авторську статтю на цю тематику.

  13. Галичанка:

    Не все одразу. Маю одне спостереження – у коментарях до статті про “націоналізм та особисте життя” був раптом один коментар дівчинки, який раптово щез…

  14. Нахтігаль:

    Ми нічого не терли. Що за коментар?

  15. Галичанка:

    … про те чи може соціал-націоналіст зрадити своїй дружині?

  16. Нахтігаль:

    Було таке. І я знаю, хто це запитував. Це в коментарях до іншої статті було: http://www.vatra.org.ua/sotsial-natsionalizm/revolyutsiynyy-sotsial-natsionalist.html (номер 19)

  17. Галичанка:

    “Перед тим, як кермувати, навчіться розуміти й розрізняти великі речі українського духу. Не тільки розуміти, але й відчути…”
    Ми багато думаємо про почування, відчуття. Але ж любимо страждаємо радіємо надіємося… Серцем. Ми щасливі сумні горді натхненні. Серцем. Ми вдячні самотні відкриті. Серцем. Ми добрі відверті налякані. Серцем. Ми вразливі правдиві вільні. Серцем. Ми ніжні співчутливі тривожні. Серцем… відчув українську жінку Юрій Липа

  18. Галичанка:

    Чи не відчув?.. 🙂

  19. Нахтігаль:

    Не знаю, напевно відчув. Тому що він хороший письменник, а не агент міжнародного бандитського капіталу.

  20. Галичанка:

    Я теж думаю, що відчув. І пізнав, зрозумів та прийняв перш за все себе – у всій повноті своєї особистости, національности, українськости. І такого себе полюбив. Тільки тоді зміг відчути і зрозуміти українську жінку. Гармонія… Можливо?

  21. Кобіта:

    Надміру романтично, пафосно і піднесено.
    Жінка істота відмінна…бла-бла-бла…така вся неземна, духовна і расовотворча.
    Подібний підхід розбещує жінок. Він вкладає їм у вуста аргумент “треба/як ти можеш я ж/я права/ БО Я ЖІНКА
    Такий настрій спрямовує ідентифікацію себе 2 з 3 пересічних жінок в порядку: я жінка, я належу до такого-то соціального прошарку, я дружина, я мати..
    І оце їхнє “Бо я жінка” апріорі дає їм привід думати, що вони із-за цього володіють якоюсь чистотою, тендітністю, повинні викликати повагу і захоплення.
    В той час як статева приналежність ще не дає ніякого права на будь-які гарні якості. Їх, жінкам, як і чоловікам потрібно в собі зростити, ці якості потрібно прикласти до вірного діла,, лише тоді їх можна за ними визначти і за це поважати.
    жінкою може бути будь-хто, а от Жінкою – нажаль мало

  22. Ładna Kobieta:

    І за що тут труть коменти?

  23. Нахтігаль:

    Вам щось здалося, тут ніхто ніяких коментів не тре.

  24. Маланка:

    Ви так і не відповіли на запитання…
    …чи може соціал-націоналіст зрадити подрузі життя?

  25. Нахтігаль:

    Ні, не може.

  26. Ładna Kobieta:

    Мені не здалось. Комент було видалено.
    Це адміністрації щось не те здається.

  27. Ładna Kobieta:

    Пфф ))) комент повернувся ))) ура.

  28. Галичанка:

    Дякую за відповідь для Маланки, бо також хотіла її почути.
    до Кобіти: А щодо ідентичності, то за принципом персоніфікації уточніть, що ви маєте на увазі, коли узагальнюєте “оце їхнє”, “дає їм привід думати…” “вони”, “2 з 3”. Чи ви не ідентифікуєте себе з жінками чи то Жінками?

  29. Ładna Kobieta:

    Мова іде про ланцюг самоідентифікації, який є у кожного з нас. Варіанти можуть бути різні:
    1) я людина 2) я жінка) 3) я красуня
    1) я християнка 2) я українка 3)я спортсменка
    1) я СН 2)я мати 3) я робітниця
    Все залежно від пріорітетів людини в житті. Але я категорично проти того, щоб така самоідентифікація починалась із “я жінка”, та що там, навіть ставити це в трійку перших ідентифікацій – це вже неповноцінно.
    А зараз більшість жінок зловживає саме цим визначенням себе і своєї цінності як одиниці “я жінка”, як наслідок це стає аргументом і виправданням: мені повинні (щось там) бо я жінка, я можу собі дозволити якісь слабкості бо я жінка, і т.д. При цьому в саме поняття “жінка” такі люди влкадають той чистий і високий сенс про який йдеться в даній статті, в той час як жіноча стать ще не гарантує такого от наповнення.
    Стаття Липи скоріше про ідеалістичну картину жіноцтва до якої ми маємо прагнути, але аж ніяк не про загальноіснуючу картину.

    Щодо мене, то я цілком природно ідентифікую себе жінкою, але це далеко не перша ланка. А стосовно Жінки, то це не мені судити, а мабуть моїм дітям і чоловікові через багато-багато років Як би змогла я нею стати, Жінкою, хоча б для них, то це вже було б добре.

  30. Галичанка:

    Я погоджуюся, що “самоідентифікація”, включаючи рангування самовизначень, є іманентним а може навіть інтивним процесом для кожної та кожного з нас. Але ідентичність все ж формується під впливами соціуму: Що значить в суспільстві “бути жінкою”? Це дозволяє прослідкувати широкий горизонт можливостей чи навпаки обмежень. Можливо ви помітили якийсь інший контекст статті Юрія Липи, але як на мене то його аргументи скеровані на формування поваги до жінки (зокрема через історичну ретроспективу) як загальносуспільну потребу?
    Ані “бо я жінка”, ані “бо я чоловік” не повинно ставати засобом маніпуляції… але чи так є в “загальноіснуючій картині”? зважаючи на статистику –
    * Жінки становлять абсолютну більшість з 1,3 мільярда найбідніших людей світу.
    * Жінки становлять 75% з 960 мільйонів неписьменних людей у світі.
    * Жінки в середньому отримують на 30-40% нижчу платню, аніж чоловіки.
    * Жінки становлять абсолютну більшість жертв домашнього насильства.
    * Жінки виконують 2/3 роботи в світі і отримують за це лише 5% світових прибутків.
    * Жінки володіють лише 1% власності у світі.

  31. Ładna Kobieta:

    “формування поваги до жінки (зокрема через історичну ретроспективу) як загальносуспільну потребу?” (с)

    Справа в тому, що в нашому суспільсті загальна проблема це повага як така 🙂 нажаль… І не варто, на мою думку, так зміщувати акцент на повагу до людини, лише із-за її статевої приналежності.

  32. Ładna Kobieta:

    Переформулюю: я за те, щоб поважати жінку, за те яка вона людина, а не за те, що вона просто жінка.

  33. Галичанка:

    Я цілком з вами погоджуюся, і дозвольте я також перефомулюю: не варта зневажати, недооцінювати людину за те, що вона жінка – то ризиковіша і правдоподібніша ситуація нащодень.

  34. Ładna Kobieta:

    О, так! З вашого дозволу спільний висновок:
    поважати і зневажати не за стать, а лише за людські якості.

  35. Галичанка:

    🙂 Ми то дуже спростили… У всякому разі я би залишила повагу до жінок та чоловіків та можливість розвивати якнайкращі людські (українські) якості.

  36. доц. Надя Гуркало:

    Правду, кажучи у нас образ української жінки перебільшений. Ну не має в наших жінках ніякого патріотизму, усе вигадка невдах культурологів. А. у своє підтвердження скажу – наші “патріотки” – майстрині секс індустрії, хіба це не зрада нашим вкраїнськім чоловікама, адже якщо обслуговувати, то своїх

  37. Галичанка:

    Дякую пані доцентко…?

  38. Нахтігаль:

    Так, коментар пані Доцентки пекельно смалить!

  39. Гуркало Надія студентка ІІІ курсу курсу:

    На мою думку, можна підійти й з іншого боку.З давніх-давен проблема стосунків чоловіка і жінки вирішувалася за допомогою національних традицій, виховання, релігійних переконань тощо. Та й саме життя ніби підказувало, як мають складатися ці стосунки: Адам орав, Єва пряла. На жінці завжди трималася хата, діти. А чоловік мав здобувати їжу на кожен день. Та минали століття, і все значно ускладнилося. Нині жінка не обмежує свою діяльність лише родиною. Вона прагне зробити кар’єру науковця, керівника, і часто їй це вдається не гірше, ніж чоловікові. З’ясувалося, що сучасна жінка може бути не тільки чарівною, вихованою, освіченою, але й здатною виконувати традиційно чоловічу роботу інтелектуально, а у деяких випадках вона виявилася більш стриманою, дипломатичною і в той же час більш цілеспрямованою. Здавалося б, цьому слід лише радіти. І все ж залишаються серйозні питання. Адже в жінки була і є велична роль – народжувати і виховувати дітей. Чоловіки не квапляться підставити плече навіть у тому, що вони могли б робити на допомогу жінці – у хатньому господарстві, у вихованні дітей. І сучасна жінка, яка вирішила працювати, опинилась у досить скрутному становищі: вона й на роботі працює, і вдома працює, ще й діти на її совісті і плечах. Чоловіки заперечують: за все слід платити, за кар’єру і самореалізацію особистості теж. Тож так може міркувати лише відсторонений холодний розум. У житті ж це протиріччя має розв’язання. Воно лежить у сфері людських стосунків тих, кого об’єднало в родину щире почуття любові і поваги. Тоді зникають мізерні підрахунки, хто скільки разів ходив за продуктами, прибирав чи виносив сміття. Ус е вирішується на користь родини. Невже ідилія можлива? На жаль, не так часто.
    Мабуть, потрібне буде ще не одне десятиліття для того, щоб перебудувати традиційні уявлення про роль чоловіка і жінки у суспільстві, у сім’ї. Та й чи завжди є в цьому потреба! Досить послухати думку тих жінок, які вважають найвищою метою свого життя виховання гідних дітей у сім’ї, створення сімейного затишку і спокою. Це зовсім не легко. І на цьому шляху жінці доводиться не тільки коритися і терпіти, але й бути послідовною, терплячою, наполегливою. Жінка завжди була берегинею сімейного вогнища, душею родини. Тож чи слід відмовлятися від цієї ролі? Кожна жінка розуміє, що без родини, без кохання, без дітей життя навіть найбільш успішної жінки порожнє. Щастя – то дуже складне поняття, але до його складових частин сім’я належала завжди. Отже, кожній жінці і кожному чоловікові у суспільстві належить зробити свій вибір. Але пам’ятати, що від цього вибору врешті-решт залежатиме не тільки життя двох людей, але ціле життя на землі.

  40. Галя Квасецька, студентка 3 курсу факультету культури ы мистецтв ЛНУ ім. І. Франка:

    Я не знаю, я вроде тіпа дівчина, а тіпа ні, і хатня робота – це не ярмо, це призвання, бути домогосподинею – це круто!!

  41. крижевич юля:

    На мою думку коментар панни Надії дуже слушний, адже це дісно правда, що на Україні зараз іде повна фемінізація чолоків, і звичайно як відповідь активна маскулінізація жінок. Тепер, як ніколи є актуальним, те, що чоловік звагалі ніде не працює, пиячить, а жінка гарує на усіх можливих роботах. І це нажаль важка правда нашого життя.

  42. Гуркало Надія студентка ІІІ курсу:

    На мою думку, коментар Галини Квасецької тіпа дівчини, а тіпа ні досить цікавий. Якщо ви хочете бути домогосподинею це добре. Знаєте, домашнє господарство — це найшкідливіший вид зайнятості.
    Кожен у чомусь реалізовує себе. Хтось — у кар’єрі, хтось — у творчості, а для когось безмежним полем для діяльності стає власний дім. По-моєму, все просто. Проте не зовсім. У кар’єрі ти бачиш винагороду за свою працю у підвищенні чи фінансовому бонусі, спілкуєшся з колегами, тримаєш певний життєвий тонус. А вдома амбітні особи ризикують таки отримати удар по самооцінці. Наносять собі його, як правило, самі. Російськими вченими було досліджено дві групи жінок. В одну групу входили дружини, котрі працювали, а іншу — домогосподині. З’ясувалося, що жінки з другої групи страждають від нервово-психічних розладів у чотири рази частіше, ніж із першої. Особливо поширеними виявилися різні неврологічні страхи (фобії), а також розлади сну і депресії.
    Психологи давно помітили, що жінки, які працюють тільки вдома, обділені тією психологічною підтримкою і можливостями підвищення самооцінки, які дає професійна діяльність та спілкування з колегами. Тоді чому жінка, ставши на якийсь час домогосподаркою — через декретну відпустку чи тимчасові проблеми з роботою — продовжує залишатися нею все життя? Галино, я прошу вас відповісти на це запитання.
    Хочу наголосити, що в результаті може навіть виникнути своєрідний «синдром домогосподарки», який характеризується тривожністю та невпевненістю в собі. І причому, один із найбільших страхів, в яких бояться зізнатися собі берегині домашнього вогнища, — це страх бути покинутою чоловіком, залишитиись таким чином без засобів для існування для себе та своїх дітей. Хоча, знаєте, це даремно. Жінка, яка вміло веде домашнє господарство, володіє безліччю талантів та навичок.
    Питання, як і в будь-якій ситуації, — суперечливе. Кожна сім’я, кожна людина — це настільки індивідуально. Єдине, що варто усвідомити, прийнявши те чи інше рішення: хочу Галино наголосити, що в домогосподарстві — як у смачному борщі: добре все в міру. Без фанатизму. Обирайте правильний шлях і у вас буде все гаразд.

  43. Савка_Андрійко_Правий кавалєр!!!:

    Товариство, давайте в форумах формувати Народний Список ВО СВобода до Верховної Ради України. Націоналісти мають визначати кому з достойників зайняти перші сходинки, а кого навіть пропихати туди не варто. Якщо це піде в маси то ми будемо спокійні, що жоден олігофрен (олігарх) чи фінансист не вплине на формування списку. Пропоную почати. Важливо, щоб така ініціатива йшла з низу, а верхи, якщо порядні і конструктивні то повинні своїх сталих та потенційних виборців підтримати.
    Номер 1. Олег Тягнибок – Лідер Народного Списку ВО Свобода до Верховної Ради України.

  44. Прод:

    Ох и дурниця!

  45. Справжня Галина Квасецька:

    Бачу хороші у вас діалоги ;( Іронія аж пре, Дякую Юля Крижевич І Надя Гуркало, я знову і знову переконуюсь які ви обоє єхидні і підступні, Ніякий спектакль не виправить вас… мені вас шкода, щераз дякую що показали які ви насправді, бо я нікому не вірила…

  46. Надія:

    Вауу….вам не сподобались мої коментарі? доречі дуже доречні на відмінну від ваших, типу дівчини а типу ні…. Немаєш права ображати….неподобається не читай,мені такої ласки не треба з вашого боку!!! а іронії тут взагала немає, видно що ви неосвітчена людина!

  47. Гирич Таня:

    Жінка… Найзагадковіше творіння Всевишнього. Природа надала жінкам найважливіші функції, адже призначення жінки на Землі — продовжувати рід людський. Але в різні періоди існування людства роль жінки в суспільстві не була однаковою.

    Як на мою думку, то на долю жінки випадає значно більше перевантажень, ніж на долю чоловіка. Можливо, саме тому природа створила жінку значно витривалішою. Жінка терпляче зносить і емоційні перевантаження, і фізичні. Медики доводять, що навіть біль жінка і чоловік витримують і відчувають по-різному. Цим зумовлено, що і генетичний код жінки довший, хоча серед чоловіків теж немало довгожителів. А втім, все це суто індивідуальне.

    А от щодо ролі жінки в суспільстві, то тут немає спільної думки як серед чоловіків, так і серед жінок. Особисто я вважаю, що жінка сама має зробити вибір між сім’єю і кар’єрою. Переконана на прикладі своєї сім’ї, що моє судження правильне. Коли мій старший брат був зовсім маленьким, то мама віддала його в дитячий садок (тоді матерям дозволялося бути з дитиною лише до одного року), де і почались його хвороби. Він переніс кілька запалень легенів, які переросли в хронічну форму, і залишився хворобливим на все життя. У той час медики приділяли велику увагу лікуванню, а не профілактиці захворювань. Я впевнена, що матері повинні доглядати своїх дітей аж до школи. А якщо жінка працює, то вона не може повною мірою віддаватись сім’ї. І навпаки, сімейні проблеми заважають жінкам у становленні кар’єри. А наше суспільство, на жаль, поки що не допомагає своїм громадянам, бо само переживає період становлення.

    Я не впевнена в тому, що жінки-політики чи жінки-бізнесмени щасливі. Чи може жінка почувати себе щасливою, якщо значну частину життя перебуває поза домівкою, обмежуючись телефонними розмовами з дітьми і чоловіком? Якщо сім’я дружна, то ні. Адже дітям мама потрібна постійно, їм необхідно відчувати її ласку, чути її голос, бачити її посмішку. Інакше — це не сім’я.

    Я з іронією ставлюсь до феміністок, бо вважаю, що між жінкою і чоловіком ніколи не може бути рівноправ’я, бо обов’язки у них різні, отже і права мають бути різні. І тільки невдахи називають себе феміністками, бо вони обділені долею. А кожна нормальна жінка мріє бути єдиною і коханою.

    У будь-якому суспільстві у жінки є право на щастя. А говорячи про роль жінки в суспільстві, варто врахувати, що саме від неї залежить фізичне і моральне здоров’я підростаючого покоління, а значить, майбутнє нації. Ось тому посилюється громадський рух матерів, яких непокоїть наше майбутнє. Цим рухом я захоплююсь, бо він не відриває жінку від сім’ї, а ще більше наближає, бо саме жінка є берегинею сімейного вогнища, у цьому полягає її значимість для суспільства.

  48. Гирич Таня:

    http://vk.com/id140280221 пишить мені.

Залишити відгук




 
Хмарка тем
cтецько ідея нації інша європа бандера бойко геббельс друга світова коновалець липа маланюк мартинець міхновський наші нахтігаль оун ольжич онацький паволіні пеленський розбудова нації розенберг рьом снпу соціал-націоналізм сціборський січові стрільці теліга чин шпенглер штикало штрассер юнгер агітпроп антисистемна партія більшовизм ван ден брук герої журналістика класики консервативна революція культура марат мистецтво націонал-соціалізм націоналізм неофашизм ностальгія першоджерела протестний рух путч революційний націонал-соціалізм революція регіоналізм релігія робесп'єр соціал-націоналіст соціальність соціалізм теорія третій шлях український погляд фашизм футурологія штурмовики історія
Ватра, 1933-2017

Матеріали сайту є вільні для розповсюдження за умови посилання (для мережевих ресурсів - гіперпосилання) на джерело: www.vatra.cc

Електронна скринька редактора: redaktor [з] vatra.cc

Експорт (RSS): дописи та відгуки

Календар
Жовтень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031