Ярослав Стецько. “Без національної революції немає соціяльної”

Націонал – революційний часопис. Дискурс Ватри – це відгомін руху маршируючих колон, які готуються до рішучого штурму та Великої Пригоди. На горизонті дня сьогоднішнього – Українська Реконкіста, завтра небокрай освітять вогні Європейської Революції, післязавтра ми перевертатимемо Всесвіт.
 
Ватра. Націонал – революційний часопис
 

Ярослав Стецько. “Без національної революції немає соціяльної”

праця

праця

Українська Національна Революція є одночасно соціальною. Що це означає? Українська Національна Революція – це доосновна зміна в її ж напрямі всіх вартостей та установ індивідуального та суспільного життя української людини. Соціальна революція – це доосновна зміна відношення поодиноких людей та суспільних верств по відношенні до найрізнородніших елементів цінностей життя: духових і матеріяльних. Політична революція – це захоплення влади поневоленим народом і ним продовжувана, здійснювана соціальна програма в національних рамках.

Бо, треба підкреслити: соціяльна програма охоплює не тільки відношення людей до економічних вартостей, хоч – в нинішньому часі загальної нужди й експлуатації – в першу чергу економічних, але, в цілому до всіх вартостей життя і співучасництво в користуванні ними – всіми досередньо-творчими українськими національними елементами.

Соціяльні зміни так довго не є революційними, як довго їх виконує, проводить панівна нація, хоч вони інколи й виходили би в користь поневоленої нації. Бо хоч окупант під натиском нашої сили буде поступатись, буде приневолений, як, напр., на Східніх Землях, згодитися на приватну власність на деякі предмети виробництва, зокрема в хліборобстві, то все це не є повною революцією, бо повну соціяльну революцію для себе провести може той, хто перед тим був поневолений, – тільки захопивши політичну владу. Всякі соціяльні переміни, доконувані пануючою нацією, є реформами, а інколи вони мусять бути поступкою поневоленій нації, завдяки силі тієї останньої; коли ж є репресивними у відношенні до поневоленого народу, то є – контрреволюційними.

Без захоплення влади поневоленим народом, себто без політичної революції, немає соціяльної.

Яке відношення політичної революції до соціяльної?

Політичний момент є екстрактом-синтезою усіх доосередніх процесів життя, є їх збіжною точкою й передусім повного здійснювання вимог суспільної, господарської, культурної натури. Він, як мотив і цільовий момент, виростає органічно з життя і його очолює, його в цілому та кожну царину зокрема, він є тим спільним елементом усіх царин життя. Коли тією найістотнішою його сторінкою є момент влади, то влади зрозумілої як духової, так і її наслідку: можности диспонувати матеріяльними вартостями по власній владі – фізичної, що є другою, неодривною, сторінкою духової, і без якої не існує повне володіння, – по-нашому зрозуміле, – духове. Бо духова влада хоче й мусить переходити в чин, теж чин фізичний. Бо тільки зброєю здобувають державу, бо тільки зброєю розвалюється імперію, зброєю, яку одуховлює ідея та мораль. Тільки в збройному чині є проба моралі та вияв страждання ідеєю. Дух мусить втілитися в чин! Ідея та мораль – у мечі! Влада духу мусить стати повним володінням тіла й кидати його у вир риску, щоб там знайти свій пробний камінь, свою справжню вартість. Страждання ідеєю, що не переходить у чин, є мучеництвом, а не фанатизмом активної, героїчної людини, смільчака, прометейця!

Отак, політичний момент спільний усім царинам життя, байдуже, чи зватимемо його всеохоплюючим володінням національного духу, чи якнебудь інакше.

Істотною є проблема влади. Бо розуміння політики досі було спрощуване, воно зводилось до таємного кабінетного „керування” горсткою людей справами життя, тоді коли проблема влади є проблемою кожної клітини життя, бо кожна з них змагається за свій розріст, рацію.

Отож справа політики – це справа всього життя, без решти.

Звичайно не тільки самої влади, варварськи зарозумілої, влади Чінгіс-хана, але влади в ім’я вищих, національно-етичних вартостей життя, що для їх здійснення українська людина прагне влади, хоч й не заперечує творчої ролі й самого гону влади, що є теж товчком праці, змагу. Але, передусім влади в ім’я творчости!

Етичні вартості мають своє творче відношення до соціяльних проблем життя. Від їх здійснення залежить здійснення соціяльної програми. З героїчною поставою до життя стоїть у тісному зв’язку вможливлення диспонувати матеріяльними вартостями життя.

Етична постава в житті диктує постулят праці, соціяльної справедливости, ліквідації руїнної клясової боротьби, об’єднання всіх українців навколо однієї Ідеї, якою живуть, яку здійснюють, яка визначує їх вартість як людей. Бо – хто поставив би знак запиту над своїм українським патріотизмом – поставив би знак запиту над собою взагалі, як людиною.

Всі ці елементи вміщає в собі наша революція, що змагає за краще, величніше, шляхетніше життя в майбутньому.

Наша революція не кінчиться з моментом заіснування державности. Перед нами стоятиме вимога перебудови цілого життя на нових засадах, перевиховуванння громадянства в нових, героїчних, ідеалах, нав’язання до золотої нитки нашого росту в минулому, яку треба дальше прясти, а яку в клубок Аріядни заплутали наші доморослі соціалісти та „демократи”; провести засади аграрної, промислової та торговельної переміни, узгляднивши не тільки господарську сторінку (хоч її в першу чергу), але цілість проблематики, що існує на тих ланках життя, а які є частинами одного великого: Нації.

І, як революційний націоналізм є тим, що він дає нові, протилежні сучасним, цінності життя, так і є він консервативним, коли йде про збереження тих добрих вартостей нашого минулого, сучасного – та нав’язання до них у майбутньому. Бо він, бо наша революція – це не тільки сучасне, але це передовсім майбутнє та зв’язок і консервування героїчного минулого. Націоналізм – це синтеза, це органічне поєднання світлого минулого – Богом нам даного гетьмана Хмельницького, Володимира Великого Святого, Залізняка та Ґонти, Великого Здвигу І917-20р.р., героїчного сучасного та ще кращого, величнішого – майбутнього; „Мертвих, живих і ненароджених, в Україні і не в Україні сущих”; і тих, що на полях над Калкою і Каялою, і тих, що під Жовтими Водами й під Берестечком, і тих під Завихостом і Полтавою, тих під Крутами й Базаром, тих на Маківці й Лисоні, тих у підпіллі сучасного, тих на Сибірі й на широких морях і поза ними і усіх тих, що коли небудь і де небудь за Україну життя віддали. Націоналізм – це той духовий організм, що нерозривно зв’язаний з Українською Землею – від правіків існування у вічність, що перед нами був, є і буде вовіки існувати на Богом нам даній, нами добутій Землі, – Землі, що не з чиїсь ласки, а на праві меча нашою стала.

Як большевики могли називати себе революціонерами раніше, маючи в своєму розумінні на це оправдання, так зараз, не тільки з нашого погляду (бо наш погляд від початку був однаковий), але й зі свойого – вони контрреволюціонери. Справжніми соціяльними революціонерами є ми, та й не тільки революціонерами, не тільки людьми майбутнього, ні! Ми вже були! Ми є і ми ще прийдемо! Ми революціонери, але ми й традиціоналісти, ми за світлим минулим, ми його зберігачі й продовжувачі! Ми вічні в минулому й ми вічні в майбутньому. Україна – це вічність, не тільки сьогоднішня, але передусім майбутня й минула. Тоді ми й революціонери, ми й консерватисти! Ми й творці вартостей для сучасного. Тому ми будівничі, тому ми й ті, що руйнують усе лихе, бо той, що будує, мусить руйнувати!

Ми руйнуємо весь сьогоднішній соціяльний лад – в ім’я свойого національно-справедливого, ново-солідаристичного.

Те, що національна революція є водночас соціальною, означає, що вона створює відношення до матеріальних та духових вартостей українців усіх верств та кожного зокрема в площині рівного права користуватися ними та справедливого їх розподілу, який заключається в тому, що кожний має однакові умови для творчости. Висліди тієї творчости та кількість здобутків уже залежать від кожного зокрема – з тим же, що кількість досягнених матеріальних вартостей не може перейти означеної горішньої границі на саме індивідуальне користування, як теж ступінь-величина долішньої границі – не можуть бути нижчими за встановлені державою. Досягнення та їх кількість залежні від творчости людини, але ця творчість є стисло визначена національними рамками та національною ідеєю, яка з тієї творчости промінює й її мотивує.

Соціяльна справедливість означає не задоволення всіх егоїстичних забаганок одиниці, але створення ладу, який видвигає відносні суспільні верстви, які наймогутніше скріплюють націю, та задовольняє їхні життєві потреби в такій мірі, як цього вимагає ріст цілости, суворе, тверде життя, але – якраз життя, а не животіння! Зараз цими верствами є найширші маси українського населення. Отже соціяльна справедливість вимагає задоволення всіх розумних потреб найширших мас, подавляючої більшости населення.

Тому ми проти ліберал-капіталізму, який задовольняє зчаста вимоги населення, капіталістів, не раз вимоги гедоністичні. Алеж соціял-комунізм відкидає, власне, ті вимоги більшости, маси! – скаже хтось. Навряд. Він тільки фраза-обман. Чому? Соціял-комунізм у теорії хоче зрівняти всіх людей, лінивих з трудолюбивими, чесних з підлими, розумних, ініціятивних з недотепами, безвольними. На практиці він створив бюрократичну буржуазію отих усіх поганячів, керівників колхозів, совхозів, фабричних заводів і т.п., і знову – меншість кар’єристів та чужинців, передусім москалів чи запроданців – експлуатує більшість, маси, бо живе з їхньої творчости, з їхньої праці,

Москво-комунізм є окупантським продуктом для поневолення чи експлуатації багатств України та визиску праці українських людей.

Лібералістичний капіталізм у Польщі, Румунії й Чехо-Словаччині є окупантським продуктом для поневолення й визиску наших багатих земель.

Наймана праця, якої ми є противниками, є вислідом окупантських соціяльних настроїв. Ми не знаємо наймитів! Ми знаємо вільних та гордих людей праці! Ми не знаємо насильної, „примусової” праці, а працю вільну! Примус праці – це ненависть праці!

Ми видвигаємо любов до праці, працю – як сенс життя, як стихію життя, як честь, як радість життя. Тільки лінюх „мусить” працювати. Героїчна людина хоче працювати, бо без праці не може жити! Примушувати треба до праці лінивих людей, український загал цього примусу не потребує, бо він сам хоче працювати, але теж прагне вільно розпоряджатися продуктами своєї праці.

Отже вільна праця і вільне депонування продуктами власної праці. А не як у підмосковській українській землі або під Польщею чи під іншими, де брак варстату праці (Польща та інші), чи (як московський державно-бюрократичний) всі продукти на нашій не своїй землі (колгосп і обезвласнення українця-продуцента) йдуть у руки московського окупанта, (в Польщі – польського; через приватні руки польських промисловців чи поміщиків і колоністів), а українських працюючих людей продуктами ними ж створеними з їх праці, з їх землі, левину частину загарбуючи в свої московсько-експлуататорські нетрі.

Ми проти ліберал-капіталізму й проти комунізму. Ми за лад людей праці, за лад солідарности всіх продукуючих українців, за рівність усіх при життєвому старті, за створення кожному українцеві однакових обставин для праці, але нерівномірність при осягах, бо той, хто краще, більше, з запалом та любов’ю працює, здобуде більше і йому належиться більше за того, хто менше й з неохотою працює. Не всі люди є добрі, не всі є працьовиті, тому не однакові, не всі є рівні.

Тому й ми не є такими „демократами”, які кажуть, люди однаково вартісні. Але ми знаємо життя й ми з серця життєві демократи, такі, які твердять, що кожний українець, з якої він не походив би верстви, коли він героїчно сприймає життя – повинен увійти в ряди аристократії духу й творчості та кермувати життям, будувати соціяльний лад та перестерігати, щоб злі елементи його не залили; ми демократи, які твердять, що перед кожним без різниці стоїть в однаковій мірі постулят чину та кожний цю вимогу сповняє, згідно нашими етичними засадами, має тотожну розцінку, з якої соціяльної верстви він не походив би.

І пастух, і професор університету, і рядовик, і маршал, і замітач вулиць, і їх будівничий, і „служниця” (по-нашому: помічниця) і господар-власник, – всі вони в нас морально однаково вартісні, коли вони живуть тією самою ідеєю. Бо кожний з них дає зі своєї творчости те, на що спроможний. Кожний з них прагне дати те, що тільки є в силі. Тому мірило розцінки людей лежить не в роді праці, а в моральному ставленні до праці, не в тому, що хтось матеріяльно чи духово продукує, а в тому, для чого він це продукує і чому, – в ідейно-етичному ставленні до життя. І коли хтось це ідейно-етичне, національно-героїчне ставлення та здібності має, чи буде він шевським челядником, хліборобським робітником, чи замітачем вулиць – він увійде в ряди нашої провідної верстви, він стане, коли матиме дані на це, й провідником нашим! Наш соціяльний лад є власне побудований на засаді етичної рівности усіх працюючих та раціональної вимоги праці для кожного. І в тому сенсі ми щирі демократи, бо не з гроша, а з серця ми демофіли.

І коли в нас таке етичне розуміння людей та їхньої творчости, то в нас немає боротьби „робітничої” верстви з „буржуазною” – боротьби кляс зрозумілих не як, скажім, промислова кляса, яка вміщає в собі „робітників” і підприємців разом, спільно, – кляси „пролетарів” проти „не-робітників” ні „неробітників-працедавців-буржуазії”.

Ні! В нас усі робітники, всі працівники, ніхто не дармоїд. Один працює безпосередньо фізично, інший організує працю, але всі працюють. Усім дає можливість праці нація і вона є працедавцем, а не одиниця, хоч, звичайно, свої повновласті зчаста „переливає” на здібні для цього одиниці, для яких вона саме є моральною дійсністю (як і для організації праці здібних безпосередніх виконавців, т.зв. робітників) і вони виконують тільки її волю. Таке ідейно-етичне відношення до праці є гарантією морального росту людини.

Тому в нас нема руїнної класової боротьби, бо є національний моноліт, є поділ праці, поділ продукції, а також поділ на здібних і менш здібних людей, вартість яких оцінюється все ж по їхнім моральнім ставленні. Беручи його на увагу, задовольняється їхні потреби з тим, що, згідно з природним поділом людей на різних, згідно з природною нерівністю, неоднаковістю всіх – один досягає більше, другий менше, але завжди стільки, скільки він і його рідня потребують на прожиток та взагалі на всецілий ріст у житті.

І всі українці співпрацюватимуть взаємно – хліборобські „робітники” з хліборобами, замітачі вулиць з будівничим, „робітник” у підприємстві з підприємцем, робітник в удержавленому підприємстві з його керівником. Хліборобство як цілість (до якого входять багатші і бідніші хлібороби) з промислом як цілість (до якого входять багатші й бідніші промисловці, техніки, „робітники” і т.д.), купецтво-торгівля як цілість (до якого входять і торговельні учні й купці, що вчать і т.д.) з обидвома попередніми. І всередині тих верств (кляс) між поодинокими групами, що продукують однакові добра (бо промисел, як цілість, витворює промислові товари, хліборобство хліборобські – значить, рід творчости є однаковий) є солідарна співпраця та й назовні між родами іншої продукції, себто іншою клясою, на площині взаємних потреб, виміни продуктів і передусім національної солідарности. Тому наш соціяльний устрій є ново-солідаристичним, або згрецька нео-солідаристичним, тому „ново”, бо в нас зав’язки устрою вже були в минулому. За княжих часів не було українців „наймитів”, а були всі вільні й співпрацюючі. Оформлятися на принципах зрізничкованого життя починав цей лад за гетьмана Хмельницького, та не довелося. Лад вільних, гордих українських людей відновлюємо ми! До минулого нав’яжемо, але й минуле скориґуємо, до нових умовин примінимо, але з наших умовин, з нашого життя відчитаємо сили росту, не потребуючи наслідувати чужих зразків, а маючи свій власний соціяльний лад.

Ще кілька речень практичного змісту, коли йде про конкретизацію деяких вимог нового соціального ладу:

а) колгоспи підпадуть поділові на індивідуально-родовому, трудовому принципі (збірна технічна форма господарювання на добровільній умові між хліборобами-власниками зовсім не заперечує принципу приватної власности; держгоспи (совхози) будуть частинно поділені, а частинно будуть збережені, але на нових основах);

б) важкий промисел підляже удержавленню, легкий, мануфактурний, велика більшість харчової промисловости (крім монополів) і т.д. перейде на власність працюючого в даній галузі робітництва (кооперативну чи індивідуальну). На принципах приватної ініціативи закладатимуться нові підприємства, а в них робітництво на засадах своєї праці з часом ставатиме співвласником. Бо не тільки за гроші купується право власности, але й за працю тим паче. Право приватної власности нашого розуміння – буде привернене;

в) торгівля кооперативна, індивідуальна і теж державна;

г) на західньоукраїнських землях – вивласнення без викупу поміщицьких земель на індивідуально-родову власність українського хілібороба малоземельного і безземельного і то в такій мірі, щоб кожний з наділених міг удержати родину. Значить, родина є тут принципом. Решта безземельних дістане працю в промислі, тощо. Вивласнення колоністів. Робітництво матиме можливість набути право власности пайка у предметі свого виробництва – теж на підставі своєї праці, яку вкладатиме.

Ще одне ствердження на закінчення й завершення цих з’ясувань:

Національна революція, з’єдинена з соціяльною, окреслюється коротко: націоналістична революція. І коли хто каже: націоналістична революція, то вже не потребує додавати – соціяльна. Коли хто каже український націоналіст – то це означає національний суспільник-революціонер.

1938

Про автора: Ярослав Стецько (1912 – 1986) ­- український соціал-націоналіст, революціонер, ідеолог інтегрального соціал-націоналізму. Член УВО, заарештовувався за терористично-революційну діяльність. Член Крайової екзекутиви ОУН, організатор Римського конгресу ОУН 1939 року. Співініціатор створення Революційного Проводу ОУН під керівництвом Степана Бандери в 1940 році, 30 червня 1941 року у Львові проголосив Акт Відновлення Української держави та очолив український уряд. Заарештований німецькими органами безпеки. На еміграції жив у Мюнхені.


Версія для друку Версія для друку

Відгуків: 2

  1. Лазур:

    в цій статті чітко окреслюється ідея соціал-націоналізму та теорія консервативної революції

  2. Весна:

    Так МОРАЛЬ. Так Важка Праця. Так “Ідея та мораль у мечі”. Так “Тому ми будівничі, тому ми й ті, що руйнують усе лихе, бо той, що будує, мусить руйнувати!”. Так Націоналістичній Справедливості. ЧЕСТЬ!

Залишити відгук




 
Хмарка тем
cтецько ідея нації інша європа бандера бойко геббельс друга світова коновалець липа маланюк мартинець міхновський наші нахтігаль оун ольжич онацький паволіні пеленський розбудова нації розенберг рьом снпу соціал-націоналізм сціборський січові стрільці теліга чин шпенглер штикало штрассер юнгер агітпроп антисистемна партія більшовизм ван ден брук герої журналістика класики консервативна революція культура марат мистецтво націонал-соціалізм націоналізм неофашизм ностальгія першоджерела протестний рух путч революційний націонал-соціалізм революція регіоналізм релігія робесп'єр соціал-націоналіст соціальність соціалізм теорія третій шлях український погляд фашизм футурологія штурмовики історія
Ватра, 1933-2017

Матеріали сайту є вільні для розповсюдження за умови посилання (для мережевих ресурсів - гіперпосилання) на джерело: www.vatra.cc

Електронна скринька редактора: redaktor [з] vatra.cc

Експорт (RSS): дописи та відгуки

Календар
Жовтень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031