Постанови Конгресу Українських Націоналістів (1929)

Націонал – революційний часопис. Дискурс Ватри – це відгомін руху маршируючих колон, які готуються до рішучого штурму та Великої Пригоди. На горизонті дня сьогоднішнього – Українська Реконкіста, завтра небокрай освітять вогні Європейської Революції, післязавтра ми перевертатимемо Всесвіт.
 
Ватра. Націонал – революційний часопис
 

Постанови Конгресу Українських Націоналістів (1929)

І. Загальні означення.

  1. Український націоналізм є духовий і політичний рух, зроджений із внутрішньої природи Української Націі в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття.
  2. Українська Нація є вихідне заложення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націоналізму.
  3. Органічна зв’язаність націоналізму з нацією є факт природного порядку, і на ньому основано ціле розуміння істоти нації.
  4. Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній та суспільній зрізничкованості має одну свою внутрішню форму, витворену на грунті подібного природнього стану, спільного пережиття історичної долі та невпинного змагання здійснятися в повноті силової натуги.
  5. Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання й разом із тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виясненнях. У цьому означенні внутрішня форма – це ідея нації, що основує та вможливлює її історичне ставання.
  6. Історичне ставання – цей наглядний вираз постійної актуальності національної ідеї – вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її змаганні втриматися в системі світової дійсности в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу.
  7. На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивности історичного значення, нація чисельно збільшує запас своїх біофізичних сил на поширеній рівночасно територіяльній базі; у цьому відношені відбувається в ній процес постійного переформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цієї своєї чинности нація все перебуває в стані власного росту.
  8. Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що, з одного боку, затіснюють спійність нації, а з другого, простелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборности назовні, але першим з-поміж чинників безпосередного значення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування.
  9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.
  10. Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб вможливлює нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава – це стан кожночасної окреслености нації формою організованого співвідношення сил замкнених в органічну цілість-систему, відмежовану назверх як самостійна збірка одиниця.
  11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі свойого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.
  12. Державна форма життя найвимошніше потвержує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним прагненням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим краєвидом свойого етнічного розпросторення, щоб таким чином державно оформити ввесь свій фізичний організм – цю найважливішу елементну підставу своєї будучності.
  13. Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава.
  14. Для створення, закріплення й розвитку держави необхідна засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видатності всіх складових органів нації, отже виявляла систему організованої їх взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами й обов’язками відповідно до їх значення в цілості національного життя.
  15. Український Націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації практичні завдання, підготовчі для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности та індивідуального почину.
  16. Першим зав’язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах всеукраїнства, надпартіиности й монократизму.

ІІ. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ

  1. Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапом державного будівництва України, а то національного визволення, державного закріплення розвитку.
  2. У часі визвольної боротьби лиш національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забеспечити внутрішню силу Української Нації та найбільшу її відпорність назовні.
  3. Щолиш після відновлення державности, настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. У цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготувати створення найвиших законодатних органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств, з узглядненням відмінности окремих земель, що ввійдуть до складу Українскої Держави.
  4. На чолі упорядкованої держави стане покликаний представницьким органом голова держави, що призначить виконавчу владу, відповідальну перед ним та найвищим законодатним тілом.
  5. Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування; зокрема кожний край буде мати свій представницький законодатний орган, покликаний місцевими организованими суспільними верствами та свою виконавчу владу.

ІІІ. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПОСТАНОВИ.

1. Вступні тези.

  1. Українська Держава буде змагати до осягнення господарської самовистачальності нації, збільшення народнього майна та забезпечення матеріального благобиту населення, шляхом розбудови всіх галузей народнього господарства.
  2. Господарське життя країни буде побудоване на основі співпраці держави, кооперації та приватного капіталу. Поодинокі ділянки народнього господарства будуть розділені між ними, будь стануть предметом їх рівночасного й рівнорядного діяння, у залежності від користности цього для цілости народнього господарства та для інтересів держави.

2. Аграрна політика.

  1. Інтересам народнього господарства України відповідає існування та розвиток селянського господарства.
  2. Вивласнення поміщицьких земель без викупу, проведене в час революції на Сх. Україні, державна влада затвердить законом, якого силу поширить на всі землі Української Держави.
  3. Державна влада зробить корективи в розподілі землі на Сході України, необхідні з огляду на стихійний, неупорядкований характер росподілу вивласнених земель у час революції.
  4. Держава дбатиме про розвиток сільско-господарської виробности та про забеспечення благобуту селянства шляхом підтримання господарства.
  5. Селянське господарство буде побудоване на праві приватної земельної власности, обмеженім державною регуляцією вільного продажу й купна землі, з ціллю запобігти в той спосіб надмірного зменшенню чи збільшенню земельних наділів.
  6. Державна влада буде всебічно сприяти інтенсифікації селянських господарств та пристосування їх до ринків, буде підтримувати розвиток сільсько-господарської кооперації, давати сільському господарству дешевий продукційний кредит, та буде дбати про агрикультурну й агриосвітню справу та про забезпечення хліборобської продукції державним забезпеченням.
  7. Лісові площі будуть вивласнені без викупу та передані державі, або органам самоврядування. Лише невеликі площі, непредатні до удержавлення й муніципалізації, будуть в руках приватних власників.
  8. Аграрне перенаселення буде регульовано шляхом приміщення селянських рештків у національній продукції та відповідно проведеної колонізації.
  9. Міські землі та нерухоме майно залишаться в руках приватної власности. Держава й орган самоврядування регулюватимуть міське будівництво та усуватимуть мешкальні кризи та й земельну спекуляцію шляхом скупчення в своїх руках відповідних регуляційних земельних фондів.

3. Промислова політика.

  1. З метою усамостійнення народнього господарства та його всебічного розвидку, що зокрема диктують потреби державної оборони та конечність дати варстат праці лишком сільскої людності, держава буде сприяти упромисловленню країни.
  2. Підприємства тих галузей промисловости, що є важливі для існування та оборони країни будуть удержавлені. Інші підприємства будуть залишені приватному капіталові поодиноких осіб і асоціяцій на основі вільної конкуренції та приватної ініціятиви. У випадках, визначених законом, держава матиме право першенства перед приватним капіталом у набутті співвласности приватних підприємств.
  3. Держава дбатиме про раціоналізацію всіх родів промисловости, зокрема їх машинового урядження, та про підготування кадрів фахівців і технічних робітників, що задовольняли б вимоги сучасної техніки.
  4. Для піднесення добробуту сільского господарства і для підготування фахових робітників для великої промисловості, держава буде сприяти розвиткові сільсько-господарської промисловости в формах виробничої кооперації.
  5. Держава подбає про організацію виробницої та збутової ремісничої кооперації, підтримуючи ремісництво в межах, що відповідають сучасному характерові продукції та ринків.

4. Торговельна політика.

  1. Торговельні операції, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках, будуть розподілені між приватним капіталом, кооперацією і державою, яка то остання перебирає торгівлю виробами удержавленої промисловости та головні роди перевозу.
  2. Маючи на увазі нормальний внутрішній процес обміну й розподілу, держава дбатиме рівночасно про забезпечення українським продуктам та виробам найвигідніших умов збуту на світових ринках, а для оборони національного господарства назовні вживатиме метод охоронного і сприяючого характеру та метод протекціоналізму, що знайдуть застосовання у формі мит та торговельних договорів.

5.Фінансова політика.

  1. Податкова систама буде сперта на засаді единого, рівномірного поступового й безпосереднього податку при залишенні обмеженої кількости посоредніх податків.
  2. Держава дбатиме про розвиток банківництва в усіх галузях господарського життя. Емесійний банк буде установою найбільш незалежною від сутополітичних чинників та підлягатиме контролі з боку виконавчої влади та громадянства.
  3. Справа регуляції державних боргів, що припадуть на українску державу, як частина боргів окупаційних держав, буде упорядкована за засадами справедливости й в рамках господорської спроможности.

6.Соціяльна політика.

  1. Регулювання взаємовідносин поміж суспільними групами, зокрима право остаточного арбітражу в справах суспільних конфліктів, буде належати державі, яка дбатиме про співпрацю виробничих верств Українскої Нації.
  2. Члени всіх суспільних груп будуть мати право коаліції, на основі якого вони будуть об’єднуватись у професійні огранізації з правом синдикалізування за територіяльним принципом і за галузями виробництва та матимуть своє представництво в огранах державної влади.
  3. Працедавці і працівники матимуть право вільних персональних і колективних умов у всіх справах, що стосуються взаємних інтересів, у рамках законодавства та при контролі держави.
  4. У приватних та державних промислових підприємствах будуть створені виробничі ради з представників підприємств, керівників та робітників, з правом взгляду й контролі техніки продукції.
  5. У хліборобських, промислових і торговельних підприємствах будуть утворені ради працівників, як представничі органи для полагоджування справ працівників у взаємовідносинах їх із професійними спілками, працедавцями та державою. Зокрема вони укладатимуть сами або в порозумінні з професійними організаціями колективні умови, а в промислових підприємствах братимуть участь у виробничих радах.
  6. Працедавці і працівники матимуть право вирішувати взаємні невзгоди шляхом третейських судів. На випадок недосягнення згоди за ними залишається право страйків та льокавтів. Остаточне залагодження конфліктів належатиме державним арбітражним урядам.
  7. Нормальним днем праці буде 8-годинний день праці з тим, що, наскільки дозволять на це обставини, держава подбає про його скорочення.
  8. Визнаючи засадничо волю праці, держава дбатиме про видайність праці з одного боку шляхом видання закону, що визначатиме умови кваліфікованої праці й концесійованих зайнять та нормуватиме внутрішній регулямин підприємств, зокрема розпорядок і технічний процес, з другого боку при помочі контрольних органів та інших державних установ.
  9. Ведучи державний уряд праці та контролюючи приватні бюро посередництва праці, держава дбатиме про матеріальну поміч безробітним, що її буде давати при посередництві професійних організацій із фондів, зібраних від працівників і працедавців, а у виняткових, визначених законом, випадках, з допомогових фондів громад і держав.
  10. Держава заведе єдину організацію загального забезпечення, обов’язкову для всіх верств суспільности, беручи рівночасно на себе обов’язок утримувати всіх громадян понад 60 літ життя, позбавлених власних засобів прожитку.

IV. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА.

  1. Здійснення постуляту української державності передумовлює активізацію внутрішнього політичного життя українського народу, заманіфестовану назовні для зазначення української справи як рішаючого чинника в питанні східньоевропейського політичного стану.
  2. Повне усунення всіх займанців із українських земель, що наступить в бігу національної революції та відкриє можливости розвитку Української Нації, в межах власної держави, забеспечить тільки система власних мілітарних зброєнь та доцільна союзницька політика.
  3. Відкидаючи в засаді традиційні методи української політики орієнтуватися у визвольній боротьбі на якогось із історичних ворогів Української Нації, українська зовнішня політика здійснювате свої завдання шляхом союзних в’язань із тими народами, що вороже відносяться до займанців України, як рівно ж шляхом належного використання міжнародних взаємовідносин для осягнення суб’єктивної ролі України в міжнародній політиці.
  4. У своїй зовнішньо-політичній чинності Українська Держава змагатиме до осягнення найбільше відборонних меж, що охоплюватимуть усі українські етнографічні терени й забеспечуватимуть їй належну господарську самовистачальність.

V. ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА.

  1. Організація української військової сили буде поступно розвиватися, а її форма мінятися відповідно до трьох етапів політичного стану України: ворожої займанщини, національної революції, державного закріплення.
  2. В обставах ворожих займанщин підготовку українських народних мас до збройньої боротьби, а зокрема підготовку організаторів та вишколених провідників перебере окремий військовий осередок.
  3. Лише військова сила, що спиратиметься на озброєний нарід готовий уперто та завзято боротися за свої права, зможе звільнити Україну від займанщини та вможливити упорядкування Української Держави.
  4. Оборону упорядкованої Держави перебере єдина, регулярна, надклясова, національна армія й фльота, що враз із територіяльними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинности.

VI. КУЛЬТУРА Й МИСТЕЦТВО.

  1. Українська держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації в Україні, узгіднюючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчости, з духовою природою українського народу, його історичними традиціями й вимогами сучасности, та викорінюючи лихі наслідки чужонаціонального поневолення в ділянці культури та психики народу.
  2. Тільки розвиток тої культурної творчости й тих мистецьких течій, що зв’язані зі здоровими проявами в минувшині Української Нації та з культом лицарськости й вольово-творчим відношенням до життя, зможе збудити здоровий гін нації до сили й могутньости.

VII. ШКІЛЬНА ПОЛІТИКА.

  1. Кермування й догляд за шкільництвом як засобом виховання народніх мас у національно-державному дусі та встановлення шкільної системи, що піднесла би на належний рівень розвитку освіту українського народу, буде належати державі.
  2. В основу народнього шкільництва ляже система української, державної, обов’язкової й безплатної, єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний, гармонійний розвиток людини та обійматиме й практичне, фахове-професійне виховання.
  3. Приватні освітні установи та чужомовне навчання будуть допущені за дозволом держави в кожному окремому випадку та підлягатимуть контролі державних чинників.

VIII. РЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА.

  1. Уважаючи релігійне почуття внутрішньою справою людскої особи, Українська Держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісті.
  2. Приймаючи засадниче відділення церкви від держави, влада задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями,- співпрацюватиме з українським духівництвом різних культів у справах морального виховання нації.
  3. У школу буде допущена наука релігії тих культів, що не будуть виявляти денаціоналізуючих тенденцій.
  4. Українська Держава буде сприяти розвиткові української національної церкви, незалежної від чужеземних патріярхатів, та українізації релігійних культів, що будуть діяти в Україні.

IX. ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ.

  1. Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свойого політичного діяння та не визначаючи всіх тих міжнародніх актів, умов та установ, що стан українського національно-державного розірвання сотворили та закріпили, Організація Українських Націоналістів ставить себе у категорічне противенство до тих всіх сил, своїх і чужих, які цьому становищу українських націоналістів активно чи пасивно протиставляться, та протидіятиме всяким політичним заходам єдиниць і колективів, що будуть відхиленням від повищих засад.
  2. Не обмежуючись у своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючи до опанування української національної дійсности на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, Організація Українських Націоналістів вестиме всеукраїнську політику державництва без надавання їй партійного, клясового чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці.
  3. Спираючись на творчі елементи українського громадянства та об’єднуючи їх коло українського національно-державного ідеалу, Організація Українських Націоналістів ставить собі завдання оздоровити відносини в середині нації, викликати в українському народі державно-творчі зусилля, розгорнути українську національну силу на всю її широчінь, і таким чином забезпечити великій українській нації відповідне місце серед інших державних народів світу.

Відень, лютий 1929 р.

Мартинець В. Українське підпілля. Від У.В.О. до О.У.Н. / В. Мартинець. — [Б.М.В.], 1949, с. 335-341.

Версія для друку Версія для друку

Відгуків: 31

  1. Сашко Кулеметник:

    “Селянське господарство буде побудоване на праві приватної земельної власности, обмеженім державною регуляцією вільного продажу й купна землі, з ціллю запобігти в той спосіб надмірного зменшенню чи збільшенню земельних наділів.”
    А яка позиція Свободи?

  2. Нахтігаль:

    Така сама. Але який це має стосунок до “Ватри”?

  3. Сашко Кулеметник:

    Та так, запитав, бо не дуже багато знаю націоналістичних партій. Всяких локальних організацій трохи є, але ось реально партія націоналістична, то це Свобода. А отже цікаво мені чи сучасні націоналісти продовжують ідейні засади своїх попередників.

    Проте Ви лукавити – мені відомо, що Свобода проти приватної власності на змелю. Бо відсутність права відчужити землю с/г, означає, що я не можу нею вільно розподілятися як приватною власністю.Отже нема приватної власності.

  4. Нахтігаль:

    Право користуватися та розпоряджатися–не тотожне праву відчужувати. Тим більше, коли йдеться про загальнонаціональну власність, яка перебуває в приватному користуванні–землю. Логічно, що відчужувати її може лише держава.

  5. Сашко Кулеметник:

    Ще Шопенгауер вказував на те, що приватний власник має право діяти зі своєю власністю на свій розсуд (продавати, дарувати, заповідати тощо).

    А Ваш, козаче, підхід до володіння землею – це якась мутантна форма общини, бо українець за такої форми не може на свій власний розсуд приймати рішення, як йому розпорядитися з землею, наприклад продати її чи дати в заставу.

    А п.5 розділу “Аграрна політика” розміщеної Вами вище Постанови, чітко вказує на те, що земля може продаватися, тільки держава включатиметься в цей процес з метою регуляції розмірів наділів.

    Аж дивно, чому позиція українських націоналістів, які діяли понад 80 років тому є сучаснішою, професійнішою та прагматичнішою, ніж організацій, що називають себе націоналістичними в XXI столітті.

    “Якби ми вчились так як треба…”

  6. Василь:

    Слід визнати, що Сашко Кулеметник правий щодо визначення приватної власності. Вона означає володіння, користування і розпорядження майном, в т.ч. право відчужувати, право спекулювати, отримувати інші нетрудові прибутки тощо. Скасування цих прав веде не тільки до обмеження, але і до знищення приватної власності.

    А щодо невідповідності ідеям попередників, Сашко Кулеметник дуже помиляється, адже ідеологія українського націоналізму на щастя не обмежується постановами 1929 року, а розвивалася надалі в прогресивному соціалістичному руслі, що дійшли до ідеї скасування приватної власності на користь суспільної власності і приватного ВОЛОДІННЯ. Так в наприклад в Постановах ІІ Великого Збору ОУН (революційної) 1941 року сказано:

    “власником усієї землі й вод, підземних і надземних багатств, промислу й шляхів комунікації – є сам український народ і його держава
    (…)
    за право приватного землеВОЛОДІННЯ [а не власності!] для селян у межах трудової норми, без права на спекуляцію землею”.

    Постанови III Великого Збору ОУН (р) від 1943 року:

    “…земля є власністю народу…”.

    З видання ОУН 1950 року “Хто такі бандерівці та за що вони борються”:

    “Ми, бандерівці, – борці за інтереси працюючих мас, а не оборонці експлуататорських клас. Ми є проти повороту в Україну, як поміщиків так і капіталістів. Ми є за СУСПІЛЬНУ власність на знаряддя і засоби виробництва. За побудову в незалежній українській державі безкласового суспільства, за справжнє знищення в Україні експлуатації людини людиною, за перемогу ідеї безкласового суспільства серед усіх народів.
    (…)
    Ми хочемо, щоб в незалежній українській державі про форму землекористування вільно вирішило саме українське селянство”.

    Як бачимо, коли сучасні українські націоналісти виступають проти приватної власності на засоби виробництва, а особливо на землю, то це повністю відповідає ідеології українських націоналістів які діяли багато десятиліть тому.

  7. Сашко Кулеметник:

    На розроблення економічної доктрини, яку оприлюднено 1929 році, ОУН витратило понад 2 роки. Це був зважений, добре обдуманий програмний документ.

    Базовим принципом цієї доктрини було питання приватної власності на землю. Звичайно, що націоналісти були в дуже неоднозначній ситуації при вирішенні цього питання. Проблемою було те, що земля, яку селяни поділили між собою на теренах УНР, була до цього часу власністю поміщиків, крупних латифундистів. Звісно, що після загарбання України більшовиками, цю землю знову забрали в селян. Тому ОУН обережно каже про те, що земля і засоби виробництва є суспільною власністю (зрозуміло, щоб у час коли буде створено власну Українську державу були правові підстави не повертати землю колишнім її власникам). Разом з тим в своїй Постанові стверджують “Селянське господарство буде побудоване на праві приватної земельної власности…”

    Як на мене, націоналісти 1929 року дивилися на земельне питання(зрештою як і на багато інші) значно глибше вникаючи в суть, а також з перспективи не поточного часу, а зважали на інтреси грядущих поколінь.

    А щодо виплесків дещо лівацьких гасел, які чомусь зараз дехто ставить в авангард, то це були переважно ситуативні кроки, вимушенні тяжким становищем воєних років. Вважалося, що у випадку війни наявність подекуди поспіхом створених “калхозів” буде позитивно сприяти забезпеченню українського війська продовольством (до речі подібно мислили і діяли на окупованих територіях німці).

    Крім цього в районах, де основним власником земельних наділів були поляки, такі гасла скоріше мала національний, а не соціальний характер (тим більше не соціалістичний). Земельне питання потребувало вирішення у звязку з необєктивними чинниками національно несемитричним розподілом власності на землю в Західній Україні.

    Чому ж тепер соціалістичні ідеї розплодилися, як воші, в головах українських націоналістів?

    Тому питання

    Проте

  8. Василь:

    Ви уважно читали моє попереднє повідомлення?

    1. Не приписуйте ОУН свої вигадки. Суспільна власність на засоби виробництва означає скасування приватної власності, а не її перерозподіл.

    2. Про приватну земельну власність написано в постановах 1929 року, а в постановах 1941 року написано про суспільну власність і приватне володіння.

    3. Як на мене, націоналісти 1941 і 1950 років дивилися на земельне питання (зрештою як і на багато інші) значно глибше вникаючи в суть, а також з перспективи не поточного часу, а зважали на інтереси грядущих поколінь.

    Тяжкі воєнні часи і польська власність як мотиви соціалістичних ідей ОУН – це виключно ваші особисті здогадки, нічим не підкріплені.

    Чому ж тепер капіталістичні ідеї розплодилися, як воші, в головах українських націоналістів?

  9. сашко кулеметник:

    Я украïнський націоналіст. Тому соціалізм, як і інші лівацькі ідеологіï, для мене засадничо неприпустимі. Тим хто вважає, що націократія не здатна забезппечити соціальну справедливість, не вартий назви націоналіста.

  10. Терорист:

    == Тим хто вважає, що націократія не здатна забезппечити
    == соціальну справедливість, не вартий назви націоналіста.

    Як кажуть поляки “A co ma piernik do wiatraka?”
    Соціалізм – це ідеологія, Націократія – форма правління.

    Ви, Сашко, мислите щаблонно та оперуєте тими знаннями про соціалізм, які Ви здобули під час навчання в СРСР (це моє припущення, яке випливає з Ваших висловлювань про “лівацтво” і т.д.).

    Раджу Вам прочитати статтю за ось цим посиланням:

    Артур Мьоллер ван ден Брук. “Кожна нація має свій соціалізм”

    http://www.vatra.org.ua/sotsial-natsionalizm/artur-moller-van-den-bruk-kozhna-natsiya-maye-sviy-sotsializm.html

    І запам’ятайте – націоналізм не є ні лівим, ні правим. Перестаньте мислити застарілими та штучними категоріями, нав’язаними ззовні ворогами Нації. Нація понад усе, все решта – словесна полова.

  11. Василь:

    сашко кулеметник, соціалізм це і є прагнення соціальної справедливості. Саме виходячи з соціальної справедливості українські націоналісти проголошували ліквідацію приватної власності. Це є фундаментальні основи справедливості, а не “ситуативні кроки”.

  12. Сашко Кулеметник:

    “Маси, що йшли за соціалізмом, не вглиблялися в його світоглядові й фільозофічну суть. Вони сліпо, з вірою, сприймали ефективні гасла класової боротьби, соціальної революції та обіцянки чудасійного перерозподілу матеріальних багацтв після принципу: “хто був нічим, той стане всім”. Так сама по собі спрощена, вульгарна концепція соціалізму при дотику з масами ще більш примітивізувалася, часто стаючи середняком їх деморалізації.”

    Джерело: Микола Сцібороський “Націократія”

    Це вже як бачите, не мої “нічим не підкріплені особисті здогадки, як висловився вище Василь.

    А Терористу, знавцюя польских приказок, поставлю риторичне запитання:
    Чи можливий у державі режим “Націакратія” за панівної ролі ідеології соціалізму? А чи можлива Націократія поза Націоналізмом?

    Товариство, я, так само як і покоління попередніх українських націоналістів, вважаю, що ідеалом держави для націоналістів має бути держава, де влада формується та реалізовується на засадах націократії. Соціалізм апріорі це заперечує. Ці речі засадничо несумісні. На певних етапах боротьби, агітації та пропоганди, звісно проскакують питання, що злегка віддають соціалізмом. Та фундаментально ці поняття взаємноворожі.

  13. Терорист:

    Може Сашко Кулеметник нам розкаже, яким це чином в Німеччині змогли поєднати націоналізм з соціалізмом? Ви тут так намагаєтеся нам довести, що соціалізм є ворожою ідеологією для Українців, але чомусь не уточнюєте, який саме соціалізм Ви маєте на увазі (і про який соціалізм писав Микола Сціборський). Ви взагалі читали ту статтю, посилання на яку я Вам навів вище?

    Ще раджу Вам прочитати Освальда Шпенглера “Пруський соціалізм”.

    Може після цього зрозумієте, що мається на увазі цілком інший соціалізм, а не той, який нам намагалися нав’язати за часів СРСР та продовжують цю справу сучасні “соціалісти” з числа всіляких СПУ, ПСПУ та іншого українофобського шумовиння.

  14. Сашко Кулеметник:

    “Несть пророка в отечестве своем”.

    Визнаю, що не знайомий з “Пруським соціалізмом” Освальда Шпенглера. Чесно кажучи й не дуже з цього приводу засмучений (скільки ще є книжок українських та іноземних авторів, які поки-що не прочитані). Мені прикро інше. Чому ідеолог українськрого націоналізму Микола Сціборський є меншим авторитетом для Вас ніж німець Освальд Шпенглер?

    Чому для Вас нема пророка в своїй Вітчизні? Чи Ваш національний імунітет вже не в змозі побороти соціалістичних бацил?

  15. Терорист:

    Друже, я Вам задав запитання, а Ви чомусь уникаєте відповідей… Ну що ж, доведеться повторити ще раз:

    1. Про який саме соціалізм писав Микола Сціборський?
    2. Чи перечитали Ви Артура Мьоллера ван ден Брука. “Кожна нація має свій соціалізм”? Якщо перечитали, то з чим саме Ви не згідні?
    3. Яким чином німцям свого часу вдалося поєднати націоналізм з соціалізмом?

    Буду дуже вдячний за відповідь!

    П.М. Яким чином Ви поборюєте в собі капіталістичні бацили?

  16. Сашко Кулеметник:

    “Націократія заперечує принцип класової боротьби та право окремих соціальних груп на монопольне панування в державі…”

    Що власне пропагує соціалізм.

    “Здійснення надкласової солідарності можливе лише на базі пристосованої до неї господарської системи.”

    Думаю, в цьому ми не будемо сперечатися.

    “ні капіталістичний, ні соціалістичний устрої не посідають необхідних для цього прикмет, націократія – як бачили ми вище – розбудовує власну господарську систему…”

    Зверніть увагу, що в цій системі є місце для приватної власності, але разом з тим, вона не є капіталістичною.

    “…втручання держави, що паралізує переростання господарських засобів в антисоціальні фактори та регулює справедливий розподіл національного доходу між всіма продукуючими верствами нації.”

    Соціальна справедливість досягається не соціалістичними засобами.

    Але, навіть, якщо порівнювати соціалізм з капіталізмом, то я виберу друге. Тому, що керуватися потрібно не тільки принципами добра і зла, але й справедливістю.

  17. Лазур:

    2Сашко Кулеметник

    Я так розумію, що вам просто слово “соціалізм” не подобається. В мене колись таке було, слава Богу пройшло і у вас якщо ви нормальна людина має пройти.

    “ні капіталістичний, ні соціалістичний устрої не посідають необхідних для цього прикмет, націократія – як бачили ми вище – розбудовує власну господарську систему…”

    Тов. Сціборський говорить тут про комуно-марксизм та капіталізм, а не про “соціалізм” в нашому розуміні. В той час націоналісти не використовували терміну “соціалізм” через погані асоціації з різними соціал-демократами та марксистами, але це не означає, що їхня ідеологія не була соціалістично. Досить лізти в термінологічні нетрі. До того ж говорити про “ні соціалізм, ні капіталізм” – це смішно бо іншого не придумано (хіба, що повернення феодалізму).

    Справжню соціальну справедливість може гарантувати лише соціалізм, як і справжню національну націоналізм. Нажаль, сьогодні є ще люди в яких чомусь є сумніви стосовно першого. Соціалізм і націоналіз – це як одна приблема на яку дивляться із різних боків.

  18. Сашко Кулеметник:

    Розповім дещо з життя.

    Я похожу з родини хліборобів. Мій прадід продав частину своєї землі і на пароплаві поплив в Америку. Декілька років тяжко працював. Заощаджував зароблені гроші та назбиравши чималу суму, повернувся в Україну. Купив землі в кілька разів більше ніж мав до цього. Також придбав гарних коней та ренамент. Працював на землі, відкладав гроші на навчання дітей.

    Звичайно, що мав землі більше за деяких селян. Звичайно, що міг вивчити дітей в повітовій гімназії (насправді цьому завадила війна), чого не кожний міг собі дозволити. Але все, що мав заробив своїми руками.

    А тепер, для наочності, змоделюю розвиток подій.

    Якби не совіти, то припускаю, що господарство б розвивалося і на якомусь етапі, було б необхідно залучати на роботу найманих працівників. Люди б працювали на землі працедавця, використовували його засоби виробництва, а тому продукт б належав не їм. Вони б отримували оплату за виконану працю.

    Ось тут і появляється соціаліст! “Люди! Трудовий народ! Вас експлуатують! Вас визискують! Ви працюєте на землі, а плоди Вашої праці використовує такий-то. Треба землю та ренамент забрати та поділити між тими хто працює на землі…”

    То на Вашу думку в цьому полягає Ваша соціалістична справедливість?

    Я б особисто пристрілив такого соціаліста. І совість моя б була чиста.

  19. Василь:

    2 Сашко Кулеметник

    1. Сцібороський під соціалізмом має на увазі марксистський соціал-демократичний рух, а не соціалізм загалом, це недвозначно видно з тексту. Крім того він пише, що марксистський соціалізм “як політична течія, відограв у свій час і позитивну ролю в ділі боротьби робітництва з капіталістичним визиском, за здобуття своїх прав на культурний, правовий і матеріальний розвиток. Певні корисні елементи соціалістичної концепції пристосовуються та пристосовуватимуться до життя й новими реформаторськими рухами. Натомісць справжнім історичним злом марксизму є його світоглядові заложення.
    (…)
    Соціалізм — коли відкинути його неприродний матеріалістичний світогляд — до певної міри правильно викрив антисоціальні дефекти капіталістичного устрою, але самий помилився в своїх висновках”.

    Отже Сціборський критикує головним чином не економічну концепцію марксизму, а філософську, засновану на матеріалізмі.

    2. Про “сліпо, з вірою” хіба Сціборський пише про ідеологів українського націоналізму? Він пише про якісь невизначені “маси”. Ви ж закинули “ситуативні кроки” нашим ідеологам, проте вони підтримували соціалізм цілком обдумано, а не сліпо.

    3. Ви дуже помиляєтесь щодо несумісності націократії та соціалізму. Нагадаю вам, що за визнанням самого Сціборського синдикалізм, на якому базується націократія, позичений ним у Жоржа Сореля – відомого соціалістичного ідеолога, засновника революційного синдикалізму, що має також назву цехового соціалізму.

    4. У нас є свої українські пророки. І вони набагато більш соціалістичні ніж Шпенглер та іже с нім. Ви може не знали, що доволі радикальним соціалістом був Микола Міхновський – засновник українського націоналістичного руху, почитайте його біографію:

    http://ntz.org.ua/?p=176

    З програми Міхновського:

    “Українська народна партія єсть партія робітницької маси українського народу; єсть партія українського міського і сільського пролетаріату. (…) Необорна сила з’єднаних українців-робітників і селян учинить захват політичної власти на Україні, знищить визиск, насиллє, нерівність і утворить непідлеглу Україну — Республіку вільних працюючих людей. (…) Українська народна партія визнає соціалістичний ідеал яко єдиний, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи, знищити визиск, безправ’є, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і панованні. Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу фабрики і заводи на землі, оселеній українським народом, мусять належати українцям робітникам, а земля (рілля) — українцям-хліборобам”.

    І партія заснована ним пізніше називалась “Українська партія самостійників-соціалістів”:

    http://www.vatra.org.ua/nashi-klasyky/prohrama-ukrayinskoyi-partiyi-samostiynykiv-sotsialistiv-1917.html

    Як бачимо український націоналізм від самого початку був партією класової боротьби, прагнув соціальної рівності і побудови безкласового суспільства.

    Петра Полтаву, який від імені всієї ОУН (р) 1950 року виступає за соціальну рівність, суспільну власність, безкласове суспільство, скасування експлуатації і т.д. я вже цитував тут. Як цитував і постанови Великих зборів ОУН (р) 1941 і 1943 років. Цих пророків вам не досить чи сприйняти їх заважають буржуазні бацили?

    5. Стосовно класової боротьби Сціборський має на увазі спекуляцію більшовиків на цьому питанні вже після того як реальні експлуататорські класи було знищено, а більшовики продовжували вишукувати і вигадувати нових “класових ворогів”. Це терористична війна проти селянства, це жахливий терор 30-х проти всіх неугодних, який обґрунтовувався оригінальною концепцією Сталіна про “наростання класової боротьби в період диктатури пролетаріату” і т.п. абсурдні та надумані речі, що видавались за “теорію класової боротьби”. Що ж стосується реальної класової боротьби, то Сціборський її звичайно ж підтримує, в т.ч. ідеї комунізму щодо вирішення цього питання і критикує більшовиків лише за невідповідність їхньої вірної теорії і хибної практики, за штучність їхньої післяреволюційної “боротьби”:

    “Стремління комунізму до ліквідації нетрудових, паразитарних верcтв, не могло само по собі викликати заперечень. Дійсно, в кого можуть збуджувати симпатії непродукуючі, експлуатаційні елементи, що ними просякнений соціальний устрій сучасної капіталістичної демократії? Однак у цій соціальній реконструкції, практичні методи комунізму цілком розійшлися з його теоретичними цілями. Самий розділ на “трудові” і “нетрудові” верстви давно вже перестав бути актуальним у змінених суспільних і продукційних умовах совіцького Союзу. Поглиблюючи його й тепер, сталінська диктатура кермується навіть вже не соціальними міркуваннями, лише штучними, зовнішніми ознаками: “певна” чи “непевна” дана людина або колектив для пануючої кліки ?..”.

    Сціборський похваляє революцію за те, що вона знищила всі паразитичні класи:

    “Свідомо ігноруючи те, що націоналізм — це революція, спрямована не лише до обновлення національного життя, але й до радикальної зміни перестарілнх і паразитарних соціально-економічних відносин, ці легалізовані гангстери капіталізму часто підшиваються під націоналізм, проголошують себе за його “союзників” і маніпулюють його конструктивними принципами в деструктивних завданнях соціальної реакції.

    В українській дійсності роль згаданих соціальних паразитів, НА ЩАСТЯ, вже неактуальна, бо вони з корінням вирвані в часах революції. Що найвище їх останні рештки гніздяться лише на еміграції, здобуваючи, щоправда, в останніх часах співчуття серед частини найбільш назадницьких галицьких парафій…”.

    Сціборський неодноразово пише, що право на існування мають лише “продукуючі верстви”, тобто трудящі.

    6. При описанні націократії під “класами” Сціборський має на увазі професійно-становий поділ, а не типове класове суспільство де одна група людей привласнює собі працю іншої. “Надкласовою солідарністю” він називає солідарність всіх професій, а не солідарність експлуататорів і експлуатованих, як це уявляють собі буржуазні націоналісти. Сціборський виступає проти експлуатації і т.п. невід’ємних ознак приватної власності, заявляючи наприклад, що націократія прагне “до знищення паразитарної експлуатації інтелектуального й фізичного труду”.

    Єдине чого він не зрозумів, це те, що даний паразитизм є обов’язковою складовою приватної власності і що без нього вона неможлива, тому наївно сподівався в певній мірі зберегти цю форму власності, позбавивши негативних ознак. Проте в 1950 році Петро Полтава зрозумів і виправив цю помилку Сціборського, проголосивши боротьбу лише за суспільну власність на засоби виробництва. Це було доведення до логічного завершення ідей самого Сціборського, який писав, що приватна власність “перетворилася в середник застрашаючої соціальної нерівності” і що “є нелогічні спроби поєднання націократичних принципів надкласовості й соціального миру з силами капіталістичної реакції, що зроджують суспільний паразитизм і перманентні соціальні антагонізми. Ті, що ігнорують цю логіку, ведуть нечесну гру!”.

    Сціборський вів чесну гру, але дещо помилився у висновках, намагаючись поєднати непоєднуване.

    7. Отже те, що Сціборський знаходить в господарській системі місце для кастрованої приватної власності це просто його помилка, викликана нерозумінням того, що така приватна власність буде нежиттєздатною і врешті-решт зникне або ж навпаки відновиться в повному правовому обсягу і повернуться всі жахи капіталізму. Треба обирати: або соціальна справедливість або приватна власність.

    Можливо Микола Орестович ніколи не заглиблювався в римське право і не знав, що такі його гасла як “справедливий розподіл національного доходу між всіма продукуючими верствами” прямо заперечує фундаментальні основи права власності і позбавляє сенсу її існування. Звісно лише в тому випадку, якщо йдеться насправді про справедливість, а не її імітування. Схоже на те, що Сціборський щирий у своєму прагненні справедливості, тому очевидним є його незнання основ права власності або ж він просто плутається в термінах і помилково називає право володіння – “правом власності”…

    8. Щодо ситуації з хліборобами, то ваше розуміння цілей соціалізму хибне. По-перше, експлуатація справді має бути скасована, тобто вашому прадіду довелось би відмовитись від найманої праці або ж об’єднуватись з іншими селянами в колектив і рівно розподіляти прибутки. По-друге, “забрати і поділити” стосується лише тієї власності на знаряддя і засоби виробництва, що була створена зусиллями найманих працівників. Якщо ж ця земля і знаряддя праці були зароблені вашим прадідом його особистою працею, то ніхто не повинен це у нього забирати. Ця земля і знаряддя можуть надалі знаходитись в нього, але вже не по праву власності, а по праву володіння, тобто до тих пір, поки він або його нащадки працюють на цій землі і поки вистачає землі для всіх інших селян. В разі нестачі землі для будь-якого громадянина, що хоче працювати, земля має бути виділена йому за рахунок всіх інших володільців, в т.ч. вашого прадіда, якби така ситуація сталась тоді, що правда малоймовірно, адже землі в Україні і тоді і зараз вистачає всім. Виходить що з описаної вами ситуації ваш прадід при соціалізмі не втратив би нічого, крім права привласнювати собі працю інших людей. Прислухайтесь до того, що пише відносно цього засновник українського націоналістичного руху Микола Міхновський:

    “Кожний член української нації, що живе з землі, бере землю до уживання, скільки може обробити її власноручно БЕЗ наймита.
    (…)
    Націоналізація землі на Україні для запровадження соціалістичного строя і соціалістичного оброблення землі – це наш ідеал і наше конечне завдання, бо тілко єдине таким шляхом на завше розв’яжеться аграрне питаннє на Україні”.

  20. Сашко Кулеметник:

    п.1-7. Не хочу давати швидкі відповіді. Дайте час, щоб можна було предметно Вам відповісти.

    п.8. А тут не можу стриматися, а тому скажу таке:
    Загрозою України завжди були романтики. Особливо, якщо ці романтики хворіли на соціалізм.

  21. Терорист:

    2 Сашко Кулеметник

    //п.8. А тут не можу стриматися, а тому скажу таке:
    Загрозою України завжди були романтики. Особливо, якщо ці романтики хворіли на соціалізм.//

    В той час, коли так звані “прагматики” з рядів капіталістів знову хотіли загнати Українців в ярмо.

    Наскільки я зрозумів, Ваш прадід мав намір стати латифундистом та експлуатувати працю односельчан? Через капіталізм до феодалізму?

  22. Сашко Кулеметник:

    Ні, він мав намір ефективно працювати на рідній землі.

    В одній з своїх статей Андрій Іллєнко наводить тезу про те, що соціалізм по своїй сутності є продовженням капіталізму, бо не заперечує домінування матеріального над духовним, а лише вимагає іншого розподілу благ.

    Справді, соціалізм апелює до рівності якої нема. Ми всі народжуємося різними: хтось розумніший, хтось працьовитіший, хтось має краще розвинуту творчий потенціал, хтось наполегливіший. Але є також ледарі, боягузи, зрештою є також просто, вибачте за вуличний вислів, “тупі” люди. То що, всі мають мати однакове соціальне забезпечення?

    Ні! Держава має забезпечити рівні права. Ось в цьому полягає її завдання. Не залежно від того чи я маю в приватній власності засоби виробництва чи я найманий працівник, держава має забезпечити дотримання однаково рівних прав та свобод, а також зобовязань перед державою та народом.

    Дещо про себе. Я не належу до родини, якій належать засоби виробництва. Я найманий працівник. Я отримую зарплату на українському підприємстві, яке сплачує податки в українську казну. Власником підприємства є українець. Прошу мені пояснити, чому я повинен боротися за те, щоб позбавити власника права власності на його підприємство? Що це дасть українському народу? Яка користь від цього колективу підприємства та зрештою мені, як найманому працівникові?

    Чому я, навіть не дрібний приватний підприємець, що має свою автомайстерню, чи фермер, який обробляє своїх надцять гектарів, не те, що не поділяю, а різко, категорично осуджую соціалізм?

    А все тому, що ідеологія ця ворожа духовній сутності українця. Матеріалізована до вульгарності, ница, безсоромна та несправедлива. Витсокою патетикою приховують срамні місця ледарів та пройдисвітів.

  23. Буревій:

    Сашко Кулеметник неуважно читав “Націократію” і неправильно трактує соціалізм.

    1. До рівності змагають насамперед демократи і ліберали, а не соціалісти. І проголошувана вами так звана “рівність прав” є в своїй основі антинаціоналістичною. Доктрина націоналізму передбачає не рівність, а різність і справедливість. Ваше бачення держави є відверто ліберальним. Націократія і націоналізм стоїть на позиціях жорсткої регуляції державою суспільного життя, а не банального “слідкування за дотриманням рівності прав”.

    2. “Боротьба йде не так із цілою соціально-господарською концепцією соціалізму, як насамперед із його обездуховленим, механістичним і матеріалістичним світоглядом, з його – суперечною з законами життя – інтернаціоналістичною та космополітичною природою”.

    “В розвиткові внутрішніх відносин нації вона добачає органічний процес сполучення духа й матерії, що витворює в кожну тяглу історичну добу питоменні їй суспільно-виробничі й устроєві форми. Конструктивне чи деструктивне значіння цих форм в даному історичному періоді залежить від їх своєчасності й пристосованості до збірних потреб суспільного організму, що невпинно розвивається. ”

    Сціборський. “Націократія”

    3. “отримую зарплату на українському підприємстві, яке сплачує податки в українську казну.”
    І з якого неукраїнська влада бере собі, скільки хоче.

    4. “Прошу мені пояснити, чому я повинен боротися за те, щоб позбавити власника права власності на його підприємство? Що це дасть українському народу? Яка користь від цього колективу підприємства та зрештою мені, як найманому працівникові?”

    І знову неправильне розуміння. Цитую Сціборського:

    “Приватна власність – з засобу добробуту й господарського скріплений суспільних мас – перетворилася в середник застрашаючої соціальної нерівності; приватна ініціатива – з побудника господарської діяльности – обернулася в анархію виробництва і монополь хижацьких клік; природне устремління людини до зиску – виллялося в легалізовані форми експлуатації праці, а сама праця – обернена в “звичайний товар” – втратила свій колишній духовий зміст, свою мораль і творчу філософію. Нелогічно змагати до направи певних наслідків без усунення причин, що їх зроджують. Так само нелогічні спроби поєднання націократичних принципів надкласовості й соціального миру з силами капіталістичної реакції, що зроджують суспільний паразитизм і перманентні соціальні антагонізми. Ті, що ігнорують цю логіку, ведуть нечесну гру!”

    “Ангажуючи приватний капітал у обмежені сфери господарської діяльності, націократія не забуває його антисоціальної тенденції перестати своє конструктивне призначення й виливатися в паразитарні форми”.

  24. Сашко Кулеметник:

    До Буревія:

    Дякую за обгрунтовану відповідь. Принаймі, Ви стараєтися йти від першоджерела.

    Ось тільки є у Вашій позиції дуже слабке місце – затеоретизованість. Відірваність від реального світу. Окрім того, що Ваш погляд на цю проблему, на мою скромну думку, суперечить Духовному началу правого руху, так ще він абсолютно нежитєздатний.

    З Вашого дозволу обгрунтую свою думку в наступному дописі (нажаль обмежений зараз в часі).

    П.М.: Щодо рівності, то уточню: йдеться про те, що представники української нації при народженні мають мати однакові права, незважаючи від соціального статусу своїх батьків. А вже яке вони займуть місце в соціальній структурі суспільства має залежати від їхньої обдарованості та наполегливості. Звідси основна думка – ми маємо йти до суспільства, в якому не повинно бути класових суперечностей. Завдання націоналістів – гуртувати націю, консолідувати, робити її сильнішою – а не подібно до більшовиків, розривати її на кавалки й топити цілі верстви в крові за класовою ознакою.

  25. Буревій:

    “при народженні мають мати однакові права, незважаючи від соціального статусу своїх батьків.”

    Повторюю – люди від самого народження нерівні. А тому рівність прав – це повна ліберальна маячня.

    “Звідси основна думка – ми маємо йти до суспільства, в якому не повинно бути класових суперечностей.”

    Думка правильна. Тільки ось для її реалізації потрібно знищити паразитарні верстви. Інакше – ніяк.

  26. Сашко Кулеметник:

    “…люди від самого народження нерівні…”
    Народжуються нерівні і мають мати рівні права – не одне й теж.

    Почитайте Григорія Савовича Сковороду про “нерівну рівність”.

    Завдання націократії забезпечити такі умови розвитку особистості в країні, щоб обдарована, розумна, працелюбна особистість могла себе реалізувати в суспільстві, принести користь свому наролду та державі.

  27. Буревій:

    Конкретну цитату Сціборського, де він говорить про рівність прав – у студію!

  28. Сашко Кулеметник:

    Я наводив вислів Сковороди, а не Сціборського. Це не одна й теж особа 🙂

  29. volodymyr:

    Хочу підтримати Сашка Кулеметника.
    Я не дуже обізнаний в ідеологічних питаннях та в роботах класиків українського націоналізму. Не перший раз читаю тут про якісь різні “соціалізми”. Різні вони чи не різні мені не відомо. Єдине, що мені зрозуміло це те, що тут збираються скасувати соціальну нерівність. Як на мене, з цього і починається лівацтво.

  30. Василь:

    2 Сашко Кулеметник

    Якби селяни увійшли до вашого діда у безпосереднє рабство то це для нього було б ще ефективніше. 🙂

    Не знаю точно про який соціалізм писав Іллєнко, але переважна більшість соціалістичних ідеологій є саме ідеалістичні, а не матеріалістичні. Наприклад християнський соціалізм і комунізм, спартанський комунізм тощо.

    Нерівність здібностей, про яку ви кажете, є необхідною умовою соціальної рівності, тому що ця нерівність забезпечує поділ праці. Різні професії і посади це лише різні функції, вони всі потрібні суспільству і неможливі одна без одної, тому жодна з них не повинна бути більше оплачуваною. Всередині галузі господарства чи професії рівна винагорода може забезпечуватись рівним поділом однакових завдань. А між різними галузями і професіями рівність винагороди може вираховуватися відповідно до часу і зусиль витрачуваних на виконання завдання. Таким чином той хто виконав менше з призначених завдань отримає меншу винагороду, проте це буде вже виключенням, а не правилом.

    Що стосується соціального забезпечення то це виражається потребами людини, а не здібностями. Хворий пенсіонер отримає більшу допомогу ніж здоровий, багатодітна родина більше ніж малодітна. Ярослав Стецько пише, винагорода і забезпечення має визначатись не здібностями, тобто не професією, не посадою і не продуктивністю праці, а моральним ставленням до праці і потребами:

    “…мірило розцінки людей лежить не в роді праці, а в моральному ставленні до праці, не в тому, що хтось матеріяльно чи духово продукує, а в тому, для чого він це продукує і чому, – в ідейно-етичному ставленні до життя. І коли хтось це ідейно-етичне, національно-героїчне ставлення та здібності має, чи буде він шевським челядником, хліборобським робітником, чи замітачем вулиць – він увійде в ряди нашої провідної верстви, він стане, коли матиме дані на це, й провідником нашим! Наш соціяльний лад є власне побудований на засаді етичної рівности усіх працюючих та раціональної вимоги праці для кожного. І в тому сенсі ми щирі демократи, бо не з гроша, а з серця ми демофіли. (…) Є поділ праці, поділ продукції, а також поділ на здібних і менш здібних людей, вартість яких оцінюється все ж по їхнім моральнім ставленні. Беручи його на увагу, задовольняється їхні потреби з тим, що, згідно з природним поділом людей на різних, згідно з природною нерівністю, неоднаковістю всіх – один досягає більше, другий менше, але завжди стільки, скільки він і його рідня потребують на прожиток та взагалі на всецілий ріст у житті” (“Без національної революції немає соціяльної”, 1938).

    Рівності здібностей бути не може, але рівність майнова може бути і повинна бути.

    Адольф Гітлер так само пише, що здібності це випадковість, тому їх треба знівелювати і забезпечити всім рівну винагороду:

    “Современная эпоха оценивает человека в зависимости от того материального вознаграждения, какое он получает за свой труд. Но этим самым она уничтожает самый фундамент для действительного равенства в более благородном смысле этого слова. Ибо подлинное равенство может выражаться только в форме выполнения каждым своих особых обязанностей, а не в том, чтобы все давали один и тот же продукт труда. Только так мы устраняем ту роль, которую играет случайность (прирожденные качества) и которая не зависит от самого человека. Только так создаем мы положение, при котором каждый отдельный человек становится кузнецом той роли и того значения, какое он имеет в обществе. (…) Но из этого вытекает только то, что на будущее мы должны будем отказаться от слишком большого разрыва в оплате труда. Пусть не говорят нам, что это приведет к упадку производительности труда. Если бы единственным стимулом умственного труда было только высокое вознаграждение его, то это означало бы, что мы имеем перед собою печальнейшие симптомы величайшего распада. Если бы этот критерий имел господствующее положение во всей нашей прежней истории, человечество никогда не могло бы сделать своих величайших культурных и научных завоеваний. Ибо мы знаем, что величайшие наши открытия, величайшие научные работы, превосходнейшие памятники человеческой культуры — все это возникло отнюдь не в результате жажды высоких окладов. Напротив, все это зачастую становилось возможным только потому, что люди отказывались от земных благ, связанных с богатством” (“Моя борьба”, к. 2, гл. 2).

    Щодо уявлення рівності прав, які забезпечує держава, ви відстали років на 200, будучи дуже наївним або ж просто лукавите. Держава завжди є інструментом в руках панівного класу або принаймні панівний клас завжди має великий вплив на державу. Відповідно панівний клас завжди буде мати більше прав бо просто сам даватиме собі більше прав, а у народу права забиратиме тому що держава це його інструмент. Це означає, що держава не зможе забезпечити рівні права для всіх, поки існує класовий поділ, тобто власність на засоби виробництва, наймана праця, майнова нерівність і т.п. елементи класового суспільства. До тих пір поки не буде побудоване безкласове суспільство ні про яку рівність прав не може бути й мови.

    Користь працівникам від суспільної власності буде в тому, що вони будуть отримувати не зарплату, яку визначає власник, а безпосередньо прибуток підприємства, тобто їх винагорода стане більшою і зростатиме відповідно до успіхів підприємства. Користь для народу полягає в тому, що працівники вони будуть прямо зацікавлені в успіху підприємства, що сприятиме зростанню всієї економіки, а також не буде власників, які створюють класовий поділ, тобто ніхто не буде обкрадати працівників, забираючи собі додаткову вартість, збагачуватись через це і за рахунок цього багатства узурпувати владу в державі. Тоді стане можливою справжня народна демократія. Розумієте яка користь працівникам і всьому народу?

    2 Буревій

    Соціалізм змагає саме до рівності. Люди мають нерівні здібності ну то й що? Яким чином з цього витікає нерівність прав? Щодо Сціборського, то він як раз підтримує рівність прав:

    “націоналістична ідеологія зумовляє рівність у громадських правах й участь у державній кермі насамперед обов’язком громадянина та його працею на користь нації та держави (…) соціальним хижакам, суспільним неробам, шкідникам і політичним “отаманам” — націоналізм відмовляє не тільки права на керовництво, але й самої рації існування”.

    Відтак всі громадяни за Сціборським мають рівні права. Просто він наголошує, що вони мають також і обов’язки.

    2 volodymyr

    Якщо ви за соціальну нерівність то ви точно помилились сайтом. Український революційний націоналізм ще з Миколи Міхновського змагає проти нерівності. Читайте програму його партії:

    “Необорна сила з’єднаних українців-робітників і селян учинить захват політичної власти на Україні, знищить визиск, насиллє, нерівність і утворить непідлеглу Україну — Республіку вільних працюючих людей”.

  31. Христина К.:

    Занадто гостра дискусія вийшла. Праві-ліві, ліві-праві, націоналісти-соціалісти чи навпаки і тд…. О-о-о-й, та хіба ж в цьому хлопці криється проблема? Але дозволю собі повірити в те, що усі в цій ситуації хочуть діяти таким чином, аби досягнути високого рівня розвитку нашої нації і справедливості у всіх сферах нашого буття (духовного і матеріального)!!!
    Шановне товариство, чесно кажучи, потребується, щоб усі Ви не забували про те, що яку би ми політичну систему не творили, система все одно приречена на крах, загибель, повне фіаско, якщо всіма силами не зупинити злодійства, обкрадання, цинічної брехні!!!, якщо не змінімізувати до максимально можливого рівня процвітаючу шаленими темпами корупцію і пов’язану з нею бюрократію, несправедливість і повний розбрат в судовій гілці влади…, хоч би які красиві гасла не звучали по різні боки барикад. УКРАЇНЦІ вже зачекались СПРАВЕДЛИВОСТІ і ЦИВІЛІЗОВАНОСТІ!!! Отож, хто зуміє переступити через бажання власної наживи за рахунок важкої чесної праці до безтями терпеливого українця? Звичайно, що істинні націоналісти – вірні послідовники прославлених героїв ОУН-УПА.
    Тут згадують різні соціалізми. Це нагадало мені приказку: “В своїй хата – своя правда”. Тільки от в одній хаті живе авторитаризм (значне звуження прав і свобод громадян; обмеження діяльності політичних партій та громадсько-політичних організацій, особливо опозиційних; звуження виборності державних органів влади; застосування політичних репресій), а в другій хатині живе справжня демократія, яка дає кожній окремій особі певну міру свободи, право діяти на власний розсуд у особистому житті, свободу вибору та представників влади, свободу слова та зібрань, вона вимагає культури дотримання Закону й Конституційного Порядку, готовності до компромісу у вирішенні спірних питань… Особисто я хочу жити в другій “хатині”. Так, дійсно, ми вже жили за соціалізму і нічого доброго з того не вийшло. Але тут важливо мати в собі сили і вміти визнавати свої помилки. Я веду до того, що суспільство ж не стоїть на місці а постійно розвивається і вдосконалюється. Тому можна зрозуміти, що сучасний соціалізм дотичний націоналізму цілком відрізняється від комуністичного чи ще якого там можна собі придумати. Незаперечним є той факт, що в України є певні проблеми радянського походження, а деякі псевдопатріоти ще й масла у вогонь підливають і реанімують радянщину. Герой України – Юрій Шухевич колись правильно зауважив : “СРСР розпався на 15 радянських союзів” ))). Але це не так вже і важко виправити, головне захотіти!
    Українці спраглі до справжньої демократії. Як бита економістка (потрібно мати сталеві нерви, щоб витримати протягом 5 років навчання графік дім-університет-бібліотека-дім-універ-Стефаника…) повинна сказати, що я за ринкову економіку, але ж від цього не перестаю бути націоналісткою! Кожна система має свої плюси і мінуси. Кожна! Але ринкова економіка – це найідеальніше надбання економічних знань і практики. Кращого механізму людство ще не придумало! В протилежному, мене буде важко переконати, бо я знаю дуже добре, що таке реальність українського політичного і соціально-економічного життя. Ось такий синтез насправді виходить. Все-таки “золота середина” це те до чого ми повинні прагнути.

Залишити відгук




 
Хмарка тем
cтецько ідея нації інша європа бандера бойко геббельс друга світова коновалець липа маланюк мартинець міхновський наші нахтігаль оун ольжич онацький паволіні пеленський розбудова нації розенберг рьом снпу соціал-націоналізм сціборський січові стрільці теліга чин шпенглер штикало штрассер юнгер агітпроп антисистемна партія більшовизм ван ден брук герої журналістика класики консервативна революція культура марат мистецтво націонал-соціалізм націоналізм неофашизм ностальгія першоджерела протестний рух путч революційний націонал-соціалізм революція регіоналізм релігія робесп'єр соціал-націоналіст соціальність соціалізм теорія третій шлях український погляд фашизм футурологія штурмовики історія
Ватра, 1933-2017

Матеріали сайту є вільні для розповсюдження за умови посилання (для мережевих ресурсів - гіперпосилання) на джерело: www.vatra.cc

Електронна скринька редактора: redaktor [з] vatra.cc

Експорт (RSS): дописи та відгуки

Календар
Травень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031