Голоси весняного вечора

Якщо ти не хочеш, аби твій народ приєднався до інших народів, які вже не існують на мапах, ні на мить не забувай, де ти живеш.

У світі, де кров праведних, героїв і мрійників ллється понуро й безглуздо.

Де душогуби та ошуканці не соромляться виявляти свою песиголову сутність.

Де страх повзе чорними спазмами і стискає горло, а мужність покидає найсміливіших.

Де чесність та відвертість стали марудним ремеслом блазнів.

Де добрі, щирі та скромні люди навіки приречені бути безпритульні серцем.

Де безпредметний культ терпіння і жертви дусить героїзм в ембріональному вигляді.

Де зранену правду і твердість присяги душить безхребетна фразеологія і порожні погрози.

Де виродки з волохатими серцями та рівнем інтелекту, як у трамвайної рейки, тріумфують з постійністю, що присоромлює гравітаційні константи.

Де кріпацькі імперативи формують кодекс честі.

Де найкращі сподівання сповиваються бур’янами реальності та проростають отруйними квітами брехні та корупції.

Де трударі, що заробляють своїми руками і головою, мовчки опускають очі додолу, бо чесна праця не дає результату.

Де океан керованої протоплазми спокійно і без метушні переважить будь-яку пасіонарну істерику.

Де генетичний і соціальний шлак формує провідну верству.

Де войовнича риторика смердить гнилісним духом розкладу і капітуляції.

Де релігію підмінили утилітарно-гендлярським принципом, який вчить, що багатий завжди правий.

Де критерій істини – апологія толерантної посередності.

Де ти приречений бути свідком величних задумів, що з прикрою регулярністю провалюються під лункі аплодисменти різної погані.

Де народ і народовладдя виконують демонстративно-ритуальну функцію.

Де скромні ангели, готові до атаки й оборони водночас, падають розстріляні в спину на темні левади смутку.

Де сумнів у домінуючій парадигмі стає злочином.

Де ватна інертність, чорна райдуга відчаю і німби доларового кольору спопеляють мирну надію.

Де колективна параноя і комплекс неповноцінності переростають сумління.

Де легше задихнутися жахом прийдешнього, аніж вирватись з лабіринтів смутку.

І попри це – ми ще не розгромлені. Тільки там, у нас самих, наша вічна весна. Вона йде до нас із глухої глибини віків, щоб попри ніч здобути день.

коментарі 2

1. Гала:
   30 Травня, 2016, 13:49

   БРАВО! пишите больше,ВЫ ЛУЧШИЙ! ! !

2. Владислав Левчук:
   6 Січня, 2018, 02:29

   «…вічна весна. Вона йде до нас із глухої глибини віків, щоб попри ніч здобути день.» – через муки і тортури і наш народ поачить цю Вічну Весну.

   P.S.
   Після прочитаного згадуються «Вічний рнвовюціонер» і «По дорозі в казку»

Залишити відгук