Програма Української партії самостійників-соціалістів (1917)

Народна українська партія (НУП), з грудня 1917 року, – Україн­ська партія самостійників-соціалістів (УПСС) – утворилася в 1902 році на базі групи, яка відійшла від Революційної української партії. Її очолив харківський адвокат Микола Міхновський, автор першої програмової брошури РУП – “Самостійна Україна”. Під цією ж назвою НУП видавала у Львові свою газету, на сторінках якої рішуче виступала за повну незалежність України, пропагую­чи тезу “Україна для українців!”.

Ідеал партії, викладений в її програмі 1902–1906 рр., – націо­нальний соціалізм. Соціалістичний лад проголошувався як єдина альтернатива для українських трудящих мас, а створення незалеж­ної Української республіки – як шлях до вирішення національ­ного питання.

Така платформа визначала опозиційність партії російському самодержавству і викликала репресії останнього щодо її членів. Після Лютневої революції 1917 року партія розгорнула активну роботу у фронтових військах, намагаючись схилити їх до підтримки гасла незалеж­ної України.

Після Жовтневого більшовицького перевороту з’їзд низки націоналістичних партій і груп НУП, соціалістів-самостійників, незалежних соціалістів-революціонерів, націонал-демократів 17 грудня 1917 року проголо­сив утворення Української партії самостійників-соціалістів як наступниці НУП, її програма була покладена в основу платформи нової партії. Лідерами УПСС стали І. Луценко, Ол. і П. Макаренки, О. Степаненко та ін.

Партія підтримала уряд УНР, її представники входили до складу кабінету міністрів у період Директорії. Після військового розгрому УНР арміями іноземних інтервентів керівництво партії емігрувало, а сама партія розпалася.

Класик українського соціал-націоналізму молодого покоління міжвоєнного періоду, Олег Ольжич, відзначав: “За революції Міхновський закладає нову партію – Соціялістів-самостійників, що її суспільна програма є першою програмою новітнього тоталітарного націоналізму. Офіційна назва ідеології була – “націонал-соціялізм”. Соціялісти-самостійники домагалися незалежної української державности, національної, а не партійної політики проводу держави і усунення партійного розбиття” [1].

ПРОГРАМА УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ САМОСТІЙНИКІВ-СОЦІАЛІСТІВ

Українська партія самостійників-соціалістів є партія працю­ючої маси українського народу.

Усіх українців, хто виробляє, продукує, хто живе з власної праці, усіх, кого визискують і кривдять: робітників фабрик і за­водів, сільських і міських, робітників-ремісників, робітників тран­спорту і торгівлі, працівників інтелігентних фахів, хліборобів і тих, хто робить на власнім ґрунті, але без наймової праці, і взагалі усіх тих, хто обороняє інтереси працюючого люду українського на підставі цієї програми. Всіх їх має об’єднати Українська пар­тія самостійників-соціалістів для боротьби за національне і соці­альне визволення всього народу українського.

Українська партія самостійників-соціалістів визнає соціалістич­ний ідеал, як єдиний, котрий може остаточно задовольнити україн­ський і інші народи, знищити визиск, безправ’я у всіх їх формах, знищити сучасний капіталістичний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні.

Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу: фабрики і заводи й т. п. на землі, оселеній українським народом, мусять належати українцям-робітникам, а земля (рілля) – українцям-хліборобам.

Головні завдання української партії самостійників-соціалістів: просвітити, освідомити українців-робітників і хліборобів з боку розуміння їх національних і класових інтересів:

а) зорганізувати освічене і свідоме своїх інтересів українське робітництво;

б) зорганізувати так само українців-хліборобів;

в) зорганізувати інші верстви українського народу, що стоїть на варті інтересів працюючих.

Необорна спільна сила з’єднаного освіченого працюючого лю­ду українського забере до своїх рук політичну владу на Україні, знищить визиск, насилля, панування, нерівність і утворить непідлежну Україну – Республіку вільних людей, вільної праці.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Незайманість особи і мешкання. Ніхто не може бути ареш­тований інакше як по суду.

Прогресивний безпосередній податок, пропорціональний до­ходу. Скасування податків посередніх* (акцизи), а надто пред­метів першої необхідності (цукор тощо).

* До того часу, поки на Україні не буде знищена анархія, не буде збудо­вано доброго державного апарату і не запроваджено лад і спокій на Україні, до того часу держава не може обійтися без посередніх податків.

Знесення класів (сословій) і класових привілеїв як перший ступінь до повної економічної і політичної рівності.

Рівноправність жінок.

Знесення паспортної справи.

Відповідальність урядовців перед громадянами.

Урядовець не може бути призначений проти волі тих, кому він має служити.

Свобода друку, слова і освіти. Свобода національності, ре­лігії, совісті, переконань. Свобода зборів, товариств, спілок, орга­нізацій.

Вибори до парламенту, до управ, узагалі до всіх виборних інституцій на основах:

а)   вселюдне, рівне, безпосереднє виборче право з таємним голосуванням;

б)   виборчі округи в межах національних;

в)   від сел і міст число депутатів пропорціональне числу людності;

г)   від кожної нації число депутатів пропорціональне числу людності;

д)  суворі кари, установлені законом, за зловжиття і насилля, підкуп і шахрайство при виборах чи з боку адміністрації, чи з боку певної партії громадян;

е) виборчі комісії, що відають справою виборів на Україні, з усіх партій порівну для забезпеки справедливості виборів.

10.     Автономність областей і країв, незважаючи на обшар їх (які того схочуть), що одрізняються чи народністю, чи окремими умовами життя, – аби не була гноблена національна меншість чи нація слаба.

11. Знесення постійного* війська на Україні; кожний грома­дянин мусить оберігати свій край від небезпеки.

* Постанови Всеукраїнського з’їзду самостійників-соціалістів 17–21 /II – 1917 р. В справах війська і військової політики.

В інтересах загальнолюдських необхідне роззброєння народів, припинення війни назавжди і запровадження вічного миру по всьому світу. Але поки сусід­ні народи озброєні, удосконалюються у військовій техніці і мають постійне вій­сько, – український народ, аби не попасти в неволю, мусить робити з необхід­ністю те саме.

Кожний громадянин Української Народної Республіки, який носить зброю, мусить бути готовий в небезпечний для України момент стати до військового шику.

Усі соціалістичні партії висловлюються за знесення сталого (постійного) війська, за заміну його загальнонародною міліцією. Ясно, що поки будуть класи, доти буде стале військо, бо без по­стійного війська вищим класам нічим буде боронитись від демосу, від з’єднання робітників і селян. Як тільки стале військо буде скасовано і заведена замість нього народна міліція – цей день буде останнім днем панування вищих класів, бо їм тоді нічого не вдіяти проти озброєної демократії.

Але ж коли демократія запанує цілком, тобто клас капіталіс­тів перестане існувати, коли фабрики і заводи належатимуть ро­бітникам, а земля – хліборобам, коли настане соціалістичний устрій, чи тоді потрібно озброєння нації, чи потрібно учитись тоді усіх військових вправ? На це ми скажемо: непотрібно, бо ще дале­ко перед запровадженням соціалістичного устрою національне панування мусить бути знесено по всій землі.

Помиляються ті, що вчать, ніби соціалістичний устрій може бути разом по усій землі. В соціалістичний устрій, як ідеал устрою, вступлять тільки народи надзвичайно високої культури. Ані один народ не жде іншого, поки той не наздогоне його по освіті, а ста­раються пертися вище і вище по ступенях культурної драбини, незважаючи ні на що.

Наше завдання, аби: український народ в цій справі, в своїм стремлінні до ідеального устрою, до устрою соціалістичного, не був позад інших культурних народів.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

В справі державній партія стоїть на ґрунті повної незалеж­ності Української Народної Республіки.

Головною законодавчою владою на Україні є парламент (Центральна Українська рада) з членів, обраних на певний строк (од 3 до 5 літ) на основі п’ятичленної демократичної формули і утримуваних на державний кошт.

Головною виконавчою владою є Президент Республіки і Рада міністрів.

Президент обирається парламентом і лишається незмінним Головою Республіки до зміни парламенту і вибору нового Прези­дента. Права Президента і його взаємовідносини з парламентом повинні бути точно зазначені в основних законах Республіки.

Організація Ради міністрів доручається Президентом одному з представників парламентської більшості, як голові Ради міні­стрів. Вираз недовір’я до Ради міністрів з боку парламенту веде обов’язково до зміни даного складу міністерства. Коли б представ­ник парламентської більшості не зміг утворити вірогідного міні­стерства, то Президент доручає організацію міністерства іншому представнику парламентських груп чи політичних течій в державі, доручаючи йому скласти міністерство коаліційне.

ЗЕМЕЛЬНА СПРАВА

Ми ніколи не поділяли думок оборонців теорії концентрації землі (марксисти, соціал-демократи та ін.), що трудове селянське господарство економічно нестале, що сама природа економічного процесу хліборобної продукції, коли йому не перешкоджати, по­веде до мобілізації землі в поодиноких руках.

Ми ніколи не визнавали, що тільки земельні капіталісти можуть запровадити усі найновіші машини і найкращі способи оброблювання землі.

Підстави наші такі:

а)       концентрація земель на Україні, як і скрізь по світу, сталася не від чинників економічної еволюції, а фактом політичного захоплення. Приклади: грабування ірландських земель англійською аристократією; грабування українських земель до і при Катерині II в Лівобережній Україні; грабування земель в Правобережній Україні під. час панування Польші;

б)      у вільних державах, в Німеччині, Франції і навіть в невільній Росії, ніде ми не бачимо, аби земля переходила з рук селян-хліборобів до рук земельних капіталістів, що визнано усім світом, що визнають навіть прихильники концентрації землі. Проте ми бачимо, як великі земельні маєтки запозичені в банках державних і приватних майже до мертвої петлі. Український селянин не мав кредиту, окрім кредиту від шахрая, що брав до 200% і більше, проте не збувся землі; а земельний поміщик майже даром одержував позики з державного банку, підтримував його й уряд, а всеж-таки поправити його не зміг;

в)      краї дрібної власності, дрібних хліборобів, як Прирейнські провінції Пруссії, дають більший урожай з десятини як краї великої власності (Східна Пруссія). Навіть ціни на продукти (буряки, зерно) дрібної власності часто вищі за ціни на продукти великої власності (Геркнер “Праця в Західній Європі”);

г)       сільські громади в Швейцарії, Бельгії, Західній Пруссії, Баварії і т. д. уживають усіх найновійших машин, від віялки до парового плуга і молотарки, і усіх найновійших способів здобрення землі (мінеральне здобрення), і найновіших способів господарства (плодозмін);

д)      капіталістичне господарство (економії) ведеться головним чином там, де низька заробітна плата і темний некультурний народ; капіталістичне господарство упало в краю величезного капіталу і величезних земельних маєтків, в Англії і Ірландії, і замінилось господарством фермерським, упало у Франції і Західній Німеччині, в німецьких провінціях Австрії; його убило надзвичайне зростання заробітної плати;

е)       капіталістичне господарство тримається ще там, де низька заробітна плата і темний некультурний народ і головним чином по землях, де живуть нації зневолені, як східні провінції Австрії, – в Галичині, Буковині, в Східній Пруссії, в Україні до революції, хоч тут воно щороку упадало і упадало;

ж)      перехід земель поміщиків до рук селян настільки сильний на Заході, що аристократи, боючись зовсім позбутись землі, провели закон про майорати; по цьому закону маєток майоратний іде тільки старшому в роді на уживання без права передачі і продажу;

з)       на Заході, та почасти і у нас, капіталіст неохоче вкладає капітал в землю, бо капітал не грає такої ролі в сільськім господарстві, як у промисловості. В сільськім господарстві він обертається поволі: машини варті дуже дорого, хоч роблять вони дуже короткий час.

Ці всі дані, що вислідам вчених, пояснили усьому світу, чого земля не переходить до рук капіталістів, а навпаки переходить до рук тих, що на ній працюють, і котрим вона мусить належати.

На цій підставі вимагаємо на Україні:

усіх сільських робітників-рільників, тобто безземельне укра­їнське селянство, наділити землею;

хліборобам-власникам, що не можуть прожити із своїх зе­мельних ґрунтів, дорізати землі (з земельного фонду);

“фонд земельний” складають на Україні землі казенні, удільні, монастирські, поміщицькі – нетрудові землі взагалі.

Цей земельний фонд колись належав українському народу на правах власності, і його силою одібрано. Натурально, з моменту Всеукраїнської Революції, уся ця земля є конфіскованою і му­сить бути повернена без відшкодування її давнім правним власникам.

НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЗЕМЛІ

Той факт, що в часи минулого аристократія захопила силою меча величезні посілості земельних хліборобів-власників, лишив­ши їх безземельними; той факт, що поряд з невеликим числом земельних магнатів, які потопають у розкошах, живуть мільйони безземельного люду, які вирождаються від нелюдської праці на усіх отих паразитів, – давно звернули увагу на себе учених. Вони давно вишукують способів, аби зарадити загальнонародному лиху.

Один з цих способів – націоналізація землі.

Ця ідея не нова. Вона народилась не на “верхах”, а “в низах”. Ця ідея народилась з того часу, як хлібороб-власник втратив пра­во на землю, яку обробляв цілі віки. Усі селянські повстання середніх віків в Німеччині, Австрії , 1789-й рік у Франції, 1648 і 1768 роки на Україні – неясно, невиразно, але ж ця ідея робила; тільки тепер вона дістала теоретичне обґрунтування і ясне фор­мулювання.

Націоналізувати землю – значить зробити її власністю тієї нації чи народу, що цю землю оселяє; тільки власністю не окре­мих одиниць, а власністю усієї нації. Кожний член нації, що зароб­ляє з землі, бере її тільки до уживання.

Націоналізувати землю на Україні – значить зробити її націо­нальною власністю українського народу; кожний член української нації, що живе з землі, бере землю до уживання, скільки може обробити її власноручно без наймита.

Націоналізація землі на Україні для запровадження соціаліс­тичного устрою і соціалістичного оброблення землі – це наш ідеал і наше конечне завдання, бо тільки єдине таким шляхом назавше розв’яжеться аграрне питання на Україні.

Тільки після Всеукраїнської Революції, коли український народ здобув собі право самопризначення*, здобув право вільно розпо­ряджатись своєю долею і вільно своєю землею, тільки тепер мож­на мислити про націоналізацію землі на Україні.

* Самопризначення — самовизначення.

Треба не змішувати поняття “націоналізація землі” з поняттям “удержавлення землі”.

Флюршгейм, Гельдорф, Баумероде, Зампер, Герцка, взагалі буржуазні учені пануючих націй тепер хочуть провести в життя: аби знищити приватну власність на землю і усю землю передати до рук держави, в казну, яка кожному дає землі по його потребі. Ця теорія незвичайно шкідлива для хліборобів, а надто для націй зневолених.

Був час, коли німецьке правительство в Познані, аби денаціо­налізувати поляків, призначало по 20 мільйонів марок, аби заку­пали землю у поляків і віддавати німцям. Поляки в Познані з усіх сил держуться своєї землі. Що ж було б, якби в німецькім парламенті пройшов закон, по якому уся земля Німеччини нале­жить державі, казні, а кожний хлібороб мусить брати землю від казни для уживання. Тоді німецький уряд мав би повну змогу заселити Познань німцями, а поляків зробити безземельними най­митами на своїй землі.

Коли б такий закон пройшов в Австрії, вся земля в Галичині могла би трапити до рук поляків.

Коли б такий закон пройшов в царській Росії, земельна влас­ність українського селянства могла б вислизнути у його з рук.

І так, поки існуватимуть нації зневолені і нації-пани, доти не може бути розв’язане аграрне питання, бо доти не може бути правдивої націоналізації землі.

Пануюча нація володіє не тільки всією своєю землею, яку оселяє, але ж і землею, на котрій живуть нації, їй підвладні. Це право засноване на єдиній силі, що тепер визнається в світі: на силі меча. Австріяк-німець каже і на Словенію, і на Тіроль, і на Далмацію, Буковину, Чехію, Галичину: то наша земля; ще більш пишаються своїми підвладними краями і народами англійці.

Те ж кажуть американці (янкі) на Америку (доктрина Монрое). Москвин* – на Україну, Кавказ, Польщу, Фінляндію до недавнього часу з гордістю казав: то все наше. І цих замірів панування над народами не залишив і досі.

* Москвин, росіянин, руський, великоросіянин – ці назви мають те саме значення.

Хто ж не знає, які величезні партії складають пангерманісти, всеросіяне, вшехполяки, панамериканці, уніони-англійці. З тим тре­ба дуже рахуватись.

Хоч держава і однонаціональна, але ж, коли її складають класи нижчі і вищі, то вищі завжди стоять у державної власті і складають з себе уряд. В такому разі не можна зробити націо­налізації землі. В таких умовах націоналізація землі прийме форму простого переходу землі з рук земельних власників в дер­жаву, в казну. Але ж позаяк власть в державі, де існують вищі і нижчі класи, належить класам вищим, то таким чином і усе розпорядження землею в державі перейде до рук класів вищих; а інші класи, хлібороби, стануть безземельними рабами па своїй й “не своїй” землі.

Націоналізувати землю можно тільки в чисто демократичній, з повною правовою і економічною рівністю, однонаціональній дер­жаві – яких тепер нема.

І тому, поки існують нації-раби і нації-пани, поки існують кла­си, доти не може бути розв’язане аграрне питання.

Це питання розв’яжеться після знесення національного пану­вання скрізь по світу, після знищення класів, при націоналізації землі на соціалістичному ґрунті.

У СПРАВІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ

(Постанови Всеукраїнського з’їзду самостійників-соціалістів 17–21/ХІІ – 1917 року)

Заслухавши доповіді про розв’язання земельної справи на Ук­раїні, з’їзд постановив:

Одержати землю і розв’язати земельне питання може тільки самостійний народ, і тому проголошення Самостійної Української Народної Республіки є необхідною умовою для розв’язання аграр­ного питання на Україні.

Народ український складається у своїй величезній більшості з трудового люду, і тому земельне питання мусить бути розв’яза­не в інтересах трудящого люду.

Зволікання цієї справи, що роблять українські партії, які зараз стоять у влади, веде тільки до анархії, а значить і до заги­белі нашої; і тому треба негайно приступити до розв’язання земель­ної справи на Україні, видавши спеціальний закон.

В основу закону мутить бути покладена конечна мета: націонал-соціалізація землі; націоналізувати землі, оселені народом українським, – значить зробити їх національною власністю всього народу українського. Кожний член української нації, що живе з землі, бере її тільки до уживання, скільки може обробити її влас­ними руками, власноручно без наймита.

До цього ідеалу треба йти через такі етапи:

а)  аби не зруйнувати господарства на Україні;

б)  не понизити його культурності;

в)  не порушити інтересів українського міського робітництва і трудового люду-нехліборобів.

Маючи на увазі, що власність на нетрудові землі на Україні уже скасована без викупу, дальший шлях, шлях послідовного законодавства аграрного, мусить бути такий.

Ліквідувати велике землеволодіння (треба негайно знищити усі підвалини класу великої земельної власності – поміщиків, аби цей реакційний, ворожий вселюдському поступу й інтересам тру­дящого люду клас перестав існувати назавжди), потім, по черзі, середнє, і далі – переходити до утворення класу трудового селян­ства, що живе з власної праці; спеціальне соціалістичне законо­давство мусить зробити не тільки неможливою мобілізацію землі (скупчення її в поодиноких руках), а навпаки, робити необхід­ним перехід земельної власності до трудової норми.

Цей клас трудового селянства поволі, шляхом кооперації, шля­хом з’єднання праці, перейде від індивідуального оброблення землі до колективного, а від колективного — до соціалістичного, коли і буде осягнений віковічний ідеал українського трудового на­роду: жити щасливо, вільно і незалежно на своїй землі.

РОБІТНИЧА СПРАВА

Українці-робітники мають свої організації економічного і полі­тичного характеру і свою програму діяльності, так само, як і хлі­бороби.

Українські робітники складають свою робітничу партію, бо знають, що тільки свої власні організації, своя власна робітнича партія можуть оборонити інтереси українського пролетаріату, що тільки свої власні організації дадуть українському пролетаріату політичну і економічну силу, яка забезпечить його від утисків і визиску.

Робітники усіх культурних народів мають свої власні органі­зації, свої окремі партії: чехи – свої, німці – свої, французи – свої, поляки – свої, англійці – свої. І тепер українці-робітники мають свої організації.

Усі організації змішаного типу: німецько-чеські в Богемії, чехо­словацькі і українсько-польські – в Галичині, польсько-німецькі – в Познані, румунсько-українські – в Буковині, польсько-литовсько-жидівські – в Західній Росії розпались, і нарешті українсько-мос­ковські робітничі організації почасти уже розпались, почасти зна­ходяться в стані розпаду як перехідна стадія робітничого руху, що стає свідомим і культурним.

Робітники різних народів, маючи деякі завдання й інтереси спільні, мають і свої окремі місцеві інтереси, окремі місцеві завдання; робітники різних народів живуть майже завше на різних територіях, живуть в різних політичних і економічних об­ставинах і дуже часто ідуть до загального робітничого ідеалу, до соціалізму, різними шляхами, по дорозі дуже часто стикаючись інтересами.

Через те народний досвід, мудрість і обачність змушує робіт­ників кожного народу закладати свої власні національні органі­зації, свої власні національні партії. Там же, де інтереси спільні, однакові, робітничі партії двох народів дуже легко можуть чини­ти разом, спільно.

Свідомому робітнику-українцю зовсім не секрет той факт, що робітники і селяни-поляки хочуть захопити політичну владу на своїй землі, москвини – на своїй, литовці – на своїй. Свідомий українець-робітник знає, що ніхто не прийде, аби, захопивши по­літичну владу на Україні, віддати потім її до рук українського пролетаріату. Свідомий українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату, є справа самого українського пролета­ріату і нікого більше.

ОРГАНІЗУЙСЯ АБО ГОЛОДУЙ

Організуйся, коли не хочеш зостатися віковічним рабом. Такий девіз сучасного робітницького руху, девіз робітників кожного на­роду.

Коли робітники якогось народу не встигнуть зорганізуватись, бо досить некультурні, аби бачити вигоди своєї власної організа­ції, там бачимо нижчу заробітну плату, довший робочий день, повну владу капіталістів, забитого і темного робітника.

Усі мислителі, філософи від сивої старовини до найновійших часів, визнають *: тільки на міцнім фізичнім фундаменті можно утворити пишний будинок високої духовної і моральної культу­ри – культури взагалі.

* 1. Необхідно поперед мати засоби до життя, а потім мислити про моральні вчинки (Арістотель).

2.       Працюючий – вартий прогодування… (Христос).

3.       Поперед треба жити, а  потім  чинити…   (оборона  необхідного ступеня егоїзму)… (Спенсер)

4.       Сен-Сімон, Фур’є, Прудон, П’єр Перу, Огюст Конт, Кабе… Маркс, Енгельс, Ласаль, Зомбарт, Геркнер.

Життя убогих нижчих класів недоступне впливу високої куль­тури: хвилі культури пливуть понад ними, їх не зачіпаючи.

Маючи це на оці, Українська партія самостійників-соціалістів повинна обстоювати для українського пролетаріату такі головні пункти домагань.

1.       8-годинний робочий день.

Скорочення усього часу там, де іде вироблювання шкідли­вих для здоров’я препаратів, як фосфор, сірка, при доменних печах і т. д.

Скорочений день для підлітків (16–18 років), що мають організм не досить окріплий і розвинутий.

Заборона праці підлітків у тих проізводствах (вироблюван­нях), де виробляються шкідливі продукти, або коли самий спосіб виробу шкідливий для здоров’я. Для здоровлення сім’ї робітника в суботу робочий день 4 го­дини.

Недільний відпочинок, заборона праці у великі свята релі­гійні та національні.

Заборона уживати працю дітей на фабриках, заводах, робітних і взагалі до наймової праці, бо дітям треба вчитись, аби потім стати в ряди пролетаріату освіченими людьми.

6.       Заборонити працю жінок-робітничок в часи вагітності і після родів на час, який визнає потрібним медицинська наука, без утрати заробітної плати за весь той час.

Дитячі притулки при фабриках і заводах та робітнях, де б робітниця могла безпечно лишати своїх дітей, коли б того не мог­ла робити вдома.

7.       Фабрики, заводи, робітні, копальні і т. д. мусять бути добре вентильовані, збудовані за вимогами сучасної науки гігієни: досить світу, чисте повітря, нормальна температура. Того ж самого треба вимагати і для робітничих помешкань.

Забезпечення від ушкодження машинами (огородження машин штахетами тощо). Ушкодженому на праці робітнику капіталіст, узагалі предприємець (предприємцем може бути не тільки окрема особа, але і держава, кооператив, земство і т. п.) мусить давати відповідну пенсію.

Обмеження нічної праці для дорослих, заборона нічної праці для підлітків і жінок.

Безплатна медицинська допомога (лазарети, фельдшери, лі­карі) хворим робітникам (на кошт капіталістів).

Розцінки і браковки виробів через виборних від робітників і капіталістів.

Заборона оплачувати товарами працю робітника. Щотиж­нева розплата з робітниками.

Знесення надуставної * (понадурочної) роботи, бо вона тільки ніби корисна робітнику, ніби дає йому змогу заробити більше, а насправді вона корисна тільки капіталістам, які хочуть таким чином ввести довший робочий день, хоч в іншій формі, а робітника позбавляє потрібного часу відпочинку.

* У певні моменти (хоча б для боротьби з конкуренцією закордонної про­мисловості) в інтересах самих же робітників буває необхідним існування над-уставних робіт. Але свідоме, освічене і організоване укр. робітництво такі питан­ня зажди зуміє розв’язати в інтересах праці і держави.

Змагання поміж капіталістами і робітниками розв’язувати судом третього – третейським судом. Робітники вибирають свого суддю, капіталісти – свого, а ці два судді, зійшовшись, вибирають одного третього, який уже і робить присуд.

Установлення мінімума заробітної плати. Плата не може падати менше певного рівня, який необхідний для більш-менш нор­мального життя, який забезпечував би робітнику задоволення всіх фізичних і духовних потреб.

Незалежний від капіталістів інспекторат з представниками від робітників.

Добиватись аби усі ці вимоги зробити основними держав­ними законами охорони праці. Добиватись установи суворих кар за порушення цих законів, капіталістами промисловими, торгови­ми, чи якими іншими.

Не покидаючи боротись, аби повернути частку доходів дер­жави на пекучі робітничі потреби, негайно заводити; поруч з орга­нізаціями політичними, організації економічні.

Товариства взаємної допомоги.

Страйкові каси

Каси допомоги під час безробіття і промислових кризів. Каси для утримання робітників-інвалідів, старих, не здібних до роботи, сиріт.

Робітничі контори для пришукування роботи – Всеукраїн­ська організація пришукування праці.

Досвідчений і культурний робітник, бельгієць, англієць, данець, давно зрозуміли, що вигідніше покладатись на себе, вигідніше самому зарадити своїм нуждам, як сподіватись усього від уряду (майже скрізь по світу уряд поки що буржуазний), капіталістів і взагалі від ворожих (буржуазних) класів. Вони позаводили у себе усе вищезгадане; позаводили навіть кооперативні, продуктив­ні товариства (виробу); значно видерли з рук капіталу вироб­лення одежі, взуття, печення хліба, збираються засновувати власні фабрики і заводи і потроху посуваються до соціалістичного устрою. Вжиткові товариства серед робітників-німців, швейцарів, а надто бельгійців – колосальні: мільйони в касах. Ці вжиткові товариства в деяких містах цілком убили дрібну і середню торгівлю, лишивши тільки оптову. Так поволі посуваються вони, завойовуючи позиції на бенкеті життя, і посуваються до соціалістичного устрою.

У самостійній Українській Народній Республіці, уряд котрої складається з представників працюючого люду українського, му­сить бути державне страхування робітників.

ПРИНЦИП РОБІТНИЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Аби усунути бюрократизм в організаціях робітничого україн­ського руху, завше збудований на централізмі, українська партія самостійників-соціалістів кладе в основу: автономність організа­цій; кожна місцева організація цілком незалежна щодо свого внутрішнього життя.

Український пролетаріат, що бореться за свободу, не мусить убивати свободу, – заводити безправ’я у себе дома. Український пролетаріат не повинен організуватись на основі повної централі­зації, при якій місцеві робітничі організації витрачають усі права, і тому, хто стоїть за централізм, той проти правдивої свободи.

Обстоюємо автономність місцевих українських робітничих орга­нізацій ще і з іншої не менш важливої причини: незалежність орга­нізацій щодо свого внутрішнього життя: 1) привчає робітників до самодіяльності; 2) навчає покладатися на власні сили; 3) викли­кає енергію і силу, привчає до свободи, розвиває ініціативу, сло­вом, розвиває всі громадянські достоїнства у робітника, що надто потрібно для соціалістичного устрою будучини.

Не можна брати за приклад централістично-бюрократичний устрій в робітничих організаціях росіян (москвинів). У Московщи­ні робітничу справу звичайно держать в руках невеличкі гуртки, часом цілком не уповноважені робітниками, дуже часто зовсім не робітники. Вони поводяться дуже часто як диктатори.

Нам скажуть, що в боротьбі, аби був успіх, потрібна сувора централізація і дисципліна. На це ми відповімо: «Дисципліна має далеко більше сили, коли робітник, чи хлібороб не з примусу, а з доброї волі намагається бути дисциплінованим, розуміючи добре, що без дисципліни боротись неможливо».

ПРОСВІТА

Українська мова є мовою державною в Українській Народній Республіці.

Народ, що немає власної школи, натурально мусить бути тем­ний, некультурний; він складає нижчі класи, класи пролетаріату сільського і міського і таким чином сходить на службову роль іншим народам, більш культурним, виконує рабські обов’язки до останніх.

Таке становище українського народу було в Росії до револю­ції, воно і тепер в Австрії і Угорщині.

Українська вільна школа буде для українського народу тим світлом, що розжене густу темряву, якою його окутали різні не­прохані просвітники: москалізатори, мад’яризатори; українська вільна школа буде тим світлом, що освітить шлях до свободи, буде тим вогнем, де гартуватиметься вільний дух. Українська вільна школа дасть народу українському інтелігенцію, дасть йому орга­нізаторів, агітаторів; ця інтелігенція просвітить український народ, розів’є національну і класову свідомість робітника і хлібороба, зорганізує їх.

Відсутність української школи зробила те прикре явище, що український пролетаріат, несвідомий національно, до останнього часу не складав своїх організацій, не складав своєї української робітничої партії, а віддавав себе під провод російської (москов­ської) інтелігенції і російських робітничих організацій. Кожний освічений робітник України добре знає, як мало української інте­лігенції, яка в ній страшна потреба. Воно і не дивно: українці вчились у московських школах, москалізувались, цілком одривались від свого народу і прилучались до росіян.

Вдруге, наш народ настільки спролетаризований, що навіть там, де він живе збитою масою, в середніх і вищих школах дуже мало українців (нема за що вчити: українець і хотів би вчити свого сина в середніх і вищих школах, бо ці школи дають великі гро­мадянські права, але не має матеріальної змоги). Середні і вищі школи на Україні – для чужинців, головним чином москвинів по лівий бік, а поляків по правий бік Дніпра, хоч чужинці на Ук­раїні і становлять дуже невеличкий процент (до 10%). Цей факт свідчить, що чужинці на Україні складають вищі заможні класи і тому натурально заповнюють майже цілком середні і вищі школи на нашій землі.

Рідна національна школа буде тим широким вікном, звідки широкою річкою   розіллються по Україні культура і свобода.

У просвітній справі партія вимагає:

1.       Відділити школу від держави, від державної влади.

Треба відірвати школу від державної влади, від уряду і відда­ти до розпорядження громад *.

* Звичайно в час будування Української держави та її конституції, поки відбувається процес українізації шкіл на Україні (що були царським урядом змосковщені), шкільна справа мусить бути цілком у руках революційного укра­їнського національного уряду.

2.       Кожна школа належить громаді того району, який ця школа обслуговує, бо школа мусить бути в руках тих, для кого вона призначена і кому служить.

Треба усунути із справ просвітних бюрократизм, великого во­рога просвіти і поступу.

3.       Просвітньою справою на Україні відає шкільна рада, обрана таємним, рівним, безпосереднім і вселюдним голосуванням і незалежна від уряду.

Окрім Головної шкільної ради існують місцеві шкільні ради. Вибори в місцеві ради такі самі, як і в головну.

4.       Право кожної громади, яку обслуговує певна школа, мати учительський і виховавчий персонал за своєю уподобою, мусить бути незайманим, святим.

Ніхто не має права призначати учителя в будь-яку громаду проти волі останньої.

Все, що стосується нижчої школи, стосується і середньої.

Вищі школи, а тим більш Академія наук, мусять бути авто­номні, незалежні щодо свого внутрішнього устрою і життя від уряду. (Звичайно сучасні виші школи на Україні, утворені .реак­ційним урядом, мусять поперед бути переконструйовані по волі на­роду). В Англії, Німеччині та інших країнах університети автоном­ні і наука стоїть незвичайно високо. Вищі школи – це той осере­док, де дух, розум народу підноситься на надзвичайну висоту. Чи ж можна ці вогнища культури і науки віддавати до рук адміністра­ції, до рук урядової влади?

Право мати свою національну школу рідною мовою є святе право кожної нації, кожного народу.

Гроші на утримання шкіл на Україні призначає український парламент, хоч кожна громада певно подбає про свої школи з власних коштів, аби школі нічого не бракувало.

Поки школа буде в руках уряду, який би він не був, не кажучи вже про те, коли він складається з вищих класів, та ще чужого народу поки уряд не буде щиро демократичний, щиро народний, ми стоїмо проти примусової загальної освіти.

Поки існують класи вищі і нижчі, клас панів, капіталістів і клас робітників, нації-пани і нації-раби, вищі класи і пануючі нації, закон примусової загальної освіти можуть обернути в зна­ряддя своїх інтересів.

Поки є нації пануючі і зневолені, поки є вищі і нижчі класи, ми стоїмо проти примусової загальної освіти.

9.       Всі громадяни Української Республіки мають однакове право на просвіту, і тому навчання мусить бути безплатним.

Кожна нація, незалежно від числа її членів, має свої школи і просвітні інституції.

Українці-робітники, як і селяни, закладають свої клуби, бібліотеки, народні університети та інші інституції просвіти, ви­дають свої газети, журнали, бо мусять запалити* своє світло куль­турне, а не брати освіту з чужих джерел, а тим паче з газет і жур­налів ворожих класів.

* Ні один народ не гарантований не попасти під владу народу більш силь­ного.

У СПРАВІ ЩОДО СУДУ НА УКРАЇНІ

(Постанови Всеукраїнського з’їзду самостійників-соціалістів 17–21 /X11 – 1917 року)

Виходячи з того погляду, що пануючі нації і пануючі класи обертали і обертають суд в зброю свого панування, в зброю поневолення слабших народів, гноблення й експлуатації працю­ючого люду, що суд є могутньою зброєю самоохорони нації і що цю зброю український народ мусить твердо тримати в своїх влас­них руках, з’їзд, на обговорення доповідей, ухвалив такі постанови.

По всіх судових інституціях на Україні негайно мусить бути запроваджена українська мова.

Суд мусить бути організований згідно з психологією, побутом і традиціями українського народу.

На всіх відповідальних посадах судових інституцій України мусять бути українці.

Український суд мусить бути виборний (історичні українські традиції говорять за те саме), позбавлений бюрократично-центра­лізованої організації, як то і личить демократичному народу укра­їнському, суд толерантний, для всіх справедливий.

Справжнім дійсним народним судом може бути тільки суд незалежної Української Народної Республіки.

СУД ТРЕТЬОГО

Але і виборний суд не забезпечить націй слабих і тих, що ста­новлять національну меншість. На землях з мішаною народністю, народність більш культурна, більш батата, більш численна забе­ре на виборах до своїх рук суд і буде кривдити національну мен­шість.

Запобігти цьому, оборонити національну меншість, може тільки “Суд третього” (Третейський суд). На територіях мішаних, де живуть рядом різні нації, а тим паче коли їх інтереси не погоджені, а може і протилежні, суд мусить бути “третейський”, надто тоді, коли до суду звертаються члени двох різних націй.

Взагалі суд третього – є найбільш справедливий, і його мусимо запроваджувати на своїй землі.

АДМІНІСТРАЦІЯ

Адміністрація на Україні поставляється цілком по волі на­роду українського.

Адміністрація мусить бути виборна там, де це не перешкод­жає інтересам держави. На відповідальних посадах мусять бути українці.

Міліція в руках українських громад, тобто виборних україн­ських інституцій *.

* Поки не закінчиться процес творення Української держави, поки не буде вироблена конституція і настане лад і спокій на Україні, міліція мусить бути цілковито в руках революційного Українського уряду.

Мова в адміністративних установах на Україні мусить бути українська.

РЕЛІГІЯ

Щодо релігійних справ, партія вважає таке.

1.       Відділити церкву від держави; державна влада немає права
втручатися до релігійних справ *.

*Пануючі нації і пануючі класи завжди уживають релігію як знаряддя для зміцнення свого панування. Це зазнав на собі і український народ протягом свого більш як 200-літнього підневольного життя.

Релігія і національність зливаються в одне в розумінні широких народних мас: католицьку віру наш народ зве польською мовою, а православну віру (в Галичині греко-католицьку, уніатську) – своєю національною українською вірою. Окатоличення українських мас є разом з тим і ополячення їх; в тім напрямі, борючись за збільшення свого стану національного посідання, поляки працюють рішуче, не перебираючи в засобах (Холмщина, Підляшшя, Волинь та інші).

Агресивність інославних релігій на Україні, то факт.

До того часу, поки широкий загал українського народу не стане свідомим своїх національних і державних інтересів і поки український народ на своїй землі не зміцнить свого економічного становища – релігія українського народу мусить бути взята під державну опіку і охорону проти агресивних заходів і замірів інших релігій в Україні.

Незалежна церква українська.

Попівство виборне.

Ніхто не має права наставляти пан-отця проти волі громади.

4.   Справами церковними на Україні заправляють церковні громади.

5.       Попівство утримується церковними громадами.

6.       Релігійними справами на Україні відають періодичні Собори.

Собор не має жодної адміністративної влади. Тільки такий устрій в церкві може забезпечити свободу релігій, переконань, свободу поширення поміж людьми усяких знань, усяких здобутків культури і науки.

Як справа просвітна, так і справа релігійна кожної нації є річ незаймана, свята.

У СПРАВІ ЩОДО РЕЛІГІЇ

(Постанови Всеукраїнського з’їзду Самостійників-соціалістів 17–21/ХІІ – 1917 року)

1)      Церква українська мусить бути незалежною і українською по своїм історичним традиціям.

2)      Служба Божа повинна відправлятись українською мовою.

3)      Релігійна справа кожної нації є річчю незайманою, позаяк воля віри і переконань є підвалиною дійсної народної свободи.

ВІЛЬНА НЕПІДЛЕГЛА САМОСТІЙНА РЕСПУБЛІКА – УКРАЇНА.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Усі соціалістичні партії, не виключаючи і російських, визнають самопризначення * націй, право кожної нації жити по-власній волі і уподобі, ні у кого не питаючись, самостійно, незалежно.

* Самопризначення – самовизначення.

Самопризначення українського народу є ні щось інше, як пра­во рівної його свободи з іншими вільними культурними народами світу. Деякі українські партії до розпаду Російської держави і до проголошення Самостійної Української Республіки вважали своїм ідеалом перетворення Росії на федеративному ґрунті, а деякі ук­раїнські партії ще і досі мріють про реставрацію Росії на федера­тивних підвалинах.

Дійсність не дає нам зразків федеративної держави, зв’язку народів, де б справді ці народи жили між собою, як брати, в згоді та любові, де б справді був реалізований принцип самопризна­чення націй.

Наше федерування з Польщею і Москвою, яке скінчилось нашою неволею, настільки далося нам добре взнаки, що надовго відбило у нас охоту хоч аби з ким федеруватись.

Приклад федеративної держави ми бачимо зараз в Сполуче­них Штатах Північної Америки і Швейцарії, але ці федерації при­мусові. В Америці федерація зроблена силою меча (1863 р.), так само, як і Швейцарська федерація. В цих федераціях нема ані повного національного рівенства, ані рівенства штатів.

Ми визнаємо тільки добровільні спілки народів, це значить добровільні спілки уже вільних народів. Багатонаціональні дер­жави, де поряд з пануючими живуть десятки зневолених націй, мусять попереду розпастись; спілки і федерації, коли потім з них і зложаться, то може навіть і не в межах вищезгаданих держав, а залежно від інтересів кожної нації.

Треба пам’ятати: аби два чи більше народів жило в згоді та любові, треба:

1)      аби вони користали рівними правами;

2)      аби один народ іншому не тільки не перешкоджав, а помагав досягти його мети.

Коли цього нема – нема ніякої рації народам жити спільно. Таких ідеальних федерацій зараз немає. Коли спілки і скла­дались, то дужчий народ при нагоді підгортав слабшого.

Приклади: Річ Посполита – Українсько-Литовська-Польська. Унія Українсько-Московська, 1654 р.

З ким українському народові вигідно бути в спілці? З тими народами, які або хочуть бути вільними, або бояться свою свобо­ду втратити і які можуть один одному допомагати в справі гаран­тії спільної свободи.

Мислимо, що Україні з Кубанню є рація в недалекій будучині бути в спілці з Румунією, Кавказом, Туреччиною і всіма Балканськими державами: Болгарією, Грецією, Сербією, Чорногорією. Звичайно, коли анексіоністський запал, бажання захопити части­ну території свого слабшого сусіда не посварять ціх природних спільників, що дуже можливо, на взаємну шкоду. Союзи з силь­ними сусідними народами взагалі дуже небезпечні (приклади вищенаведені); вигідніші завше бувають союзи з сильними, але далекими народами.

Звичайно, ці апріорні положення не завжди збігаються з жит­тєвою дійсністю; бувають виключності, але виключність не нищить правила.

Аби позбутись бюрократичної централізації, яка є ворог сво­боди взагалі, Самостійна Республіка Україна не мусить ставити перешкод до автономного життя українських земель, які того за­бажають, які різняться умовами життя: Слобожанщина, Чорно­мор’я, Полісся, Холмщина, Запоріжжя, Правобережна Україна та інш.

Будуємо і боремося за Самостійну Україну, об’єднану в своїх етнографічннх межах, зовсім не для того, аби запроваджувати в ній панування буржуазних класів, хоч і українських.

Самостійна Україна будучини мусить бути республікою віль­них людей, свободних від гніту і експлуатації, республікою людей свободної праці.

1917

Цитується за: Багатопартійна українська держава на початку ХХ  століття: програмні документи перших українських політичних партій / упорядник В. Журавський. – Київ, 1992. – с. 53-72.

Примітки

[1]. Ольжич О. Український націоналізм / Незнаному воякові.  – Київ: Дніпро, 1994. – с. 297-305.

коментарі 22

1. Нахтігаль:
   9 Серпня, 2009, 03:34

   Дуже цікава програма, яка дозволяє по-новому поглянути на джерела нашої ідеології.

2. Сергій Лис:
   9 Серпня, 2009, 12:30

   Місцями вкрай пацифістська і утопічна програма.

3. Василь:
   9 Серпня, 2009, 12:38

   2Сергій Лис

   При цьому за словами Ольжича “її суспільна програма є першою програмою новітнього тоталітарного націоналізму”.

4. Сергій Лис:
   9 Серпня, 2009, 13:18

   2 Василь
   При цьому це не заважає їй бути місцями вкрай пацифістською і утопічною.

5. Василь:
   9 Серпня, 2009, 22:55

   2 Сергій Лис

   При цьому іншої програми в перших українських націоналістів не було.

6. Нахтігаль:
   9 Серпня, 2009, 23:50

   Хлопці, поводьтесь культурно :). Ми ж не на демоліберальному смітнику та не в нічному клубі.

7. Василь:
   10 Серпня, 2009, 14:38

   Насправді я не заперечую що програма не ідеальна, саме тому і написав “при цьому” вона була на той час першою і єдиною націоналістичною. Але програма СНПУ наприклад теж не ідеальна м’яко кажучи, але це все вже історія.

   Щодо культурного поводження цілком погоджуюсь.

8. Сергій Лис:
   10 Серпня, 2009, 15:18

   Про що і була мова. Про першість – не першість, єдиність – не єдиність взагалі я нічого не писав ні за ні проти. Тим більше навіть не збирався вступати у суперечки із Ольжичем. Лиш вказав на звичайні факти.

9. Василь:
   10 Серпня, 2009, 15:51

   Але там немає пацифізму, навпаки мілітаризм:

   “Але поки сусід­ні народи озброєні, удосконалюються у військовій техніці і мають постійне вій­сько, – український народ, аби не попасти в неволю, мусить робити з необхід­ністю те саме.

   Кожний громадянин Української Народної Республіки, який носить зброю, мусить бути готовий в небезпечний для України момент стати до військового шику”.

   Щодо утопічності то утопічним можна назвати будь-що.

10. Василь:
    10 Серпня, 2009, 16:01

    Ну а якщо це все таки пацифізм, то Гітлер походу теж був пацифістом. Почитайте наприклад статтю Троцького “Гитлер и разоружение” 1933 року.

11. Сергій Лис:
    10 Серпня, 2009, 16:57

    “г) від кожної нації число депутатів пропорціональне числу людності;” – на мою думку це крок у стилі Центральної Ради про надання великих та рівних прав всім національностям в Україні.

    “11. Знесення постійного* війська на Україні;”
    – іншими словами буде лише народна міліція.

    “В інтересах загальнолюдських необхідне розброєння народів, припинення війни назавжди і запровадження вічного миру по всьому світу.” – як на мене це одна із самих утопічних моментів.

    Взагалі багато, що можна знайти, але я просто показав як приклад, що я назвав місцями пацифістським або утопічним.

    Взагалі вся УНР була місцями вкрай пацифістична ітд, але краще щоб була залишилась вона, а не УССР. В УНР хоч була можливість націоналістам отримати владу.

    Дай лінк на вищезгадану статтю Троцького, в іншому випадку вона мені ні про що не говорить.

12. Василь:
    10 Серпня, 2009, 17:38

    1. Сьогодні в антижидівському Ірані діє таке пропорційне представництво і в парламенті є жиди. Але ніякої реальної влади вони звісно не мають.

    2. Ніякого пацифізму в статті немає, навпаки тільки заклики до озброєння. В народній міліції теж немає нічого пацифістського. Це лише соціалістична вимога народної, а не найманої армії. Така сама вимога була в програмі НСДАП. Те, що народна армія була не на часі, то це вони теж враховували, тому писали

    3. Статті немає в інтернеті. Але і без неї загальновідомий факт, що Гітлер в 1933 році виступав з “пацифістських” позицій, за роззброєння, недопущення війни. І цей пацифізм “викривав” Троцький. В іншій статті на цю тему він писав: “Пока не закончено вооружение Германии, Гитлеру надо во что бы то ни стало избежать превентивной войны со стороны своих противников. В этих пределах его пацифизм совершенно искренен. Но только в этих пределах”.

    Так само легко можна “розкрити” і пацифізм УПСС, зважаючи на це доповнення:

    “поки сусід­ні народи озброєні, удосконалюються у військовій техніці і мають постійне вій­сько, – український народ, аби не попасти в неволю, мусить робити з необхід­ністю те саме”.

13. Сергій Лис:
    10 Серпня, 2009, 17:41

    Гітлер мав не пацифістичні позиції, а просто напросто вів зовнішню політику на недопущення війни принаймні до тих пір, поки не буде готовий до неї.

    Нещодавні події в Ірані показують, що лазєйки у таких речах вони знайшли.

14. Василь:
    10 Серпня, 2009, 17:50

    УПСС мали не пацифістичні позиції, а просто напросто обґрунтовували потребу озброєння тим, що сусіди теж озброюються всупереч загальнолюдським інтересам.

    Нещодавні події в Ірані показують, що лазєйки знайшли, але точно не ті жиди, що протирали штани в парламенті за пропорційним представництвом.

15. Сергій Лис:
    10 Серпня, 2009, 17:53

    Ну тоді напрошується висновок, що дані пункти в програмі мали пропагандивний, а не прямий сенс.

    Неважливо хто знайшов конкретно, а сам факт того, що вороги знайшли слабкі місця.

16. Василь:
    10 Серпня, 2009, 18:00

    Ну тоді напрошується висновок, що слабкі місця були не в національному представництві.

17. Сергій Лис:
    10 Серпня, 2009, 18:05

    Напрошується висновок, що ми обидва праві.

18. Передзвон:
    7 Вересня, 2009, 03:40

    Подивився програму, в ній більше лівих ідей, які окреслюються на національний грунт. Де нацією до того визначається лише певний клас.

19. Василь:
    2 Жовтня, 2009, 22:54

    2 Передзвон

    З чого ви взяли що націоналістична програма має складатись більше з “правих” ідей? Народом визнається певний клас тому що тільки він був і є народом. Панівний клас не лише експлуатував народ, але і зраджував його на користь чужоземних загарбників.

20. Ігор:
    14 Листопада, 2010, 12:44

    Люди це све уже історія !!!! якщо хтось шось знає докладно про УПСС запишіть, або скажіть бо потрібно реферат написати будь-ласка якщо можна.

21. Влад:
    3 Січня, 2012, 23:50

    “Свобода друку, слова і освіти. Свобода національності, ре­лігії, совісті, переконань. Свобода зборів, товариств, спілок, орга­нізацій.”
    Чи не занадто ліберально?

22. Владислав:
    21 Червня, 2014, 13:17

    Ось воно! Справжній український націоналізм може бути тільки соціалістичним!

Залишити відгук