Дмитро Штикало. “Над світом сяє хрест меча”

Націонал – революційний часопис. Дискурс Ватри – це відгомін руху маршируючих колон, які готуються до рішучого штурму та Великої Пригоди. На горизонті дня сьогоднішнього – Українська Реконкіста, завтра небокрай освітять вогні Європейської Революції, післязавтра ми перевертатимемо Всесвіт.
 
Ватра. Націонал – революційний часопис
 

Дмитро Штикало. “Над світом сяє хрест меча”

хрест меча

“Хто не зі мною, той проти мене;

(Мат. 12, 30)

“Я не прийшов принести мир, а меч”

(Мат. 10,34)

Слова Христа

“Не думайте, що я прийшов принести мир на землю, я не прийшов принести мир, а меч. Бо я прийшов роз’єднати чоловіка з його батьком, і доньку з її матір’ю, і невістку з її свекрухою. І ворогами чоловікові його домашні. Хто любить батька або матір більш, як мене, не є мене достойний; а хто любить сина або доньку більш, як мене, не є мене достойний. І хто не візьме свого хреста і не піде за мною, не є мене достойний”. (Мат. 10,34–38.)

Так говорив Христос до своїх апостолів, коли приготовляв їх до тяжкого й відповідального завдання, на довгу й тернисту дорогу, на бій нерівний і досмертний, за нову Правду і Надію, за нову Віру.

І тут ми відразу входимо в саму суть питання, що замкнене в тільки що наведених словах Христа. Питання незвичайної ваги, що в нашу епоху, в наші дні стає щораз більш пекуче, набирає щораз більшої гостроти і настирливо вимагає його розв’язки.

Є це – проблема виключності й непримиримості кожної релігії, проблема нетерпимості, неприєднаності і загорілості пророків і їх віри. В розгляданому тут випадку – віри Християнізму. Проблема ця на величнім тлі життя і науки Христа – виступає особливо гостро і ясно.

А те, що в наші дні, в нашу епоху надає цій проблемі величезної актуальності і гостроти, – це справа взаємовідношення трьох, діючих і рішаючих в нашу добу релігій: християнізму, більшовизму й націоналізму.

Розгляньмо це все по черзі.

Виключність і непримиримість, фанатична віра! Це вони є конечною передумовою перемоги кожної ідеї, кожної віри. Це вони створюють довкола пророка оцей дивний німб, оце вражіння володарськості, оцей світляний круг – ореол над головою людини, що майже завжди своїм життям і своїм зовнішнім виглядом була скромна, вбога і проста. І примір Христа є якраз найбільше типовим і величним цього підтвердженням. […]

Суть справи в тому, що віра, релігія – це незрушимі догми, що пламенно й невблаганно голосять: так – так, ні – ні, а ніколи: і так, і ні, або так, або ні, або й  ніяк і як і хто хоче… І ще суть справи в тому, що ці догми, ця віра ніколи не знижується до чиєїсь висоти, лиш інших до своїх висот підносить. Бо пророка ніхто й ніколи не вибирає, а родиться він з висоти, якраз з отієї незломної віри у своє післанництво. І не його настановляють, а він настановляє своїх апостолів і наслідників. […]

Хоч сьогодні віра християнська вже поширена по цілому світі, та її головною базою є Европа, що хоч і найменша простором поміж усіма частинами світу, та проте найгустіша людським скупченням, – все ще відіграє і напевно ще довго відіграватиме провідну роль у світі. І саме ця Европа є у цілості християнська, хоч церковно нез’єднана. Бо Захід Европи є католицький і протестантський, Схід – православний. На грані Заходу і Сходу діють і перехрещуються їх впливи.

І ось в цій Европі в нашу добу і на наших таки очах виростають і до рішаючого голосу приходять дві нові релігії: релігія новітнього націоналізму і релігія більшовизму. Підкреслюю: дві нові релігії.

А що ми вище на прикладі Христової віри-релігії тільки що розглядали, які прикмети-властивості має кожна релігія, – то само собою з величезною силою накидається питання: як же ж заховуються ці релігії у зустрічі між собою? І ми вже на самому початку загально сказали, що ця проблема в нашу епоху, в наші дні набирає величезної актуальності й гостроти.

Тепер приглянемося до цього ближче.

Спершу справа взаємовідношення християнізму і більшовизму, бо ця справа є дуже проста. Це два смертельні вороги, що мусять між собою звести бій на смерть і життя. Бо ці релігії оперті на цілковито різних, одна одній непримиримо ворожих, взаємно себе виключаючих основах.

Християнська релігія – це догматична віра в Абсолют, єдиного досконалого Бога, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого. Альфи, Омеґи, початку й кінця, старту й остаточної мети усього. Християнська релігія – це релігія об’явлена, надприродна і тому це перш усього віра, а не природний досвід й оперта на ньому логіка. Віра ірраціональна, – оперта на інстинкті, на почуваннях, а не на розумі. Віра – ціла задивлена у Майбутнє, яка дочасне людське життя на землі уважає не за ціль у собі, але за підготовку до другого життя, життя вічного. Від того, як людина живе тут на землі – згідно з засадами (принципами) християнської релігії чи проти них, – узалежнює ця релігія майбутню долю людини у другому, позагробовому, вічному житті. Й тому все земне, переминаюче – є нічим у порівнянні з вічним, до якого повсякчасно кожна людина повинна змагати.

Догматична, ірраціональна віра в єдиного Бога (хоч і в трьох особах), першенство (примат) і протиставлення духовного матеріальному, вічного – дочасному, – ось ці основи, що на них побудована християнська релігія.

Знов же більшовизм – це також релігія, але релігія матеріалістична і раціоналістична. Підставою й початком усього визнає вона матерію, що то з неї самочинно (самородно) на протязі багатьох тисячоліть мало витворитись життя ростинне, звірське і людське. Є це так званий історичний матеріалізм.

В противенстві до християнської релігії – релігія більшовизму знає тільки земне життя. А ціллю людського життя більшовизм уважає щастя, що його – на його думку – може дати тільки матеріальний (господарський, економічний) добробут*.

* Коли брати справу чисто теоретично, то комунізм це доктрина (теорія), а більшовизм – це російська практика, що за свою ціль ставить здійснювати доктрини комунізму. А що доктрина комунізму має інтернаціональний характер, центром же Комуністичного ІІІ Інтернаціоналу (Комінтерну) є Москва, – уважаю за правильне вживати слова більшовизм на означеня всіх тих рухів, у якій частині світу чи країні вони не виступали б, що спираються на комуністичну теорію, а придержуються більшовицької практики, діючи під проводом московського Комінтерну.

Тому більшовизм учить, що найважнішою, підставовою ділянкою людського життя є ділянка господарська, а боротьба за засоби, потрібні до життя – є одинокою рушійною силою усіх життєвих процесів не лише в ростинному та звіринному, але також у людському світі (боротьба класів). Уся ж духовна культура (література, мистецтво, наука і т.д.) для більшовизму це тільки “надбудова” отої підставової, господарської ділянки.

Далі. Більшовизм відкидає всяку ірраціональну віру, протиставляючи їй досвід, розум, логіку, що її старається вивести та оперти на природничих науках. І згідно з цим своїм “досвідом” більшовицька релігія навчає, що свою ціль – цебто щастя, оперте на матеріальному добробуті – люди зможуть осягнути тільки в рамках безнаціонального і безкласового соціалістичного, а в останній своїй фазі комуністичного, суспільства. Суспільства, організованого на засадах спільного володіння засобами продукції (виробництва) і самими продуктами (виробами). І цілий розвиток людства від найдавніших часів має нібито йти по лінії витворення такого комуністичного суспільства. Є це віра в так званий “автоматичний” (самочинний) поступ людства.

Такою у загальному й головному є суть більшовицької релігії, більшовицької доктрини. Маркс, Енгельс і Ленін – це головні її творці і пророки. А історичним завданням пролетаріату (вбогого робітництва) цілого світу є перевести цю релігію в життя шляхом пролетарської революції і вставновлення на цілому світі диктатури пролетаріату. Ця диктатура пролетаріату – як навчає більшовизм, – є  передумовою і першим етапом до будови соціалізму й комунізму, більшовицького раю на землі. Це завдання пролетаріату більшовизм замкнув у двох своїх лозунгах (кличах): “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!” і “Хай живе диктатура пролетаріату!”.

Матеріалізм і раціоналізм (віра у всевладний людський розум як всевладного суддю й мірило добра і зла), – ось підвалини, що на них побудована доктрина більшовизму, оця своєрідна (безбожницька) релігія.

Ясно, що релігія християнізму і релігія більшовизму це два смертельні вороги, що одинокою формою і змістом їх взаємовідношення може бути тільки боротьба на смерть і життя. Ось про що пише Митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському листі про комунізм: “В однім лише більшовики є щирі, коли висказують ненависть проти Бога, проти об’явленої релігії…З цілої їх праці і з усіх їх намірів висказене одно виразно й щиро: ненависть до Бога і до релігії. Комуністи є безбожниками та в їх програмі нема точки, де вони були б щирішими, як у тій одній: боротьба проти Бога…Де покажуться комуністи-більшовики, там зараз починають горіти церкви й кров невинна ллється облильними потоками”.

І для того: “хто помагає комуністам в їх роботі, навіть чисто політичниій”, хто помагає комуністам “у переведенні їх планів т.зв. народного чи людового фронту з  соціалістами і радикалами”, “хто помагає комуністам у якій-небудь їхній акції” – той “зраджує церкву”, “зраджує свій нарід”, “зраджує справу убогих, терплячих і покривджених у цілому світі”… Ось провідний мотив пастирського листа митрополита. […]

А тепер питання: чи тут, у цьому вирішальному для християнства бою, кинута й найвища ставка більшовизму? Чи тут, у цьому зударі між християнізмом і більшовизмом, рішається також бути чи не бути більшовизму?

На це засадниче питання, питання величезної ваги – з усією рішучістю, з найглибшим переконанням відповідаю: Ні!

І з такою самою рішучістю тверджу, що найвища ставка більшовизму, його бути чи не бути рішається в бою з націоналізмом. Націоналізм буде могилою для більшовизму! І в нашу добу – націоналізм це одинока сила, здібна скрутити голову цій гідрі.

Що ж таке націоналізм?

Націоналізмце відвічна воля нації бути нацією.

Націяце найвища органічна людська спільнота. Нема націоналізму без нації і немає нації без націоналізму. Націоналізм існує відколи й доки існує нація.

І тому про націоналізм якогось народу приходиться говорити вже від народження цього народу, від перших днів його приходу на арену історії. Бо вже тоді цей нарід хотів жити як нарід, як окрема від інших, йому подібних, спільнота. Вже тоді отже була оця воля народу бути народом – цебто націоналізм. Це бо вже отой принцип життя, що каже дубові рости і бути дубом, леву бути левом, людині бути людиною. Нарід – це організм, і то організм найвищого роду і в ньому діє оця, тільки що згадувана засада (принцип) життя. Нарід хоче жити і рости – могутніти та повсякчасно бути собою. Нарід хоче бути народом! А оце його “хочу”, оця його відвічна незмінна воля бути собою – це і є націоналізм.

І скільки є націй – стільки є націоналізмів. Але як усі люди є засадничо такі самі, мимо безлічі своєрідних питоменностей окремих людей, – так само й націоналізми різних народів є засадничо такі самі, мимо багатьох своєрідних питоменностей кожного націоналізму зокрема. І не можна говорити що – приміром – японський націоналізм запозичив свої основні засади в німецького націоналізму, – як не можна говорити, що японець запозичив свою тілесну будову (структуру): двоє ніг, дві руки і т.д. […] Колір “шкіри” поодиноких націоналізмів може бути різний (чорний, білий, жовтий) – але “кров” усіх націоналізмів є червона.

З правди, що націоналізм існує відколи і доки існує нація випливає очевидний висновок, що можна говорити про націоналізм різних епох. В тому розумінні можемо, приміром, говорити про український націоналізм княжої доби, націоналізм часів київського митрополита Іларіона (першого українця на київській митрополичім престолі, на якому до цього часу сиділи самі греки), націоналізм часів автора “Слова о полку Ігоревім”, часів Козаччини, – хоч у цих часах і далеко пізніше ні в нас в Україні, ні взагалі ні ніякій іншій країні не знали навіть самого слова націоналізм.

Ясна річ, що націоналізми нашої доби дуже різняться від націоналізмів попередніх епох.

І щойно наша доба витворила, остаточно викристалізувала такий світогляд, таку ідеологію, що її називаємо – світоглядом, ідеологією, вірою новітнього (модерного) націоналізму.

І щойно цей новітній націоналізм є отою новою релігією, що на наших очах зводить рішаючий, безоглядний та геройський бій за виключне право формувати обличчя світу, за виключне право творити життя.

Нація! Нарід! “Велика єдність”, “сплетення усіх справ, усіх чинностей”, як висловлюється Джузеппе Мадзіні, одна з чільних постатей італійського відродження (рісорджіменто).

Нація – це перше й останнє слово віри націоналізму. Нація – це вихідна й метова правда націоналізму. Це пробний камінь, критерій усього доброго й злого (є це так звана моральна своєзаконність націоналізму, або “аморальність”, що не значить: неморальність атеїстичної релігії).

І для націоналіста – цебто визнавця націоналістичної релігії, – ціль і щастя людського життя лежить у віддані себе цілого своїй нації. А мораль націоналістичної релігії така: добре є все те, що є добре для нації, зле все те, що є зле для нації.

Вже з вище сказаного про націоналізм добре видно що – подібно як справа взаємовідношення християнізму і більшовизму, – мається і справа взаємовідношення більшовизму і націоналізму. Більшовизм і націоналізм – це два смертельні вороги й одинокою формою і змістом їх взаємовідношення може бути тільки боротьба на смерть і життя.

Свідомий цього націоналізм – свідомий і більшовизм і найновіша тактика більшовизму: творення в усіх країнах т.зв. “людових” чи “народних фронтів” – є звернена якраз і передусім проти націоналізму, чи, як його більшовики називають, “фашизму”. Бо націоналізм і більшовизм – це не лише відмінні й ворожі один одному світогляди, це не тільки на різних і ворожих собі правдах-засадах оперті доктрини. Це передусім цілковито відмінні світовідчування, це передусім цілковито відмінний дух, що віє з цих релігій.

І – скажім це тут відразу – саме цей дух новітнього воюючого націоналізму наближує його до воюючого християнізму. Дух цього націоналізму, що його може найбільшим апостолом є француз Моріс Барес, а з українців – Дмитро Донцов.

“Новітній націоналізм”, – читаємо в одного з його апостолів (Донцова), – “зачав шукати свого Бога не в викомбінованім розумовім ідеалі, лише у власнім бажанні, у власній вірі… Ідея нації прибрала аксіоматичний характер ідеї, що сама в собі знаходить своє оправдання, що спирається не на розум, лиш на віру”. […] А далі пише цей самий автор: “головними рисами нового націоналізму його вороги слушно уважають войовничий дух (“воюючий націоналізм”), дух “нетолеранції” і “насильства”, його безкомпромісовий “фанатизм”…Суть нового націоналізму – війна, і один з його маркантних представників (Муссоліні) каже, що “війна є божеського походження”.[…]

“Модерний націоналізм”, – читаємо дальше, – “тримає високо прапор традиціоналізму, прив’язання до землі батьків, до їх віри, звичаїв, до родини й раси. Але ж сей традиціоналізм єднає модерний націоналізм з церквою… Культові предків завдячує модерний націоналізм свої найсильніші душевні пориви”.

Можна би наводити багато примірів, взятих з життя церкви і народів на доказ і для ілюстрації, що дух новітнього націоналізму є дуже зближений до духу воюючого християнізму. Що більше! Тільки там, де затріумфує релігія новітнього націоналізму, тільки там могтиме тріумфувати релігія християнізму. Але під одною умовиною: що церква свідомо змагатиме наблизити себе до націоналізму.

Наша епоха сувора і тверда – вона песимістична, але це песимізм сили, зроджений з надміру життєвої енергії […] Це дітьми нашої доби є і Муссоліні і Гітлер, що родилися з висоти і на висоти піднялися! Визнавці й чолові провідники воюючого націоналізму. Це дітьми нашої доби є безсмертні герої з-під Крутів і Альказару [1]!

Добре, скаже може дехто, – але як ви погодите національну виключність, національне самолюбство (егоїзм), що є підставовою засадою новітнього націоналізму, – як ви “згармонізуєте” його з наукою Христа?! Тим, які думають, що це сліпа вуличка і що з неї нема ніякого виходу, а точніше – є тільки один вихід – вертатися назад, – може прикрою буде ця несподіванка, коли скажу, що Христові цілком не була чужою ні національна виключність, ні національний егоїзм.

Бо що це є національна виключність і національний егоїзм? – Це, без сумніву, засада: “Ми самі!” і “наша нація – передусім!”. Це без сумніву клич: “найгарніший прапор – це прапор нашої батьківщини”. Але, чи ж не Христові слова до апостолів: “На дорогу поган не ходіть, і в міста Самарянські не заходьте”. (Мат. 10, 5–6). […]

Думаю, що в загальному, справу взаємовідношення християнізму й новітнього націоналізму ми вичерпали. Для повноти і для стислості додам ще таке: Подібно як християнська, так і націоналістична релігія є самі для себе замкненою цілісністю і як такі – вони нікого стороннього доповнення не потребують.

Націоналістична релігія – виходить від нації і доходить до нації. Від нації починає і на нації кінчить. І – як такій – їй ніякого доповнення не треба. Що більше! Релігія новітнього націоналізму, як кожна релігія, є догматична, виключна і зависна, а з цього факту випливає рішуча й безоглядна вимога до її визнавців – визнавати тільки ті догми, що їх вона подає до вірування. Націоналістична релігія вимагає від своїх визнавців– вірити в націю і цілим своїм життям здійснювати цю віру. Нічого іншого й нічого понад це релігія націоналізму не вимагає.

Але справа ось у чому: релігія націоналізму не може мати нічого проти того, щоби її визнавці (націоналісти) визнавали догми іншої релігії, наскільки ці чужі догми гармонізують і покриваються з її власними догмами. Беручи конкретно – догми новітнього націоналізму мусять узгоджуватись і покриватись з догмами християнізму, щоби націоналісти могли бути віруючими християнами, а християни, віруючими націоналістами.

Націоналізм вимагає віри в націю, а не в Бога. Але суттю нації є її відвічна воля бути собою. Воля – чинник нематеріальний. І тому від одвічної волі нації (а точніше націй) проста дорога до предвічної Праволі. А це значить нічого іншого, як проста дорога до предвічного Бога, оцього “Прімо Моторе” (Першого Мотора) усього! І хоч націоналізм каже вірити в націю, то не забороняє вірити в Бога. Від церкви отже буде передусім вимагати її добро піти назустріч новітньому націоналізмові і разом з ним працювати над моральним вихованням і перевихованням даного народу. І це не є случайне, що два найвизначніші провідники сучасних націоналістичних рухів своїх народів – Муссоліні й Гітлер – є християнами-католиками і що обидва вони врешті-решт таки знайшли з християнсько-католицькою церквою спільну мову (як також з церквою протестантською в Німеччині).

Подібне завдання – знайти спільну мову з новітнім українським націоналізмом – стоїть у всій своїй повноті і далекосяглому значенні і перед нашою церквою чи радше церквами: католицькою і православною. Перед одною й другою в однаковій мірі й однаковій гостроті та важливості.

Це питання набере величезної гостроти й актуальності особливо після повалення більшовиків на СУЗ (Східноукраїнських землях). […]

Але чи свідома церква, так католицька як православна, тієї передумови, що її вона мусить сповнити, коли хоче, щоби її задумана акція увінчалась бажаним успіхом? А тією передумовою є: найти спільну мову з новітнім українським націоналізмом. Тією передумовою є , щоб оці майбутні місіонери, які діятимуть на українських землях, щоб вони чинно вірили в українську націю, дорожили її світлим Минулим, і виходячи з незавидної Сучасності, боролись твердо й до останнього віддиху за її велике Майбутнє.

І в цьому церква мусить йти плече в плече з українськими націоналістами і ніколи без них, а тим більше проти них. Якщо у цьому церква не зуміє зговоритися з націоналістами – її акція не увінчається бажаними успіхами, що очевидно не принесе ніякої користі українській нації, а тимменше українській християнській церкві*. […]

* Про це вже мала нагоду переконатися греко-католицька Церква в Галичині, влаштовуючи свято “Українська Молодь – Христові”. Аранжери цього свята мали – що так скажу – незвичайно сміливу й не менше оригінальну думку: хотіли йти спільно з націоналістами, але проти тих-же націоналістів.

І тут націоналістичний рух поставив перед церквою безоглядну вимогу: хто не з нами, – той проти нас! Внаслідок цього бачимо намагання багатьох поверхово і лише формально сприйняти світорозуміння й світовідчування новітнього українського націоналізму, прикриваючи своє дійсне обличчя аж надто часто уживаним і ще частіше надуживаним словом націоналізм, – не без різних додатків. […]

І це ви, що скиглите, збираєтесь йти до отих “братів” – з чим? Зі своїми смутками та жалями?! Краще не вибирайтесь, а то “крізь демонські прокльони” почуєм ваші та вже не “тихі” стони!..

Уся наша сучасна українська дійсність тверда і вимагає твердих людей. Живемо в епосі, що її символом є – меч. Живемо в час напруженого людського одиничного й збірного зусилля, у час запеклої боротьби світів, народів, держав.

“Над світом сяє хрест меча” – ось прекрасна у своїй символічній глибині і простоті і правдивості візія поета! (Евген Маланюк). Візія нашої ери, візія передусім нашої доби!

Хрест і меч–символ церкви і нації! Хрест – що є мечем, меч – що є хрестом! Хрест мечаось гармонія і синтеза християнізму й націоналізму!

Під цим знаком й Україна йде назустріч своєму Завтра. Іде назустріч своїй історичній долі, своєму історичному післанництву (місії).

Це історичне післанництво України це і є на сумежі Заходу і Сходу, на пограниччі двох світівтворити нове життя.

По дорозі до здійснення свого історичного післанництва Україна мусить виконати, між іншим, одне важке й далекосягле своїми наслідками завдання: знищити більшовизм. І немає найменшого сумніву, що це якраз і передусім завдання України, а не чиє інше. Від правильного виконання цього завдання у великій мірі залежатиме те, чи Україна вже в найближчій майбутності стане рішаючим і самостійним чинником у світі, на Сході Европи в першу чергу.

Чи Україна виконає своє історичне завдання? Безумовно – так! В це ми незломно віримо! І всі знаки на небі і на землі це ясно заповідають і на це виразно вказують!

І немає ні одного українського націоналіста, який не вірив би в те, що кільканадцять літ тому, при нагоді смерті Леніна пророкував Дмитро Донцов:

“Історія запише колись у своїх анналах, що коли Ленін помер у Москві, то могилою ленінізму була Україна”.

Могилою для ленінізму, а не могилою внаслідок ленінізму, як цього хотіли б московські більшовики!

А знак, що сяє над світом, є непомильним дороговказом до Великого Завтра України.

Примітки:

[1.] Оборона цитаделі Альказар в місті Толедо – знаковий епізод Громадянської війни в Іспанії 1936 – 1939 років. У липні – вересні 1936 року гарнізон правих повстанців, що складався із курсантів військової школи, бійців громадянської гвардії, офіцерів та цивільних активістів націонал-патріотичних партій (всього до 1000 осіб) в ході запеклих боїв обороняв приміщення військової академії проти атак переважаючих сил республіканців (до 8000 багнетів з артилерією, бронетехнікою та авіацією). Захищаючи свої сім’ї, які знайшли в Альказарі притулок від червоного терору, іспанські націонал-патріоти в надзвичайно складних умовах витримали облогу до прибуття Африканської армії генерала Ф. Франко.

Штикало Д. Над світом сяє хрест меча. ­­ Львів: Слово (накладом Ольги Грозовської).– 1936. 48 с.

Про автора: Дмитро Штикало (1909 – 1963) – український соціал-націоналіст, активіст студентського руху, учасник націоналістичного підпілля, Член Крайової Екзекутиви ОУН. Журналіст, активно займався публіцистичною діяльністю, редагував часопис “Наш клич”. В’язень польського концентраційного табору Береза-Картузька. Під час Другої Світової війни працював на підпільній радіостанції УПА в Карпатах, після війни – на еміграції. Брошура “Над світом сяє хрест меча” мала надзвичайно великий вплив серед підпільного активу ОУН та симпатиків організованого націоналізму, фактично ставши неформальною програмово публікацією.

Версія для друку Версія для друку

Відгуків: 18

  1. Сергій Лис:

    “до вооючого християнізму. ” – очепятка

  2. Нахтігаль:

    Виправлено, спасибі.

  3. Чорний:

    Не по темі: по технічним причинам частину відгуків було страчено.

    Я прошу вибачення за прикрий трафунок і ґарантую, ще такого не буде. Принаймі наступних півроку :).

  4. Нахтігаль:

    Вибачення приймається. Пивом, або чимось безалкогольним. Стрейт-едж як-не-як…

  5. БІЛИЙ:

    Влучніше не буває! Церква повинна зрозуміти, що усі її старання по відродженню духовності є пустою тратою часу, якщо вони не підкріпленні питанням національним! У сьогоднішній ситуації, коли нація внутрішньо пригноблена а держава слабка, церква теж перебуває у хворобливому стані, тому щоб вижити вона зобов’язана опертись на націоналізм! Націоналізм із своєю чергою віддячить церкві прийшовши до влади, адже здоровий національний організм відповідно здоровий і духовно!

  6. Нахтігаль:

    Отож — всі пріоритети розставлені Штикалом дуже чітко та безкомпромісно у формулі: Націоналістична релігія вимагає від своїх визнавців –- вірити в націю і цілим своїм життям здійснювати цю віру.

    А написано це в часи далеко більшого морального впливу Церкви, аніж сьогодні, коли Церква мала незрівнянно потужніші організаційні та кадрові ресурси. Дійсність підтверджує правильну постановку питання Штикалом — зрештою, це не вперше, коли хлопці з УВО-ОУН виявляли набагато більше таланту передбачення, аніж респектабельні та зрілі професійні політики та ідеологи.

  7. Гетьман:

    Слава соціал-націоналістичній Революції!
    Щиро та від всього серця дякую редакцію “Ватри” за віднайдений та поданий першокласний матеріал! Я давно вже шукав її (може бачили, викладав запит на форумі СНА), і дуже радий, що є часопис, здатний віднайти та викласти такі рідкісні та цінні статті! Постановка релігійного питання Штикалом абсолютно правильна: Націоналізм – це сам по собі релігія, і вимагає від націоналіста визнання лишей самої себе – як Віри в невмирущість Nації та її вічного розвою, розширення, підняття своєї Величі та встановлення status quo в світі на свою користь. Єдине, я все ж думаю, такій концепції не вистача певної закінченості, дечого вищого, теїстичного чи, пак, надприроднього, сакрального. На мою думку, цим, багато в чому корінним, визначальним, повинно стати арійське розуміння Бога. Того Бога, що породжує та відпускає у світ нації. І незалежно, чи соціал-націоналіст християнин, рідновір чи рунвіст – головне щоб його Вірою був Соціал-Націоналізм, а духовність сповнена арійського, істинно українського Духу. Духу арійського Бога

  8. Нахтігаль:

    Редакція “ВАТРИ” завжди рада стати в пригоді своїм читачам.

  9. πατριώτης:

    не варто робити з націоналізму релігію.більшовики так само багато тез повиривали з Біблії для соїх лозунгів,але й утопились у тому.Що нація Українська існує,це і коню зрозуміло.в що тут вірити?
    пробували молитися націоналізму:)))?

  10. Нахтігаль:

    Пробували.
    Класно.

  11. πατριώτης:

    поясни як так можна молитися націоналізму*?

  12. Нахтігаль:

    Цього не пояснити. Це або є в тобі, або його немає і ніколи не буде.

  13. πατριώτης:

    як ти розумієш слово:молитва?

  14. Квіточка:

    Справжній Націоналіст не може бути християнином! Бо християнство – космополітична релігія.
    і ще одне:
    Хіба націоналіст підставить іншу щоку, коли його вдарили по першій?!
    Для з’ясування свого істинного віросповідання звірте власні по-гляди з християнськими канонами, – дайте відповідь на три запитання (собі особисто):
    1) Визнаєте себе рабом (рабою) жидівського бога?
    2) Визнаєте верховенство жидів (іудеїв) над собою?
    3) Визнаєте право жидів (іудеїв) володіти землею, на якій ви живе-те і на якій будуть жити ваші діти й онуки?
    Якщо ви не дасте схвальну відповідь хоч на одне запитання – ви не християн (не християнка). І чим швидше ви це усвідомите й відійдете від християнства, тим вагоміше буде ваш особистий внесок до покращання власного добробуту і незалежності Батьківщини.
    Адже так зване “спасіння І.Христа” призначене виключно для жидів; саме завдяки цьому жиди виправили собі державу і саме для цього й створили християнську релігію та всіляко підтримують її, але не сповідують: ходять не в церкви й костьоли, а в синагогу.

    Почнемо вчитися на власних помилках. Історія свідчить: за часів Святослава Величного (онука Олега “Віщого”) мали непереможну державу Україну-Русь; за на-ступним правлінням Володимира та Ярослава впустили християнську релігію і по-збулися держави й незалежності на 1000 (тисячу!) років. Щойно здобули Незалеж-ність. А що робимо?!.. Знову даємо волю християнській релігії. Невже хочемо за-пропасти ще на тисячу років?!..

  15. Шипіт:

    Квіточко, сьогодні релігія не відіграє такої роля як 1000 років тому (на щастя чи на жаль). Я сам теж не у захваті від офіційного християнства, але все ж більшість українців – християни. Тому треба звертати увагу на їх релігійні “уподобання”. Не можна допускати, щоб міжрелігійна штовханина спричинила розкол в націоналістичному таборі. Якби там не було людина, яка захоче, сама зрозуміє істиність віри, яку вона сповідує. Якщо християнство було створене з метою маніпулювання людьми, то не скористатися цим в національних інтересах було б нерозумно.

  16. πατριώτης:

    )))ну ви люди розмішили мене і одначасно розлютили.
    подумайте над тим що ви написали і чи ви вірите в те що пишете

  17. Скарбошукач:

    Шановні націоналісти релігія означає – відновлення зв’язку. Тому націоналізм не може бути відновленням зв’язку з богом. Християнство – релігія, яка ґрунтується на Біблії(Старий заповіт – в якому не має правди, і Євангеліє – яке зфальсифіковане на 50% сектами фарисеїв та садукеїв(жидами) – прочитайте І.Каганець “Пшениця без куколю”)Тому сьогоднішнє християнство це облуда. Опиратися слід на арійську релігію, або аріохрестиянство, яке має глибокі метафізичні знання які є надбанням багатьох тисячоліть. Основні відмінності якого це реінкарнація(багатократне перевтілення духу в тіло), та царство боже не на небі а всередині кожного з нас, людина не є рабом божим, бо часточка бога всередині нас, Ісус Хрестос не жид а галілеянин(арієць), і багато іншого…, якщо хочете більше дізнатися почитайте І.Каганець.

  18. Скарбошукач:

    До речі цитата з Євангелія наведена на початку теми: “Не думайте, що я прийшов принести мир на землю, я не прийшов принести мир, а меч. Бо я прийшов роз’єднати чоловіка з його батьком, і доньку з її матір’ю, і невістку з її свекрухою. І ворогами чоловікові його домашні. Хто любить батька або матір більш, як мене, не є мене достойний; а хто любить сина або доньку більш, як мене, не є мене достойний. І хто не візьме свого хреста і не піде за мною, не є мене достойний”. (Мат. 10,34–38.) Згідно з “Пшениця без куколю” І.Каганець є руйнівною вставкою, бо насправді Ісус приніс мир, тобто усвідомлення “міри”, дотримання вірних, божественних пропорцій гармонію. Ця вставка взята з книги пророка Міхея(7.5-6): “І другові не довіряйте, не надійтесь на приятеля, від тієї, що при лоні твоєму лежить, пильнуй двері уст своїх! Бо гордує син батьком своїм, дочка повстає проти неньки своєї, невістка проти свекрухи своєї, вороги чоловіка домашні його!”

Залишити відгук




 
Хмарка тем
cтецько ідея нації інша європа бандера бойко геббельс друга світова коновалець липа маланюк мартинець міхновський наші нахтігаль оун ольжич онацький паволіні пеленський розбудова нації розенберг рьом снпу соціал-націоналізм сціборський січові стрільці теліга чин шпенглер штикало штрассер юнгер агітпроп антисистемна партія більшовизм ван ден брук герої журналістика класики консервативна революція культура марат мистецтво націонал-соціалізм націоналізм неофашизм ностальгія першоджерела протестний рух путч революційний націонал-соціалізм революція регіоналізм релігія робесп'єр соціал-націоналіст соціальність соціалізм теорія третій шлях український погляд фашизм футурологія штурмовики історія
Ватра, 1933-2017

Матеріали сайту є вільні для розповсюдження за умови посилання (для мережевих ресурсів - гіперпосилання) на джерело: www.vatra.cc

Електронна скринька редактора: redaktor [з] vatra.cc

Експорт (RSS): дописи та відгуки

Календар
Липень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31