Орієнтири культурної боротьби соціал-націоналізму
18/06/2010
Розділ(и): Погляд справа, Соціал-націоналізм
Теми: Ідея Нації, культура, націоналізм, революція, український погляд
Наївно думати, нібито почуття справедливості і мужність можна виявити одноразово, давши відсіч злу в одному конкретному місці та в одну конкретну мить життя, а потім легко і невимушено повернутися до буденності, де все саме по собі під дією добрих чарів облаштується щонайкращим чином. Ми ідеалісти – але ж не ідіоти. Боротись доведеться довго і на різних фронтах, передусім на внутрішньому.
Для любителів демократії, ринкової економіки та загальнолюдських цінностей соціал-націоналіст – це породження пекла, яке не визнає ні політичної нації та громадянського суспільства, ні результатів так званих “соціологічних досліджень”, ані приватизації землі, ані одностатевих шлюбів.
На всіх, хто готовий жити і боротись задля вищої мети, обиватель та інтелігент дивляться з острахом і ненавистю. Герої-революціонери, ідеалісти-повстанці, вожді та провідники, солдати Нації та просто небайдужі до долі України люди з точки зору такого планктону – небезпечні маньяки, екстремісти, маргінали та загалом “неправильні”, бо “не такі”. Влада для планктону та інфузорій – це аж ніяк не спосіб реалізації якоїсь вищої мети, праця в інтересах національної спільноти чи відповідальність за майбутнє мільйонів українців. Влада – це насамперед вивищення над звичайними людьми та безперешкодний доступ до грошей. Сакралізація грошей як божественої субстанції та плазування перед тими, хто має владу – ось життєве кредо так званого “середнього класу”, який запобігає перед олігархією, одночасно зневажаючи українських трудівників. Уявити, що хтось може боротися за владу не заради того, щоб їздити на “Бентлі”, напихатися елітним комбікормом у фешенебельних київських ресторанах і розважатися в товаристві так званих “топ-моделей” – понад їхні сили.
Ця форма життя повністю антагоністична тій, яку ми прагнемо (і повинні) вести. Ми, які ніколи й нікого не зраджували в житті і в бою. Ми, які маємо стати прикладом для тисяч інших українців. Ми, які ніколи нічого й нікого не боялися. Ми, які нічого й ніколи ні в кого не просили. Ми, які повинні розпочати і виграти свою революцію.
“Екстреміст”. “Маргінал”. “Ксенофоб”. Слово з телевізора. Лексикон інформаційних кіллерів. А Бандера? Степан Бандера, який створив підпільну терористично-революційну армію, тіні якої і досі вселяють крижаний жах у серця ворогів нашої Нації? Теж – маргінал? Чи, може, “провокатор”? І вже точно – “ксенофоб” і “екстреміст”!
Коли Вождь-Основоположник ОУН Євген Коновалець писав у листі до секретаря Проводу Мартинця: “що там чувати з машиною для Сціборського…бо Сціборський не дає мені спокою?”, то він, між іншим, мав на увазі не “лендкрузер”, “паджеро” чи “лендровер”. А звичайну друкарську машинку. Щоби Микола Сціборський, член Проводу та редактор головного теоретичного органу реально найкрутішої в Європі революційної організації, мав на чому писати свої статті. Отакої.
Дмитро Донцов у передачі Савіка Шустера, Степан Бандера на “Лексусі”, фотосесія Ольги Басараб на сторінках гламурного журналу, Микола Лемик у сесійному залі Верховної ради, Роман Шухевич у відпустці на Мальдівських островах, бойовики-оунівці в форматі “успішних українців” і батальйон “Нахтігаль” в ролі рейдерів з охоронної фірми – не просто нонсенс, а сюрреалізм. Толерантний Василь Білас і політкоректний Дмитро Данилишин як символи немаргінальності українського націоналізму, що стояв на варті загальнолюдських цінностей та українського середнього класу. Смішно? Отож. Але багато кому з наших сучасників це видається максимально бажаним і необхідним горизонтом образно-смислової “легітимації” та “осучаснення” українського чинного націоналізму, на якому вони паразитують, в умовах ліберально-капіталістичної окупації. Окрім “середнього класу” особливо часто зловживає терпінням чесних українців у цих питаннях так звана “українська інтелігенція”.
Цілком справедливо інтелігенцію в найзагальніших термінах можна визначити як соціальну групу, що ідентифікується на основі демонстративного споживання культури. Найбільш агресивні та розумово відсталі представники цієї групи об’єднуються у банди так званих “громадських діячів” і “правозахисників”, що намагаються тероризувати нормальних людей політкоректністю, пропагандою мультикультуралізму та інших збочень.
В українських реаліях присмерку доби ліберального капіталізму до лав “інтелігенції” належить чимало яскравих особистостей з претензіями на індивідуальність. Грантожери, сексоти, графомани, психічні троцькісти, телевізійні блазні, кухонні бомбісти-опортуністи, газетні шльондри, винахідники вічних двигунів і професійні борці зі злочинним режимом. До речі, за непередбачуваним збігом обставин, усі вони – палкі прихильники так званої “євроатлантичної інтеграції”, вільного ринку, дозволу на одностатеві шлюби, легалізації “легких” наркотиків та інших загальнолюдських цінностей на зразок боротьби з тоталітаризмом, ксенофобією, гомофобією і іншими здоровими реакціями людського організму. Жах, одним словом. І весь цей декласований набрід нормальним українцям намагаються впарювати під виглядом так званої “інтелігенції” чи “діячів культури” в ролі “совісті нації”.
Для таких кожен молодий національно свідомий українець без шкідливих звичок та здоровим несприйняттям існуючих політичних і економічних реалій – це потенційний фашист. Відповідно, чим енергійніше хтось бореться з “українським фашизмом”, тим огидніший декадент і пафосний нездара приховується за маскою інтелектуала. Пігмейська ненависть до революційного українського націоналізму, що має чітку соціально-визвольну місію, поєднується в цього контингенту з повсякчасними заграваннями з “свідомою студентською молоддю”, звідки “інтелігенти” намагаються рекрутувати собі поповнення. Посильну допомогу “інтелігентам” надають самозвані “аналітики”, закликаючи не допустити повторення в Україні шляху, яким в епоху Великої Депресії вельми успішно скористалися європейські держави, аби поставити на місце оскаженілих космополітів. На практиці ж тотальна більшість всіх “політологів” і “незалежних експертів” – це політично заангажовані негідники, яким платять гроші за ретранслювання політкоректних догм і апологетику пануючих класів.
Дешевий псевдоінтелектуальний снобізм, покликаний продемонструвати власну значимість, зазвичай виявляється в показній демонстрації “інтелігентами” своїх книжкових “знань”. Бібліографічний дрес-код може змінюватись в залежності від обставин, проте, незважаючи на варіативність, існує певний канонічний набір текстів та авторів, які диверсанти-талмудисти оголосили еталоном світової філософської та політичної думки. Дерріда і Габермас, Альтюссер і Маркузе, Гадамер і Бубер, Фромм і Фуко, Адорно і Фройд, Роулз і Нозік, – цей перелік дефективних інтелектуальних ідолів покоління вічноображених можна продовжувати до нескінченності, однак попри все вищевказане “інтелігент” не знатиме, скільки районів налічує його рідна область. Про серйозніші речі мову вести несерйозно й поготів.
Таким чином, куди б не потикалась самопроголошена “інтелектуальна еліта” – всюди смердить гнилісним духом розкладу та капітуляції. Час уже вгамувати цих мракобісів і вказати їм на їхнє місце в цьому житті. Замість того, щоб спостерігати, як мучиться в творчих пошуках клістирна інтелігенція, соціал-націоналістичному рухові слід просто ігнорувати її як явище. У нас і без того непочатий край роботи.
Тотальна манкуртизація населення дає свої невтішні для нас результати. Але навіть вона не здатна вбити до кінця могутній біологічний інстинкт спротиву й самозбереження, який щороку всупереч усьому приводить до наших лав ідеалістичну, протестно налаштовану молодь.
У цій ситуації особливо важливо невтомно плекати свою духовну красу. Для цього слід насамперед чинити безкомпромісний опір силам темряви та демонам руїни. Звичайно, можна один раз на місяць сходити прослухати який-небудь хор селян з опери Джузеппе Верді “Навуходоносор” чи там арію тореадора з “Кармен”, зображаючи з себе при цьому рафінованого галицького інтелігента за допомогою напрасованої сорочки та лакованих мештів. Але для справи національного відродження куди корисніше буде після опівночі змусити кількох шанувальників шансону заткнути пельку посеред спального мікрорайону, вгамувати мракобісів, які розповсюджують шкідливу для психічного здоров’я українців агітаційну макулатуру, провести виховну роботу з любителями малювати різне паскудство на стінах і так далі. Або ж внести конструктивні зміни в бампери припаркованих посередині дитячого майданчика елітних автомобілів, за чиїми власниками гірко плаче інтерпол. Прочитати публічну лекцію на тему “брехати негарно” для українофобствуючого графомана. Вказати неавтохтонним комерсантам, що облаштовують в колишній бібліотеці черговий розважальний заклад, азимут найкоротшого маршруту в напрямку історичної батьківщини тощо. Врешті-решт, підтримати творчість і життєву позицію нормальних українських авторів і виконавців вагомим словом і чином у разі потреби. Застосовувати це на ділі важко – особливо інтелігентам і романтикам. Але робити це просто-таки необхідно, і, очевидно, нікому, крім нас, не під силу. Тому що, врешті-решт, не за горами день, коли потрібно буде боротись за народження нового світу, а не займатись тим, що розповідати оточуючим, як все довкола погано.
Тобто на практиці часто-густо духовна краса людини напряму залежить від того, скільки кілограмів вона може відтиснути від грудей, або чи добре у неї поставлений удар справа. Тому, аби не перетворитись на клуб веселих чоловічків, нам потрібно багато і наполегливо працювати над собою. По-перше, аби бути гідними високого покликання революційної боротьби та не зганьбити славетних стягів наших попередників. По-друге, аби показати пересічним заляканим системою українцям орієнтир, на який можна рівнятись, а не соромитись свого. По-третє, аби захистити світову та українську культуру від глобального свинства. При потребі – брутальною фізичною силою.
Толерантність, яка не може відстояти свою правду, є елементарним боягузтвом. Тому на тих, хто в ситуації перманентної війни на знищення українців займається оспівуванням та пропагандою толерантності, соціал-націоналіст дивиться, як на лайно. Соціальний націоналізм вчить нас, що коли ворог займається геноцидом українців, українці мають привітати його свинцем, багнетами і розпеченим залізом, а не проводити круглі столи та шукати консенсус.
Як показує історична практика, не лідери роблять революції, а революції роблять лідерів. Саме так, а не інакше. Ким був Робесп’єр до початку революції 1789 року в Франції? Провінційним адвокатом у маленькому містечку. Ким був Коновалець до 1918 року? Прапорщиком австро-угорської армії. Ким був Ленін до лютого 1917 року? Скандальним політемігрантом, який сидів у Лондоні чи Женеві, конспектував Гегеля та писав товаришам по партії розлогі “поради стороннього”.
Відтак, революційні соціал-націоналісти повинні не чекати “вождя”, а культивувати агресивні лідерські риси в собі і оточуючих, чинячи таким чином спротив системі, яка перетворює людей на планктон, та одночасно готуючи кадри для неминучої та успішної революційної боротьби за свободу. Вождизм, активізм, оптимізм, самовідданість і дисципліна – ось найбільш необхідні елементи формування нового типу української особистості. Якщо хтось не може чи не хоче практикувати елементарну дисципліну – то місце йому не в лавах революціонерів, а в каналізаційному колекторі Полтви. Безнадійна печаль Європи, замріяний романтизм Малоросії, бездумний фаталізм Сходу повинні бути викреслені з духовної конституції українця – майбутнього Героя і Переможця.
Через нову українську субкультуру до української контркультури, а відтак – до переможної і домінантної соціал-націоналістичної української культури нової доби!
Нове покоління бійців української культурної революції і так званих “українських” інтелігентів розділяє прірва інтелектуальної та моральної деградації, до якої “інтелігенти” стрімко котяться ось уже 19 років. Їхнє призначення – плазувати перед тими, хто має владу та гроші. Наше завдання – генерувати здорові альтернативні цінності на противагу існуючим дегенеративним, готуючи таким чином ґрунт для національної культурно-визвольної війни. Підриваючи гегемонію панівної псевдокультури, ми одночасно підриваємо й легітимність окупаційної політичної системи, яку вона обслуговує. Переможним завершенням культурно-визвольної війни та її кульмінацією стане розрив традиційного інформаційного поля, згортання всіх існуючих дискурсів в один проукраїнський з проведенням зачистки культурного поля для дезінфекції від чужорідних домішок.
Суспільство молодих, сильних, вродливих і здорових юнаків і дівчат повинно прийти на зміну диктатурі дегенератів і торгашів, де все купується і продається. Так повинно бути, і так неодмінно буде. Інакше б тисячоліття людської історії були позбавлені абсолютного сенсу.
Версія для друку
коментарів 48
Залишити відгук
- Без розділу (1)
- Геополітика (3)
- Європа (20)
- Наші класики (20)
- Погляд крізь Час (29)
- Погляд справа (32)
- Постаті (6)
- Раса (7)
- Соціал-націоналізм (35)
- Червоне і Чорне (24)
Матеріали сайту є вільні для розповсюдження за умови посилання (для мережевих ресурсів - гіперпосилання) на джерело: www.vatra.cc
Електронна скринька редактора: redaktor [з] vatra.cc
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | ||
| 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |
| 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 |
| 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |
| 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | ||
18 Червня, 2010, 03:51
Непересічна, можна сказати програмова стаття. Багато конкретики і описання теж гарні, особливо про інтелігенцію.
“Эта интеллигентская сволочь часто паскудничает” (с)
18 Червня, 2010, 12:06
Не пройшло багато часу, як знову “ВАТРА” радує нас своїм новим твором.
18 Червня, 2010, 12:42
Wenn ich Kultur höre, entsichere ich meinen Browning.
Hanns Johst
А ще дуже добре написав Маланюк:
““Інтелігенція” є там, де Jude. Це також одна із псевдоморфоз Ізраїля. Тому “інтелігенція” є там і тут, але її немає й не було в Окциденті, де ще й досі – щодо цього – панує “темне” середньовіччя (корпорації).
14 жовтня 1938
Гетто для гоїв, бережене негро-жидами з нагайкою в руках. Супер-реалістичне мистецтво Жидівства, мистецтво робота для зроботизованих туземців.
27 листопада 1939”
20 Червня, 2010, 20:42
апеляція!
Ганс-Георг виглядає цілком чужим в цій компашці!
Ну і Фуко – не тягне на розстрільний список.
пропоную замінити їх на Сартра, Левінаса, Беньяміна, Глюксмана,Лукача, Ролана Барта і Жижека.
20 Червня, 2010, 23:47
Хто всі ці люди? Я їх окрім Сартра і Лукача не знаю впритул, перший просто пафосний мудило, а другий нічого собі так, проте дрімучий дуже.
21 Червня, 2010, 00:26
Інтерпеляція.
хороший жарт:0)
це все негідники.
особливо противний, уродський, наглий і бездарний – Еманюель Левінас.
Андре Глюксман – психічний троцкіст.
Барт – також мудаг, як і Сартр.
Вальтер Беньямін – дружбан, одноплеміннрик і однодумець Адорно.
Це реально противні мудили. а ось Г.-Г. Гадамер зовсім нешкідливий. і Фуко теж. тому пропоную з списку негідників у тексті Гадамера і Фуко викинути, а вписати Глюксманів і Левінасів.
21 Червня, 2010, 00:31
Лукач – жид і марксист
21 Червня, 2010, 01:07
Що це за інтелігентські манси? Герменевтика така ж сама “постная х–ня” (с), як і все решта. А якщо людину призначають (“обирають”) ректором ляйпцізького університету в 1946 році, то це підлий дуполиз і колабораціоніст, феноменально сморідна істота, яка облизує чобіт радянським окупантам. Не поважаю, ні разу.
21 Червня, 2010, 12:23
Чи Гадамер когось здав большевикам? ні.
чи Гадамер прославляв окупантів і ДДР? ні.
а от роки Великого Райху він плідно правцювапв на Націю і партію.
цитата: “В отличие от Хайдеггера, который пять послевоенных лет был изгнан из университета за связи с нацистским режимом, Гадамер никогда не вступал в нацистскую партию. Однако же его вряд ли можно назвать убежденным демократом. Подобно многим немецким консерватором, Гадамер несомненно не был согласен со многими частностями правления национал-социалистов. … Но такие детали никогда не мешали Гадамеру принимать режим в целом.
Например, в 1933 году Гадамер вместе с другими профессорами Марбургского университета подписал публичную декларацию верности национал-социалистскому государству. Заявление было переведено на множество языков и распространено за границей. Его целью было выразительно продемонстрировать мировому общественному мнению, что нацистская диктатура пользуется широкой поддержкой среди немцев, особенно среди просвещенной элиты. “
21 Червня, 2010, 12:24
цитата 2: “В 1934 году Гадамер написал научную статью, оправдывающую изгнание Платоном поэтов из Республики. Даже доброжелательно настроенный Грондин не находит здесь оправданий и признает, что статья соответствовала печально известной нацистской кампании против «дегенеративного искусства». Сейчас эту работу можно прочитать как аллегорическое описание взлета и падения Веймарской республики. Подтекст не сильно тонкий: излишняя культурная свобода порождает анархию. Только сильное государство, как указывает Платон в своем трактате по авторитаризму, положит конец социальному и политическому хаосу. Гадамер хвалит платоновский идеал «просвещенной диктатуры» в следующих выражениях:
«У Платона государство не основывается на отрицании, на слабости индивидуумов, осторожность которых приводит их к договору [здесь явно имеется в виду “либерализм”]. Вместо этого человеческое существо является политическим в положительном смысле, поскольку способно подняться над своим эгоизмом». Последнее высказывание выдает тягу Гадамера к «опекающему государству» – такому, которое, как просвещенная диктатура Республики, на каждом этапе наблюдает за индивидом, формирует и создает его. Мораль такова: когда доходит до политики, надо быть очень осторожным в своих желаниях.”
21 Червня, 2010, 12:32
цитата: “Не вызывает сомнений, что самым сильным компромиссом Гадамера с нацистским режимом стала его лекция «Народ и история в учении Гердера», прочитанная 29 мая 1941 года в «Немецком институте», расположенном в оккупированном Париже. Чтобы оценить общественную составляющую гадамеровского текста, надо принять во внимание, что многочисленные «Немецкие институты» были главным образом приводными ремнями нацистской культурной гегемонии. Не может быть никаких иллюзий насчет их явной политической функции: убеждать колеблющуюся европейскую элиту в легитимности контролируемой нацистами Европы и создавать впечатление, что немецкая военная сила питается огромной силой культуры. Вермахт свою работу в окопах выполнил. Теперь в битву за сердца и умы европейских элит и влиятельных людей должны были вступить немецкие гуманитарии.
Тема лекции Гадамера прекрасно соответствовала идеологическим целям режима. Гадамер доказывал, что рационализм Просвещения себя изжил. Грядет новая эра подъема идеи немецкого народа, якобы непрерывной идеологической линии от Гердера до Гитлера. В день триумфа немецкого блицкрига в июне 1940 года (дата падения Франции) закатилось солнце универсализма Просвещения. Началось время национального партикуляризма и поэтому претензия Германии на превосходство самоочевидна. От философа требовалось предоставить интеллектуальное обоснование нового геополитического порядка. Чтобы добиться этой цели, Гадамер завершил лекцию восторженным панегириком немецким победам на поле брани: «В свое время Гердер предвидел судьбу Германии вне политики. И, возможно, что задержка в ее политическом развитии и явилась причиной того, что немецкая концепция народа – в отличие от демократических лозунгов Запада – доказала, что имеет достаточно силы для создания нового политического и социального порядка в изменившемся настоящем». “
21 Червня, 2010, 12:39
як бачимо в роки війни Гадамер генерував здорові альтернативні цінності на противагу існуючим дегенеративним, підривав гегемонію панівної псевдокультури, а також успішно боровся за згортання всіх існуючих дискурсів в один пронімецький з проведенням зачистки культурного поля для дезінфекції від чужорідних домішок. і це неспростовний факт.
його післявоєнну діяльність я б трактував як внутрішню еміграцію та інтелектуальне підпілля, а не колоборціонізм. Врешті Нікіш теж будував соціалізм в ДДР, але ніхто не кличе його поганими словами.
на цій підставі прошу вилучити Г.-Г. Гадамера з ганебного списку.
він хороший.
21 Червня, 2010, 15:11
додаток (після роздумів).
післявоєнне життя Гадамера, особливо епізод з призначенням його ректором у 1946, все ж безумовно гідне осуду.
як громадянин і людина він виявися безпринципним хитливим і боязким кадром, схильним до пристосуванства і кар”єризму.
тому він, як опортуніст, однозначно не може вважатись хорошим.
а як філософ – він чоловік принаймні нешкідливий. десь так.
21 Червня, 2010, 20:59
От бачиш–ти поміркував добре, і вже змістив акценти. То Гадамер “хороший”, то вже “не може вважатись хорошим”.
Оскільки “ВАТРУ” читає чимало чудових молодих людей, які прагнуть однозначних оцінок, скажу таке. Хороший–це наприклад той самий Ернст Юнгер, котрий був дисидентом однаково в буржуазно-ліберальній та націонал-соціалістичній Німеччині, бо ж справжній інтелектуал, тим паче “правий”, тим паче революціонер, за означенням не може співати дифірамби владі. Чесно кажучи, ті профффессори, що підписували різні писульки із схваленням НС-режиму, не викликають жодної поваги. Бо нічого хорошого люди, в яких призначення полягає в тому, щоб професійно смоктати за гроші в будь-якої влади, спродукувати не можуть.
21 Червня, 2010, 23:40
Культура чи контркультура?
Прочитавши допис не можеш не погодитися з багатьма думками. Чи принаймі – перейнятися настроєм автора. Повірити в його щирість та запал. Але ніяк не можу прийняти висновки автора. Не бачу за емоціями програми, що б- вела до цілі.
Звичайно, можна вести боротьбу за культуру в підворотнях. Можна, а інколи й треба, “зарядити” декотрим дегенератам в чоло. Памятаю, як на Яворині позаминулого року місцеві рагулі верещали “Владімерский централ”. Коли ïм зробили делікатно зауваження, бики пороздерали на грудях сорочки з криками “я в Десне служив…” Дуже шкода, що ми ïх так тоді і не покидали в річку…
Але культура соціал-націоналізму – це передусім формування особистості, яка вихована на принципах національноï гідності, відповідальності перед своïм народом, а також соціальноï справедливості (прошу не путати з зрівнялівкою, про яку ми вже неодноразово сперечалися). Такі завдання можна виконати, якщо культура розвивається в національній державі. Коли не бригади бойовиків бігають по Сихові чи Борщагівці за емігрантом, щоб вказати йому коротший шлях додому, а державна машина так працює, що емігранти й не захочуть тут залишатися. Коли школярів старших класів на декілька місяців відправлять на практитку в село, щоб не залежно від соціального статусу своïх батьків, вони всі без виключення розкидатимуть гній та збирати урожай, щоб навчилися поважати працю, завдяки якій нація має хліб. І всі інші завдання, які стоять перед соціал-націоналістичною культурою, можна ефективно втілити, якщо вони реалізовуються на державному рівні.
Звичайно можна й далі чеканити міську бруківку важким черевиком, наганяти страх серед соціального сміття, але це буде прояв контркультури, а не культури. А значить не буде виконане основне завдання – формування новоï особистості, яка вихована на культурі соціал-націоналізму, і водночас є ïï творцем та носієм.
Культура в моïй уяві – це великий корабель, який народ собі спроектував, збудував, спустив на воду, встановив курс й пливе у вибраному напрямку. Ваш напрямок можливо й вірний, але чи далеко ви запливете на гумовому човнику? Щоб побудувати великий міцний корабель, потрібна сильна організація. В нашому випадку – національна держава.
22 Червня, 2010, 00:29
Не буде ніякої “національної держави” в межах УРСР 1991 року та конституції 1996. Дитині це зрозуміло.
22 Червня, 2010, 02:33
===соціальноï справедливості (прошу не путати з зрівнялівкою, про яку ми вже неодноразово сперечалися)===
Бугага, вибачте, я не можу втриматись. Так і спадає на думку пречудова цитата Енгельса про такого ґатунку буржуазну “соціальну справедливість”, що він називає “буржуазним соціалізмом”:
“Вільна торгівля! — в інтересах робітничого класу; охоронні мита! — в інтересах робітничого класу; в’язниці з одиночними камерами! — в інтересах робітничого класу; — ось останнє, єдине щире слово буржуазного соціалізму. Соціалізм буржуазії полягає якраз у твердженні, що буржуа є буржуа — в інтересах робітничого класу”.
Саме так Сашко Кулементник та інші псевдосоціал-націоналісти (який гарний термін я вигадав!) розуміють і бачать “соціальну справедливість”, що звісно ж не треба плутати зі “зрівнялівкою” (так вони називають справжню соціальну справедливість). 🙂
22 Червня, 2010, 10:30
“Не буде ніякої “національної держави” в межах УРСР 1991 року та конституції 1996. Дитині це зрозуміло.”
Немаю абсолютно ніякого сентименту до контуру держави, який є начебто символом нашої державності. Для мене це не символ державності, а тотем нашої пасивності та прояв комплексу національної обмежености.
Що такем межа держави? Для націоналіста такої межі не існує. Він розповсюджує та утверджує велич свого народу по всьому світу. А скільки квадратних кілометрів та який контур держави – питання похідне від того наскільки сильна духом (передусім) та матеріальним ресурсом нація в даний момент.
При чому тут конституція 1996 року? Ви гадаєте, що зашнурувавши свої черевики білими шнурівками та вкоротивши ногавиці, цей документ буде змінено? Це несерйозно.
Для націоналіста важливішим є зміст, а не форма. Фашисти вважали інакше, навіть гало про синє небо, було дуже романтичне для патріотів Іспанії. Але ми ж націоналісти! Естетика дуже важлива складова, але для нас головне не красивий процес, а, можливо не так яскраво забарвлений, але цілком конкретний результат. Як казали наші попередники – Чин!
Вибачте, але питання напрошується таке – а чи Ви націоналісти?
22 Червня, 2010, 12:42
Так питаєте, гордовито надимаючи щоки, неначе Ви тут–один єдиний і неповторний НАЦІОНАЛІСТ, а всі решта–маргінали та клоуни в білих шнурівках.
До речі, підв’язуйте з настирною апеляцією до цього речево-субкультурного фетишу. Скінхеди як субкультура давно померли своєю природною смертю, а Ви трошки відстали від процесів, що відбуваються за вікном Вашого автомобіля і далі латентно тулите цей ярлик дописувачам і поціновувачам “ВАТРИ”.
Цілком даремно, до речі.
22 Червня, 2010, 17:07
У Вас склалося хибне враження. Для мене бути націоналістом – це питання,яке не опишеш формулою статики. Бути націоналістом – це питання руху: куди, завдяки чому, як швидко? Я не важаю, що виключно мій шлях є вірним. Впевнений, що багато людей, які вважають себе націоналістами,рухаються до спільної мети різними траекторіями.
Дійсно, я не відстежую процесів, що відбуваються на вуличних лавках парків, дорожніх перил чи парапетів фонтанів. Мене взагалі не цікавить мімікрія субкультурного середовища в Україні. Це настільки жалюгідне явище, що я навіть не знаю вмерло воно природньою смертю, як Ви висловилися, чи тільки смикається в передсмертніх конвульсіях. Все це не має ніякого значення для народу, а відтак – його не існує в свідомості нації.
25 Червня, 2010, 13:23
2 Сашко Кулеметник
Виникає питання – навіщо Ви говорите про те, про що не маєте уяви? Жалюгідність – це коментарі наївних з пафосно надутими щічками. Будьте скромнішим в побуті, любий друже. І не називайте себе тим, ким Ви не є. Навіщо?
28 Червня, 2010, 14:56
ОФФтоп.
цікавий ресурс. ніби нонконформісти.
Sozialrevolutionäre Alternative Mitte
http://sozrev-m.info/
їх гасло „Freiheit den Völkern- Freiheit dem Menschen!“
Um es mit Heinrich Heine zu umschreiben: „Türken, Inder, Hottentotten sind sympathisch alle drei, wenn sie leben, lieben, lachen, fern von hier in der Türkei, Doch wenn sie in hellen Scharen, wie die Maden in dem Speck, in Europa nisten wollen, ist die Sympathie schnell weg!“
28 Червня, 2010, 17:58
Багатенько там уваги ірландським питанням. Аж занадто багатенько. Писали б краще, чим самі займаються. Як дехто і робить.
Втім, це-таки офф-топ.
28 Червня, 2010, 18:52
Вибачаюсь за оффтоп, але Генріху Гейне теж краще було б жити in der Turkei
28 Червня, 2010, 21:22
Ігор, а вам де було б краще жити?
29 Червня, 2010, 16:41
Василь, а Ви з якою метою цікавитесь?
29 Червня, 2010, 20:01
Ну ось ви відповідаєте питанням на питання. 🙂 А мені цікаво чому Генріх Гейне по-вашому мав би жити поза Європою, а ви в Європі? 0_о
29 Червня, 2010, 20:56
А Ви відразу так запитати не могли? Натомість переходите на особистості.
Бо він жид. Така відповідь влаштує?
29 Червня, 2010, 23:30
А я було подумав тому що сифілітик. :))
30 Червня, 2010, 09:43
Надзвичайно цікава інтелектуальна дискусія.
26 Липня, 2010, 23:27
хороше.
Карл Шмітт “Політична теологія” http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=1995521
його ж “Левіафан Гоббса” http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2078980
Юнгер “Арбайтер” http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2781993
7 Листопада, 2010, 22:52
“Що такем межа держави? Для націоналіста такої межі не існує. Він розповсюджує та утверджує велич свого народу по всьому світу. А скільки квадратних кілометрів та який контур держави – питання похідне від того наскільки сильна духом (передусім) та матеріальним ресурсом нація в даний момент.”
Це вже, знаєте, шовінізм. За межами держави живуть інші нації, які мають право на самовизначення та власну державу.
6 Березня, 2011, 13:29
пане Юрію,ви дуже розумна людина.я пишаюсь тим,що перебуваю з вами в одній партії.чи не думали ви над тим,щоб видати ваші статті окремою книгою,було б надзвичайно корисне видання,бо,погодьтеся самі,не так багато людей має доступ до інтернету.а просте читанні є набагато більше продуктивним,ніж читання з монітора.
29 Березня, 2011, 22:22
Стаття досить контраверсійна, повна непотрібних притиріч і відвертих дурниць. Діагноз суспільству правильний, висновки правильні, але навіщо мести всіх і вся однією мітлою? Дуже недалекоглядно. Ми вже мали таких “лихачів”, які направо і наліво оголошували все ворожим і все нищили, і маємо їх і зараз. То навіщо їм уподібнюватись? Глибокопереконаний, що представники тієї “інтелігенції”, проти якої спрямовується основний удар і поверхово не знайомі з науковим доробком тих інтелектуалів, імена яких тут називались. Можливо, вони знають імена, можливо вони щось знайшли у Вікіпедії. Вони кидаються тими словами й іменами реально не розуміючи суті, про що йдеться. Я не заперечую, що багато з тих мислителів могли бути не дуже “нормальними”, але книги Фуко – у вогонь, тільки за те, що він був гомосексуалістом – це ідіотизм. Це саме той ідіотизм з яким націоналісти і повинні боротися. І ще. Якщо тут зібрались націоналісти, то до чого ці німецькі псевда типу “Нахтігаль”? Чому б не просто “соловейко”? Саме з таких простих речей і починається культурна революція, або як воно по вашому “kulturkampf”. До речі, що стосується останнього, то українським націоналістам було б дуже корисно почитати роботи і того Маркузе, і Адорно, і Альтюсера і всіх інших перерахованих і не перерахованих мислителів в контексті культурної боротьби. Чи може автор навмисне їх таврує, щоби ніхто не здогадався звідки він взяв всі оті свої максими? Декому, можливо, слід більш вдумливо почитати і Гітлера, і Леніна, і Сталіна, ну, щоби потім, коли нищитимуться культурні цінності і надбання не переживати дежавю, а чітко бачити своє “культурне” коріння.
30 Березня, 2011, 01:31
Та все ми читали.
14 Квітня, 2011, 22:05
А я в цьому і не сумнівався. Просто не люблю, коли “Остапів” несе і не має значення, хто він: мій побратим чи мій супротивник. Від побратима, навіть, дурні слова чути неприємніше, врахуйте це, шановний Соловейко.
15 Квітня, 2011, 16:58
“Маленька сепаратна Україна нікому не потрібна. Україна має бути драконом з хвостом на Далекому Сході, серцем на Кавказі і головою на Балканах!” Це сказав Дмитро Корчинський – білява бестія і сексот ФСБ, який приклав руки до розвалу УНСО і на пару з Джангіровим прислужував Януковичу на виборах 2004. Пам’ятаєш “Проте”? Ще він цілував в вихлопну трубу БТР-и, які мали почавити, посікти з кулеметів,розірвати ПТУРС-ами Помаранчевий Майдан. Не найкращий приклад для наслідування, Нахтігалю.
4 Травня, 2011, 19:35
Шановні друзі! Невже так важко відмовитися від особистих почуттів, егоїзму і манії величі. Може, вже досить гавкати на слова. Головне не слова, а діяння і думки людини! От, якби всі патріоти України добилися, того, що Нахтігаль, то б не було б серйозних проблем в Україні!
А взагалі, настрій статті спрямований на підсилення справжнього Українського Духу! Через соціал-націоналізм, ми можемо збудувати міцну державу, таку, як середньовічні замки, що міцно захищали своїх мешканців під час навали ворогів. Дій – основний спосіб досягти мети – сильної і могутньої України! В статті, як раз, про це і говорилося. А на рахунок програми дій, то до такої має долучитись кожен справжній Українець, кожен має поставити свою “цеглинку” у будівництво того “замку”! І глина цієї цегли – любов до рідної землі, мови, народу і культури. А зараз, цього дуже мало.
А якщо хочете революції, то, на сам перед, треба її провести в самому собі. Забути про власну вигоду і подумати про майбутнє нашого спільного дому. А вигода, в сильній державі, вона завжди буде, бо ця благословення земля і народ зробить багатими і успішними кожного громадянина!!!
Слава Україні!
4 Квітня, 2012, 14:23
Дуже мотивуюча стаття.
31 Жовтня, 2012, 10:34
Повністю погоджуюсь із точкою зору Лицаря). Як гарно і мудро водночас, особливо про будівництво замку… Багато гарних слів чула, але це – особливо надзвичайно. Ось так, насправді просто, мабуть тому що геніально. З такими особистостями Україна, як за кам’яною стіною.
29 Січня, 2013, 12:20
Стаття спонукає до дисципліни, заохочує до боротьби і живить дух протесту, сприяючи вивільненню всіх допіру внутрішніх прагнень назовні, породжуючи Чин.
24 Травня, 2013, 14:10
Перепрошую, невже соціал-націоналісти вважають, що за вождизмом майбутнє української держави? Дякую за обгрунтовану й конструктивну відповідь!
7 Червня, 2013, 12:16
Ні, не вважають ))))
11 Червня, 2013, 17:55
“Дмитро Донцов у передачі Савіка Шустера… Микола Лемик у сесійному залі Верховної ради… Смішно? Отож.”
11 Липня, 2013, 18:38
Знову лайка…
Щодо статті.
Прикро, пане Юрію, якщо Ви не бачили справжніх, а не псевдо, інтелігентів – людей “духовної краси”, що є орієнтирами та “борцями за народження нового світу”. Цікаво, але чи можна назвати пса, вдягнутого в шерсть вовка, вовком? Ні! Не вважаю, що “такі овочі” гідні великого слова “інтелігент”. Слова, яке належить великим. Слова, яке належить справжнім – Коновальцю, Бандері, Шухевичу.., а не тим, які гниють з часом.
Випробовування на справжність, то не тест на вагітність, чи реакція сполучення хімічних часток. Прикро, коли прекрасне слово паклюжать нелюди. Та Бог суддя. Наше ж завдання – надати сенсу тисячоліттю людської історії. І так неодмінно буде. Допоки справжність розростається заради правди!
12 Липня, 2013, 20:06
Дуже класна стаття! Досить легко зрозуміти і елементарно в’їхати в суть. Я, мабуть, теж “неправильна” і “не така”, якщо проти існуючої системи, проти жлобства і псевдоцінностей. Ну що ж, принаймні я не одна в цій боротьбі за краще і за правильне))) Слава Нації!
25 Жовтня, 2013, 19:52
“Коли Вождь-Основоположник ОУН Євген Коновалець писав у листі до секретаря Проводу Мартинця: “що там чувати з машиною для Сціборського…бо Сціборський не дає мені спокою?”, то він, між іншим, мав на увазі не “лендкрузер”, “паджеро” чи “лендровер”. А звичайну друкарську машинку. Щоби Микола Сціборський, член Проводу та редактор головного теоретичного органу реально найкрутішої в Європі революційної організації, мав на чому писати свої статті. Отакої.
Дмитро Донцов у передачі Савіка Шустера, Степан Бандера на “Лексусі”, фотосесія Ольги Басараб на сторінках гламурного журналу, Микола Лемик у сесійному залі Верховної ради, Роман Шухевич у відпустці на Мальдівських островах, бойовики-оунівці в форматі “успішних українців” і батальйон “Нахтігаль” в ролі рейдерів з охоронної фірми – не просто нонсенс, а сюрреалізм.”
Незлецький уривок
6 Березня, 2017, 08:50
“Як показує історична практика, не лідери роблять революції, а революції роблять лідерів.”
І де вони,ці лідери? ? ? три роки минуло…. а може вони ще не родились ))