Французька націоналістична революція

“Я вважаю якобінців соціал-націоналістами” – ця приголомшлива заява товариша викликала в мене глибоке зацікавлення французькою революцією. У правих ідеологів доводилось читати про неї лише негатив і ця теза змусила мене звернутися до різних джерел, серед яких й найбільш авторитетні в цій галузі, зокрема “Французька революція” Томаса Карлейля і “Велика французька революція” Альберта Манфреда. Виникло бажання самому оцінити революцію виключно з позиції фактів, а не висновків заангажованих письменників.

Цікавість до теми підігрівали незвичайні висловлювання на кшталт того, що пише про французьку революцію видатний російський філософ Микола Бердяєв:

“…націоналізм французький походить від французької революції, від ідеї верховенства нації. Стара монархічна і аристократична Франція не знала націоналізму в тому сенсі, як він склався в XIX і XX століттях”.

…або того, що каже видатний французький письменник Франсуа Рене де Шатобріан:

“…республіканська форма правління докорінно змінила вдачу французів. Французи перетворились на патріотів і воїнів за свободу”.

Результатом роздумів на цю тематику і вивчення відповідної матчастини є наступний виступ:

1. Французька революція створила ідею нації.

Ця революція знаменувала крах феодалізму. Як з позиції націоналізму ми можемо оцінити цей лад? Перш за все феодальний світ, об’єднаний династичними зв’язками, єдиною церквою та мовою (латиною), не знав поділу на “нації” в сучасному розумінні. Дослідження джерел (напр. “Теорії нації та націоналізму” Г.Касьянова) надають багато варіантів застосування цього терміну при феодалізмі, але жоден не відповідає нашому сучасному визначенню нації. Ці визначення є навіть протилежними до сучасного. Націоналізму при феодальному ладі не було тим більше. Коли взагалі з’явився націоналізм і сучасне поняття нації?

Слово “націоналізм” уперше вжив французький контрреволюційний абат Огюстен Баруель у 1798 р.. У своїх “Мемуарах до історії якобінства”, написаних на еміграції в Лондоні, цей католицький священик називав націоналізмом саме політику якобінців, як апогей Великої французької революції. Він ототожнював “націоналізм” з патріотизмом, народним партикуляризмом і національним егоїзмом, підкреслюючи як негативну рису його виключно революційний характер. Націоналізм, правильно визначений Баруелем як “любов до нації”, замінив, на його думку, “любов до людства в цілому”. Як бачимо, контрреволюціонери переймалися проблемами людства, а не інтересами нації і були відвертими анти-націоналістами. Так само і слово “патріот” в ті часи було синонімом слова “революціонер”, а “монархіст” був антиподом “патріота”. Поняття “шовінізм” як позначення “ксенофобії”, “крайнього націоналізму” або “націоналістичного екстремізму” походить так само від французької революції (Ніколя Шовен – затятий республіканець з комедії ”Триколірна кокарда” 1831 року).

Це звучить неймовірно, якщо порівняти з правоконсервативною локшиною, що її роками вішають на вуха активістам націоналістичного руху! Та насправді все є більш ніж логічно.

Як виглядав феодальний світ на прикладі Франції? Більша частина населення навіть не вважала себе французами, не розмовляла французькою мовою. Ніякої французької нації просто не існувало. В практичному класовому вимірі до “нації” міг належати лише вузький клас феодалів, що складав кілька відсотків від загальної маси населення. Династичні шлюби зробили загальнопоширеною практику, коли народом керував чужинець. Тим більше для феодала іноетнічний, навіть інiорасовий феодал був незрівнянно ближчим і ріднішим, ніж простолюдин з власного етносу. Аристократичний космополітизм і міжрасові шлюби відомі в усьому феодальному світі, в т.ч. в Україні-Русі. Це шлюби з монголоїдними кочовиками (наочним прикладом може бути антропологічна реконструкція голови князя Андрія Боголюбського), це теорія сарматизму в Речі Посполитій, що спричинила полонізацію української шляхти, адже вона начебто мала інакше від народу походження і т.д. Отже всі розмови про нації і націоналізм в часи феодального ладу є не більш як невіглаством або відвертою спекуляцією.

В протилежність до всього цього французька революція принесла ідею національної держави, що стала ідеологічною антитезою феодальної держави. Революційний концепт верховенства нації визначив її волю найголовнішим чинником державної політики. Згідно цій ідеї нація є надкласовою політично-вольовою спільнотою, до якої належать всі громадяни, а не лише панівна верства. Власне в цей спосіб розуміли революціонери демократію. Французька революція проголосила, що національна держава має бути виразником волі та інтересів всього суспільства, а не окремого класу. Відповідно до цієї революційної ідеї з’явилась французька і всі інші європейські нації. Націоналізм почав діяти не лише в теорії, але і на практиці. Революція поширила французьку мову в країні, утворила французьку національну свідомість. Люди, які раніше були бретонцями, провансальцями, гасконцями і т.п. почали вважати себе французами, причетними до єдиної великої нації, незалежно від регіону, етнографічної групи, соціального походження і класової приналежності.

Доводиться чути, що французька революція створила політичну націю – так, ніби існують якісь інші, неполітичні нації. Насправді неполітичним може бути плем’я чи етнос, але неполітичних націй бути не може. Нація збігається з етносом або не збігається, збігається з расою або не збігається, проте вона однаково політична. Нація може будуватись на етнічній чи монорасовій основі, може на поліетнічній чи мультирасовій, але в будь-якому випадку вона є спільнотою політичної волі. Французька нація, народжена революцією, була саме монорасовою спільнотою і у всякому разі не виходила за межі білої раси. Ні про яких “афрофранцузів” тоді не могло бути й мови!

Дивно збирати докази цих очевидних речей, проте доводиться це робити, зважаючи на купу брехні, якою обросла історія французької революції. Отже, перший чорний депутат парламенту Франції був обраний в 1914 році в африканській колонії, тобто через 125 років після революції. Але навіть він не вважався французом. Про той нонсенс, що у французькій літературі почали виступати “чорні французи”, д-р Ростислав Єндик пише з обуренням лише в 1936 році, тобто через 147 років після революції. Пов’язати це неподобство з французькою революцією може лише людина з дуже багатою уявою. Це те саме, що виводити сучасну буржуазну демократію від античних демократичних ідей. Але яке було ставлення до расового питання в часи французької революції?

Просвітницький письменник Шарль Луї де Монтеск’є, який заклав ідейні підвалини революції, писав, що кольорові раси є ближчими до мавп, аніж до людей, тому ідеали свободи та рівності на них не розповсюджуються. Ні про яке реальне зрівняння рас в ті часи не йшлося. Як cкасування рабства в США не означало повної рівності білих і негрів, а поклало початок сегрегації, так і у Франції чорні не стали французами навіть після скасування рабства. При цьому слід зауважити, що міжрасові шлюби були за часів монархії, так наприклад на Гаїті при монархії кількість мулатів і негрів, які не були рабами дорівнювала 20 тисяч осіб, що співпадало з кількістю білих. Отже монархічна влада не надто перешкоджала расовому змішуванню, а також звільненню чорних. Саме монархісти-контрреволюціонери першими дали повні політичні права цим вільним мулатам і неграм в 1791 році, зрівнявши їх з білими. Це на рік раніше ніж відбулось оголошення рівноправності вільних людей різних рас (1792 р., тобто до встановлення якобінської диктатури) і на три роки раніше, ніж республіка встигла випустити декрет про скасування рабства в колоніях (1794 р.). Причому цей декрет проголошував рівноправність рас лише в колоніях, а не у самій Франції і був реально здійснений лише на Гаїті, натомість в інших колоніях рабство існувало при республіці ще до 1848 року. Знаменита “Декларація прав і свобод людини та громадянина” була прийнята в 1789 році, коли ще існувало рабство і, звичайно, висловлені в ній права і свободи не поширювались на кольорові раси, як тоді, так і після скасування рабства в колоніях. Ці факти, сподіваюсь, промовисто свідчать про неможливість існування “афрофранцузів” в ті часи.

Однак не лише політично, але і етнічно французька нація виникла в результаті революції. Малі регіональні етноси Франції на кшталт бретонців не лише не вважали себе французами, але і по факту не належали до французького етносу. Лише централізаторська асиміляційна політика республіки згуртувала населення Франції в єдиний народ, в єдину політичну і етнічну спільноту, яка з тих часів називається нацією.

Прагнення революції промовисто відображають гасла, під якими вона відбувалась. Якщо у контрреволюціонерів гаслом було “За Бога і короля”, то бойовий клич революційної армії був “Слава нації!” – “Vive la Nation!”. З цим кличем брали Бастилію, йшли на Версаль і з ним же революційна армія вела бої з іноземними окупантами, які грабували і ґвалтували Францію під оплески монархістів. Підсумовуючи факти, у нас не лишається сумнівів, що ідеєю нації ми зобов’язані великій французькій революції.

2. Французька революція народна, а не буржуазна.

Багато пишуть, що це буржуазна революція. Але чи так це насправді? По-перше, термін “буржуазна революція” найбільше популяризувала радянська історіографія, іменуючи так будь-які революції, щоб відрізнити їх від єдиноправильної, з більшовицької точки зору, жовтневої соціалістичної революції. По-друге, слід розрізняти французьку революцію у вузькому сенсі на прикладі якобінської диктатури і післяреволюційний перебіг подій, який прийнятно пов’язувати з революцією, хоча насправді він став наслідком контрреволюції.

Якобінський клуб на чолі з Максиміліаном Робесп’єром стояв в проводі революції і був головним її виразником. Серед якобінців була представлена революційно-демократична буржуазія, але всупереч багатьом міфам ідеологія клубу не виражала інтересів буржуазії. Насправді логіка якобінської диктатури була повністю підпорядкована революційним ідеям членів клубу, сутність яких вони вбачали в задоволенні інтересів нації. І коли загроза цим інтересам почала проявлятись з боку буржуазії, то революціонери були повні рішучості покінчити з нею не менш жорстоко, аніж з дворянством.

“Пролетаріату немає чого втрачати крім своїх кайданів” – першим сказав не Карл Маркс, а лідер якобінців Жан-Поль Марат. В щоденнику Робесп’єра ми читаємо: “Внутрішні небезпеки витікають від буржуазії; щоб перемогти буржуазію, треба згуртувати народ”. Навряд чи таке міг написати виразник інтересів буржуазії. Таке міг написати лише революційний націоналіст. В тому самому щоденнику Робесп’єр пише, що перед усім стоїть єдина воля нації, і неважливо республіканська вона буде чи монархічна. Але оскільки монархізм є вузько класовим і не визнає націю як надкласову спільноту, то виразником волі нації має бути республіка. Очевидно, що головною цінністю для вождя революції була нація і навіть не форма правління, за яку нібито було зламано стільки списів і пролито так багато крові.

Якобінці боролись проти буржуазної демократії, при якій влада стала належати грошовим мішкам, що було надбанням саме “буржуазної революції” і проти чого рішуче виступали справжні революціонери. В промові 1791 року щодо виборчого права Робесп’єр сказав:

“Хіба для того, щоб потрапити під ярмо грошової аристократії, народ зламав ярмо аристократії феодальної?Настав час заявити, що система виборів, проти якої ми боремося, виключає дев’ять десятих нації… Така в дійсності природа цієї установки, що ґрунтується на абсурдних суперечностях, які приймають багатство за міру прав громадянина”.

Також в революційному русі були фракції, значно лівіші і значно радикальніші за позицію Робесп’єра, який в якобінському клубі вважався центристом. Якщо якобінці об’єднували революційну буржуазію з робітниками і селянами, то наприклад фракція “скажених” складалась виключно з трудящих і висувала на той час радикальні вимоги фіксації цін, смертної кари за спекуляцію, революційного терору, люстрації, централізації економіки, експропріації землі з передачею трудящим тощо. Політичну лінію “cкажених” продовжила ліва фракція якобінців під проводом Ебера. Не буду заглиблюватись в наступні деталі, але всі факти переконливо свідчать про антибуржуазні тенденції французької революції. Французьких революціонерів можна вважати не просто націоналістами, але і справжнім прообразом національних соціалістів.

Було видно яким радикальним шляхом йде якобінська диктатура, і що наступною жертвою революційного терору впаде буржуазія, тому даний клас не міг за цим просто спостерігати. Тоді буржуазія об’єдналась із залишками дворянства і влаштувала контрреволюційний переворот 9 числа місяця термідора за республіканським календарем. Саме після термідору, коли всіх полум’яних революціонерів відправили на гільйотину, встановилось панування великої буржуазії, саме тоді почалась ера капіталізму, в повній протилежності до ідей революції.

Отже, як вдало зазначив Фрідріх Енгельс, революція “після 9 термідора була задушена жадібною буржуазією”.

3. Французька революція і “жидомасонський” міф.

З питанням буржуазії тісно пов’язане жидівське питання. Революції закидають, що її лідери були не лише буржуа, але також “масонами”, “жидами” чи то “жидомасонами”. Стверджують, що революція провела емансипацію іудаїзму і здійснила всілякі жидомасонські змови. Не зайвим буде розвінчати цей міф. По-перше, серед лідерів революції не було осіб жидівського походження. І не існує жодних доказів які б виявили хоч одну таку особу серед провідних революціонерів. По-друге, до різноманітних масонських лож в ті часи входила більшість освічених людей. Це не означає, що вони всі здійснювали якісь змови. Приміром, засновник українського націоналістичного руху Микола Міхновський теж був членом таємної організації. По-третє, іудейська діаспора безперешкодно процвітала у Франції і при “старому режимі”. Хрещені жиди отримували всі права, а дворянство і сам король часто опинялись боржниками жидівських спекулянтів. По-четверте, повну емансипацію жидів проти інтересів суспільства провели саме контрреволюціонери після термідоріанського перевороту. Це зробили ті самі люди, які потім реставрували монархію. Революціонери натомість передбачали звільнення суспільства від жидів шляхом їх емансипації через знищення іудаїзму. Якобінці передбачали знищити іудаїзм як релігію і надати жидам громадянські права за умови їх асиміляції. Але і це була лише теорія. На практиці революціонери так і не провели повної емансипації. Проте почали робити кроки зі знищення іудаїзму. Дослідник єврейської історії Олександр Тихомиров пише, що рядові якобінці “вривались інколи в синагоги, знищуючи Тору і книги, а до 1794 року і згори поставили питання про знищення єврейства. Тут, однак євреїв врятував 9 термідора 1794 року”. Виходить, саме контрреволюція врятувала і урівняла жидів з французами.

Втім, не зовсім вірною є теза, що їх врятував термідор. Вони і самі доклали зусиль до свого порятунку, адже мали безпосереднє відношення до цього перевороту, організованого контрреволюційною буржуазією, серед якої були особи близькосхідного походження. Отже, якщо і була здійснена якась “жидомасонська змова” в ті часи, то вона була контрреволюційна, після чого цей народ отримав довгоочікувану емансипацію і зберіг у цілісності свою релігію. Напередодні перевороту Робесп’єр відкрито заявляв про цю змову і загрозу з боку чужинців, які видають себе за французів:

“Я не вірю цим чужинцям, чиї обличчя покриті маскою патріотизму і хто намагається здаватись більшими республіканцями, ніж ми самі… вони агенти іноземної сили… Ці агенти повинні бути знищені, незважаючи на їх артистичне віроломство і маски, які вони завжди носять. (…) Є безпринципна кліка, спрямована на руйнування, чиїх керцівників ми не змогли розкрити”.

Після цих промов стався буржуазний заколот і Робесп’єра відправили на гільйотину.

4. Французька революція і релігія.

Революції закидають атеїстичний, антирелігійний характер. З’ясуємо, чи це правда. Серед революціонерів, звісно, були атеїсти, але атеїзм не був загальноприйнятим, і врешті-решт атеїсти були усунені від будь-якого впливу. Серед провідних лідерів революції було чимало священників, які звичайно не могли бути атеїстами або якимось чином миритись з атеїзмом. Радикально ліву антибуржуазну фракцію революції (“скажених”) очолював священик Жак Ру. Гарним прикладом є легендарний монах Дюкенуа, один з “останніх якобінців”. Коли контрреволюціонери винесли йому смертний вирок, то він не став чекати виконання, вбивши себе ножем.

Робесп’єр робив чисельні промови проти атеїстів. Він і Дантон постановили заборонити всі дії, спрямовані проти свободи богослужіння. Потім атеїсти на чолі з Клотцем були вигнані з якобінського клубу. В розпал якобінського терору католицьке богослужіння продовжувалось, в соборі Notre-Dame католики молились за Робесп’єра, а революційна цензура суворо слідкувала за всіма атеїстичними творами і нападками на церкву.

Революціонерів звинувачують у вбивствах і ув’язненнях священників. Але це було зумовлено не релігійними причинами. Репресували лише тих, хто відмовився присягнути нації. Священикам це забороняв робити Папа Римський, хоча в ХХ столітті присяга на вірність нації не викликала в Святого престолу жодних заперечень. А під час французької революції кожен священик міг зробити свій вибір. Так само революціонери репресували дворян, які відмовлялись присягнути нації. Слід наголосити, що це була лише формальна присяга нації, а не якомусь революційному органу влади. Проте, деякі священики і дворяни відмовлялися це зробити, демонструючи свою зневагу до нації і лояльність до іноземних сил, що вели бойові дії проти республіки. Це при тому що сам король підписав присягу нації… Чи не по заслугах отримували люди, які так зневажали націю, що відмовились скласти присягу на вірність їй?

5. Соціальна революція.

Багато пересудів існує навколо соціальних ідей революції. Гасло “свобода, рівність, братерство”, яке мало також іншу варіацію (“Батьківщина, рівність, свобода” (“Patrie. Egalite. Liberte”),  консерватори завжди тлумачать як щось погане. Звичайно, ці ідеали спотворила буржуазна демократія, але не слід забувати, що вона була встановлена контрреволюціонерами внаслідок термідоріанського перевороту. А в часи революції зміст цього гасла повністю відповідав націоналізму. Соціальну сутність даного гасла добре висловив Дантон у промові на своєму судовому процесі. Він підкреслив як величезне досягнення, що революція нарешті скасувала привілеї, які людина може отримувати від народження і зберігати довічно, утискаючи за допомогою цього інших представників власного народу. В нинішні часи ця ідея здається нам сама собою зрозумілою. Але саме французька революція проклала шлях до сучасних ідей соціальної справедливості, досягнути якої неможливо без прагнення до свободи, рівності і братерства. Ця ідея дала соціальні підстави націоналізму, згідно якому всі члени нації є вільними, рівноправними людьми, братами по духу та крові, які народжуються з рівними можливостями. Дані ідеї також стали підґрунтям для появи ідеології соціалізму, адже без них він був би неможливим, як і націоналізм. Здійсненню цих ідей нам сьогодні заважає лише капіталістична система, а сама ідея соціальної справедливості не піддається сумніву. Проте до французької революції ці елементарні права людини і нації не були ніде визнані чи закріплені. Тільки в порівнянні можна зрозуміти значення цієї революції. Те, що зараз довкола нас не холопи і не смерди, а громадяни – це заслуга французької революції. Ми громадяни поганої держави, але ніхто не може заперечити наших прав. І цьому ми теж завдячуємо не в останню чергу французькій революції.

6. Французька революція заклала революційні традиції.

Якобінська диктатура, як апогей французької революції, заклала революційні традиції, що відігравали велику роль в революційних рухах протягом наступних століть включно до наших днів. Це методологія революції, революційний терор, диктатура однієї партії, централізація, етатизм і багато інших складових, властивих радикальним напрямкам націоналізму і соціалізму, зокрема рухам т.зв. “генеричного фашизму”.

7. Вандея як антинаціональний бунт.

На початку я вже казав, що контрреволюціонери були антинаціоналістами і антипатріотами. Це мало не лише ідейне, але і практичне вираження. Незрозуміле захоплення у деяких націоналістів викликає монархічний рух шуанів та повстання у Вандеї. Адже відомо, що цей рух фінансувався і всіляко підтримувався Британією та іншими країнами, цілком ворожими до Франції. Підривна діяльність шуанів продовжувалась і після термідору, що добре свідчить про антинаціональний характер діяльності повстанців, які продовжували боротьбу вже незалежно від того, хто знаходився при владі.

Уявіть собі, що ми проводимо націоналістичну революцію, а на сході України за допомогою Росії раптом підіймає бунт якась Донецька республіка. Чи є для націоналістів привід захоплюватись таким? Хіба що у російських. А ми начебто розглядаємо Францію і французькі національні інтереси, проти яких і діяв антифранцузький рух шуанів в інтересах інших країн.

8. Націоналізм проти феодалізму.

Як ставляться націоналістичні ідеологи до Французької революції? Недавно один товариш вказав мені на “14 тез німецької революції” Отто Штрассера, де він пише, що французька революція – це тріумф лібералізму, і вона має бути відкинута. Але знову не береться до уваги, що як в цьому, так і в більшості інших подібних випадків мається на увазі французька революція в широкому значенні, тобто з подальшим постякобінським періодом. Але у вузькому сенсі революція скінчилась термідоріанським переворотом. Звичайно, про ці нюанси не йдеться в націоналістичних ідеологів. І антикапіталістична риторика революційного націоналізму не означає анінайменшого повернення до “cтарого режиму” і взагалі до будь-яких елементів феодалізму. Щоб зрозуміти це, досить почитати програмні документи українського націоналізму, німецького націонал-соціалізму, італійського фашизму та інших націоналістичних і соціалістичних рухів. Все старе, в т.ч. феодальний соціалізм, померло разом із феодальним ладом і не підлягає реставрації. Те, що боротьба з лібералізмом не означає повернення в минуле чітко описав Муссоліні в “Доктрині фашизму”:

“Фашистське заперечення демократії, лібералізму не дає, однак, права думати, що фашизм бажає відсунути світ до часу, що передував 1789 року, який вважається початком демо-ліберального століття.

Немає повернення до минулого! Фашистська доктрина не обирала своїм пророком де Местра. Монархічний абсолютизм віджив своє, і також, напевно будь-яка теократія. Так віджили свій вік феодальні привілеї і розділення на «замкнуті» касти, що не сполучаються між собою”.

9. “Революція нордичної раси” або факти проти міфів.

Про революцію ходить багато абсурдних міфів. Широко поширені казки про те, що революціонери з наказу таємничих жидомасонів убивали людей за світлий колір волосся і очей, тому що така пігментація більше поширена серед дворян. Люди начебто через це фарбували волосся, бо боялися за своє життя і тому подібна маячня. Справа не лише в тому, що немає ніяких свідчень про це, але і з суто статистичних даних це нереально, бо серед північних французів як  тоді, так і зараз чимало світлопігментованих людей в усіх верствах населення. Крім того, це означало б, що самі лідери революції повинні були вбити себе першими, адже вони майже всі були блондинами. Відомий французький соціал-дарвініст і один з початківців расової теорії Жорж Ваше де Лапуж називав велику французьку революцію “революцією нордичної раси” і писав, що “на чолі великої французької революції переважно стояли довгоголові блондини”. Відтак бачимо, що расово-антропологічні страшилки про французьку революцію є не більше, ніж міфом.

Дехто також стверджує, що повстання чорних рабів на Гаїті викликане і підтримане французькою революцією. Це не більше, ніж фантазія: революціонери не надавали ніякої підтримки повсталим, хоча і могли б це зробити всупереч гаїтянським монархістам. А пізніше республіка сама вислала армію приборкувати повсталих негрів.

Також можна прочитати і почути, що революціонери начебто знищили третину населення Франції. Це безсоромна брехня. За найвищими цифрами підрахунків Луї-Марі Прюдома в книжці “Загальна і неупереджена історія революції” жертви революції і подій пов’язаних з нею (в т.ч. “революційних війн” проти всієї Європи) склали близько 500 тис., тобто 2% від 25 мільйонного населення Франції. Хоча і ця цифра є явним перебільшенням.

Звичайно – був революційний терор, звичайно він був жорстоким. Але він не потребує виправдання. Велика французька революція – це соціальна і націоналістична революція. А така революція завжди права. І вона права не тому, що правильною є кожна її дія, а тому що правильна її кінцева мета.

Vive la Revolution!

Євген Герасименко

Текст складено на основі промови 13.12.09 в «Українському традиціоналістичному клубі» (http://uktk.org/)

В продовження теми — стаття Є. Герасименка “Руки геть від Революції!”

коментарів 39

1. БІЛИЙ:
   30 Грудня, 2009, 13:52

   Надзвичайно цікавий матеріал!!! Дійсно навколо французької революції більше міфів чим правди…пам’ятаю одного разу на парі викладач (досить шанована мною людина:націоналіст, антисеміт)сказав: !”Найбільше зло в політичному сенсі породила Французька революція, адже сприяла розвитку лібералізму та матеріалізму…” Я, тоді першокурсник досить серйозно сприйняв його слова і навіть на парі іншого викладача, коли вивчалась постать Робесп’єра з відвертою неохотою читав якийсь його твір. Зрештою і до сьогоднішнього дня ця революція не має чіткого окреслення в моїх думках. Але беззаперечним є те, що саме вона дала поштовх до утворення націй та націоналізму і на мою думку є проявом того що Європейська цивілізація в цей момент перейшла на новий етап свого розвитку та оновлення. І те що її націоналістичність не вказується в жодних джерелах лише доводить той факт, що націоналізм був присутній у ній як щось саме собою зрозуміле! Велика подяка авторові за чудове дослідження!!!

2. Терорист:
   30 Грудня, 2009, 16:45

   Дякую автору за лікнеп!

3. Ігор:
   30 Грудня, 2009, 17:38

   Доречі, Шпенґлер теж згадує французьку революцію в своїй праці “Пруська ідея і соціалізм”..

4. Євген:
   31 Грудня, 2009, 01:40

   Дякую за відгуки.

   2 БІЛИЙ

   Щодо лібералізму, матеріалізму, капіталізму і т.п. неподобства, в статті виведена дещо спрощена схема до\після термідору, де “все погане” списується на період “після”. Докладніше треба виділити три періоди: до якобінської диктатури, власне якобінська диктатура і період після диктатури. Ніхто не заперечує, що якобінській диктатурі передувала “буржуазна революція”, але факт, що якобінці боролись з багатьма її “надбаннями” і наслідками, як приклад в статті наведена ситуація з виборчим правом. А термідор став вже остаточним тріумфом лібералізму, тієї самої “буржуазної революції”, яка насправді була контрреволюцією – поверненням до половинчатого становища першого періоду + встановлення повного панування буржуазії. Ці нюанси більшістю людей не враховуються, в т.ч. Вашим викладачем. Не береться до уваги різнобічність революції і те, що перші демократи і ліберали теж були націоналістами.

   Це все суто соціальні нюанси. Націоналістичною революція була у всіх варіантах, навіть буржуазному. І якобінський період уявляється найкращим саме тому, що він соціально-націоналістичний.

   2 Ігор

   Так, Шпенглер, незважаючи на антипатію до всього французького, про якобінців в цій праці пише з великим захопленням і називає їх зразковими соціальними революціонерами.

   Його ставлення до Франції:

   “Классическая страна западноевропейских революций — Франция. Звонкие слова, потоки крови на панели, la sainte guillotine (святая гильотина), жуткие ночные пожары, торжественная смерть на баррикаде, оргии беснующейся толпы — все это соответствует садистскому духу этой расы. Все, что в области символических слов и действий составляет революцию во всей ее полноте, идет из Парижа, и мы ему только плохо подражаем. Что такое пролетарское восстание под дулами вражеских пушек, французы нам показали уже в 1871 году. Это произойдет, вероятно, еще не раз”.

   Його ставлення до якобінців:

   “Якобинцы были готовы все и всех принести в жертву, потому что они сами жертвовали собой: «шагать добровольно, ступая по крови и слезам», («marcher volontiers, les pieds dans Ie sang et dans les larmes»), — как это выразил Сен-Жюст. Они боролись против большинства внутри страны и против половины Европы на фронте. Они все увлекли за собой. Они создавали армии из ничего, они побеждали без офицеров, без оружия. Если бы их подражатели 1918 года развернули на фронте красное знамя и провозгласили борьбу не на жизнь, а на смерть против капитала, если бы они ринулись вперед, чтобы первыми пасть, они увлекли бы за собой не только солдат и всех офицеров, доведенных до полного изнеможения, но и Запад. В такие минуты побеждают только собственной смертью. Но они спрятались: вместо того чтобы стать во главе красных армий, они заняли хорошо оплачиваемые места во главе советов рабочих депутатов. Вместо битв с капитализмом они выигрывали сражение против продовольственных складов, оконных стекол и государственных касс. Вместо того чтобы отдавать свою жизнь, они продавали свою форменную одежду. Революция потерпела крушение из-за трусости. Теперь уже поздно”.

5. aho:
   31 Грудня, 2009, 23:19

   Безумовно цікавий допис.
   Деякі думки шикарні, деякі – досить спірні.

   тема взагалі варта заглиблення.
   можу порадити, як історик за освітою, парочку авторитетних дослідників.
   1) Матьєз – крутий спец, класик, робесп”єроман.
   2) Жорес ” Соціалістична історія Французької революції”
   3) Собуль – французький історпик др пол. ХХст.
   4) Ревуненков – його двохтомник по ВФР прекрасний, читається не гірше карлейля.
   5) Кропоткін – також автор істрричного дослідження про Францюрев. – правда з анархістських позицій, але незле.

   мої зауваження до статті Є.Герасименка – А) тема якобінської дехристиянізації розкрита не дуже, і вкрай тенденційно. але це так, нюанс.
   Б) Серйозніше – якобінський націоналізм не дає підстав вважати його націоналізмом у нашому, блют-унд-боденівському розумінні. Якобінці поділяли “теорію” що національність тотожна громадянству. Наслідки такого підходу – нинішня африканізація Франції. і під гребінку такої “французкості” вони насильно причесували етнічно різнорідні Прованс, Бретань, Ельзас і тд.

   Від статті Герасименка отримав задоволення та інтелектуальне натхнення. На останок улюблена цитата від Сен-Жюста: “Треба думати про те, щоб наповнити зрадниками не тюрми, а гроби!” Хай живе Нація! Хай живе Революція!

6. Євген:
   1 Січня, 2010, 01:26

   2 aho

   Дякую за відгук. Обов’язково знайду і подивлюсь. Особливо цікаво почитати Жореса.

   По зауваженнях:

   А) Антикатолицькі експерименти звичайно ж були. Але вони були згорнуті, а найбільш непримиренні експериментатори вигнані з клубу. Цей результат і розкрито в статті, що напевно тенденційно, проте стаття не гумова, щоб вмістити всі нюанси. Той самий Робесп’єр не був прихильником католицизму, м’яко кажучи, але проявляв до нього толерантність. Вважаю це головним і найкращим показником.

   Б) Це питання здається розкрите в статті. По-перше, якобінський націоналізм не був расовим в теорії, хоча б тому що тоді расової теорії ще не було, але він був таким на практиці. Якобінці висунули цю теорію в часи, коли у Франції не було кольорового населення і навіть гіпотетично, якби воно було, то не могло б належати до нації, тому цей громадянський націоналізм існував в межах однієї раси. Під час революції, і більше 100 років по тому, не було ніяких “чорних французів”, а ті, що пізніше, за буржуазної демократії, ставали громадянами Франції не вважались від цього французами. Тому я не бачу ніякого зв’язку між якобінським націоналізмом і африканізацією через півтора століття. Не треба рівняти провансальців і негрів. Якобінці не записували чорних в французів. І крапка. По-друге, “наш блют-унд-боденівський” націоналізм виник не на порожньому місці. Він так чи інакше є продовженням первісного якобінського націоналізму, є наступною прогресивнішою сходинкою. Не забуваймо, що до французької революції взагалі ніякого націоналізму не було. Тому весь подальший націоналізм є продовженням якобінського. Расовий націоналізм, до речі, теж завдячує своїм виникненням республіканській Франції, де в 19 столітті з’явилась расова теорія. Асиміляція Провансу, Бретані, Ельзасу і т.д. це звичайно “убивство малих народів”, але це ніяк не заперечує расового націоналізму, адже ці етноси належали до тієї самої раси, що і французи. Ніякої паралелі з “афрофранцузами” тут бути не може. Український націоналізм, приміром, теж не є вузькоетнічним, а об’єднує в націю різні етнографічні групи та асимільовані іншоетнічні елементи, приміром людей польського, білоруського чи російського походження.

   А взагалі ще раз дякую за схвальний відгук.

7. Євген:
   1 Січня, 2010, 04:06

   Додам дещо про розуміння нації французькими революціонерами. Цитата поважного французького історика, дослідника французької революції, автора багатьох досліджень на цю тему Альбера Собуля:

   “Кольорові не були допущені в націю – і не лише раби, звільнення яких вважалося порушенням права колоніальної власності і експлуатації, але також вільні негри і мулати, віддані на свавілля білих поселенців”.

   Отже якобінський націоналізм був расовим не згідно науковій теорії, а згідно традиційному уявленню про раси. При цьому якобінський націоналізм не був вузькоетнічним і провадив асиміляцію споріднених білих етносів, легко включаючи їх до єдиної французької нації на підставі спільного громадянства.

8. Махатма:
   1 Січня, 2010, 12:02

   “А) Антикатолицькі експерименти звичайно ж були. Але вони були згорнуті, а найбільш непримиренні експериментатори вигнані з клубу. Цей результат і розкрито в статті, що напевно тенденційно, проте стаття не гумова, щоб вмістити всі нюанси. Той самий Робесп’єр не був прихильником католицизму, м’яко кажучи, але проявляв до нього толерантність. Вважаю це головним і найкращим показником.”

   Антикатолицькі експерименти не значать “антихристиянські експерименти”. У них було своє, неортодоксальне бачення християнства. Як у Третьому Рейху позитивне християнство, наприклад. Католицтво-це догматичний семітизований напрямок християнства, проти якого рішуче боролися “покоління єретиків” і проти якого рішуче повстали усі країни Північної Європи. Що довели своє ставлення до католицтва у жорстокій і кровопролитній 30-річній війні. Тому не бачу сенсу критикувати революціонерів за антикатолицтво. А, тим більше, виправдовуватися за це.

9. aho:
   1 Січня, 2010, 12:26

   До речі, цікавий поворот до Революційної традиції (ага! і це не оксюморон) намітився французькому Нацфронті.

   Все життя Ле Пен ворогом Великої Революції, славив своїх земляків – безстрашних і фанатичних бретонських партизанів, викривав “Терор і його спадкоємців з клік Марше і Міттерана”…

   Але щось змінилось… Старт останньої (вересень 2006)виборчої кампанії Ле Пена відбувся у знаменитому Вальмі, під яким війська революційної Франції зупинили інтервентів. Жан-Марі виголосив шикарну промову. От пару цитат.
   “Якщо я звертаюсь до вас сьогодні біля млину Вальмі, симвролічного місця, на якому колись була врятована наша загрожена Вітчизна, я роблю це тому, що Франція знову знаходиться на поворотному пункті своєї історії.
   Це один з рідкісних і вирішальних моментів, коли наша країна, аби залишитись собою, повинна грубо порвати з гірким теперішнім, і взяти долю у свої руки.
   … я нагадаю – солдати які перемогли у Вальмі, зробили це з криком “Хай живе Нація!”
   Вальмі – остання перемога Монархії, і перша перемога Республіки!”

   Нагадав собі ще вартісну книжку – Молчанов “Монтаньяры”- трошки попсові але детальні біогафії Робесп”єра, Дантона і Марата. До речі То й же Молчанов автор також книги про Огюста Бланкі.

10. aho:
    1 Січня, 2010, 14:22

    може хтось порадити нормальні худ.фільми про Французьку революцію? бажано французького виробництва.

11. aho:
    1 Січня, 2010, 14:36

    //annuaire-fr.narod.ru/Tchoudinov-Otavtora.html непогане чтиво

12. Євген:
    1 Січня, 2010, 16:02

    Непоганий фільм “La Revolution Française”, знятий до 200-річчя революції. Має дві серії і загальну тривалість 6 годин. Скачати можна тут:

    http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=1503641

    Кліп з кадрами цього фільму:

    http://ntz.org.ua/?p=1095

13. aho:
    2 Січня, 2010, 14:49

    Євген:
    Січень 1, 2010, 16:02

    Дякую! поставив качати. Там на торрентс.ру ще й “Дантон” виявився з Депард”є в головній ролі, і документальний фільмець. Плюс класична вже книга Олара “Політична історія французької революції” яку я не читав. тепер читну%).

    окрема дякую за лінк на журнал “Страйк”!

14. Євген:
    2 Січня, 2010, 22:49

    2 Махатма

    Під атеїстичним, антикатолицьким, антихристиянським експериментом мається на увазі “Культ Розуму”. Але ця вакханалія тривала не довго, в результаті цей культ був заборонений і якобінці встановили “Культ Верховної Істоти” – те саме неортодоксальне “очищене християнство”, що поборювало атеїзм. Є непогана, з точки зору викладення фактів, радянська стаття про це:

    http://bibliotekar.ru/andreeva/34.htm

    Цитати з статті:

    “В якобинском клубе Робеспьер решительно осудил антирелигиозную пропаганду.

    Конвент издал манифест к народам Европы, составленный Робеспьером. В нем говорилось: «Ваши повелители обманывают вас, говоря, что французская нация преследует все религии, что мы заменили культ божества культом нескольких людей. Они рисуют нас в ваших глазах идолопоклонниками или безумцами. Это неправда. Французский народ и его представители уважают свободу всех культов и не подвергают гонению ни один из них».

    Робеспьер стал проповедовать создание нового культа верховного существа, который был чем-то вроде очищенного христианства. На фронтонах храмов вместо надписи «Храм разума» теперь стояли слова: «Французский народ признает существование верховного существа и бессмертие души».

    После речи Робеспьера под музыку была сожжена «гидра атеизма». Чучела, изображавшие атеизм, символы честолюбия, эгоизма и гордыни, были сожжены Робеспьером…”.

    http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/e/eb/Clermont_etre_supreme_2.jpg
    Напис на фронтоні собору в Клермон-Феррані: “Французький народ визнає Верховну Істоту і безсмертя душі”.

15. haidamaka:
    3 Січня, 2010, 13:46

    Звісно позитивні наслідки від ідей висловлених під час Французької революції були. Проте ідеалізувати це явище не варто.

    Щодо релігійності. Даруйте, але культ вищої істоти, вищого розуму ітд не має нічого спільного з Християнством. Це радше якийсь агностицизм. Те що на соборах понаписувані вирази типу “Французький народ визнає Верховну Істоту і безсмертя душі”, ще далеко не означає, що цей народ визнає Трійцю і спасительну місію Ісуса Христа.

    Щодо націоналістичності.
    Про те що національну приналежність (що русин є русином, а поляк поляком в оригіналі) визначає кров сказав, ще Мелетій Смотрицький, український мислитель 17 ст. Тому думаю ідеї політичної нації принесені Фр.рев. в даному випадку нічого позитивно нового не дали.

    Можливо єдиними важливими заслугами Фр.рев можна вважати Рівність!Свободу!Братерство!, що ніби як закладає підвалини Народної спільноти.

16. Євген:
    3 Січня, 2010, 16:25

    2 haidamaka

    Ніхто не ідеалізує. “Культ розуму” звичайно не має нічого спільного з християнством, а от “Культ верховної істоти” був щось типу чергового протестантського відгалуження християнства, який одночасно виступав за свободу релігій. Принаймні французьке духівництво підтримувало Робесп’єра і його “культ верховної істоти”. До речі Трійцю визнають не всі християни.

    Смотрицький писав про етноси, а не нації. Етнос може існувати при феодалізмі, але нація при феодалізмі неможлива. Ідея нації несумісна з феодальною нерівністю! Ця принципова різниця показана в статті. Розуміння етносів було і при феодалізмі. Але яке це мало значення? Майже ніякого. Визначальними відносинами були міжстанові, а не міжетнічні. Русин є русином, але він тримає у себе в рабстві інших русинів, міняє і продає їх, бо вони належать до іншого стану. А до рівних собі поляків він ставиться з повагою і плювати йому на етнос. Це називається “феодальна держава”, що існує в інтересах феодалів та духівництва, разом 5% населення. А французька революція принесла ідею “національної держави”, що існує в інтересах нації (третього стану) – 95% населення, причому входження в націю дозволялось і двом першим станам. І не треба розглядати “свободу, рівність, братерство” окремо від ідеї нації. Це соціальний зміст націоналізму, в якому етнос став вищим над стан. Не феодальне суспільство складене з панів і рабів, а нація рівних і вільних братів-громадян. Ось що позитивно нове і принципове принесла французька революція, принаймні в ідеологічній частині. Та і практичній чимало хорошого.

17. Стахур:
    4 Січня, 2010, 16:47

    Стаття цікава, але, як на мене, це лише власне бачення автора. Французькі праві завжди виходили з того факту, що т. зв. “Французька революція” була для країни загалом явищем негативним(той самий інтегральний націоналізм Шарля Морраса). Не бачу там національного – до влади поступово прийшов нефранцуз Наполеон, увесь традиційний порядок у державі (три стани – священики (ті, що моляться”, брахмани), шляхта (“ті, що воюють”, кшатрії), селяни – “ті, що працюють” – шудри та вайш”ї) було зруйновано.В подальшому ж саме Франція була постійним центром лівого ворохобництва – Бланкі, Прудон, Паризька комуна і аж до ФКП із різними Сартрами.

    Євген:
    Січень 3, 2010, 16:25

    2 haidamaka

    Ніхто не ідеалізує. “Культ розуму” звичайно не має нічого спільного з християнством, а от “Культ верховної істоти” був щось типу чергового протестантського відгалуження християнства, який одночасно виступав за свободу релігій. Принаймні французьке духівництво підтримувало Робесп’єра і його “культ верховної істоти”. До речі Трійцю визнають не всі християни.

    Як християнину, мені особисто таке читати взагалі дивно. Усі протестантські церкви базуються на Нікейському символі віри (Трійці відповідно) – хоч баптисти, хоч лютерани, хоч пресвітеріяни й шерега інших. Якщо Ви маєте на увазі маргіналів типу Свідків Єгови, то їх зазвичай розглядають окремо – ні вони самі, ні їх ніхто протестантами не вважає. І як це “відгалуження християнства” може виступати за “свободу релігій”? Християнство однозначно виступає з точки зору власної виключності та унікальності.
    А яке це французьке духовенство підтримало Робесп”єра? Про те, що воно зазнало значних репресій – факт відомий. А от за підтримку детальніш, будь ласка.Якщо воно підтримувало, то з якого дива Наполенові потрібно було укладати конкордата із Папою?
    Взагалі ж, наскільки я читав, саме із Французької революції починається стрімкий процес її дехристиянізації. А саме християнська церква і є однією з підвалин європейського націоналізму. Якщо для автора цей факт нічого не важить і він ставить знак рівності між тисячолітніми традиціями європейського католицтва і скомпонованим на скору руку “культом верховної істоти”, то в мене питань немає.

    Євген:
    А французька революція принесла ідею “національної держави”, що існує в інтересах нації (третього стану) – 95% населення, причому входження в націю дозволялось і двом першим станам.

    І що ж залишилося від ієрархії? Де провідна верства? Банальна аналогія із “бальшевіцкім переворотом” – натовп дорвався до влади.

    Стосовно ж Ле Пена, що він там думки поміняв на революцію, то він вже старий, йому це можна пробачити. Не він же один – уособлення націоналістів Франції ХХ століття. Там багато інших цікавих – Марк Фредериксен із ФНЄ, “Аксьйон Франсез” тощо.

18. Нахтігаль:
    4 Січня, 2010, 16:56

    Маленька ремарка–статті, які є “власним баченням автора”, на ВАТРІ не публікуються. У нас розміщено виключно матеріали, що відповідають світогляду та ідеології українських соціал-націоналістів, організованих у різний спосіб, які вже сьогодні ведуть боротьбу за краще майбутнє.

19. Євген:
    5 Січня, 2010, 04:59

    2 Стахур

    Французький націоналізм це не лише “французькі праві”, а також республіканці, анархо-синдикалісти, соціалісти, комуністи тощо. Ці люди звичайно не вважали французьку революцію явищем негативним, особливо порівняно зі “старим режимом”.

    Наполеон корсиканець, а вони в результаті стали французами. Таке буває. Не всі племена на території України відразу стали українцями.

    Революція зруйнувала станові привілеї, а не самі стани. Чи по-вашому після революції у Франції зникли військові, чи не стало духівництва, а може десь загубились селяни? Те що станові привілеї були традиційними не зменшує їх асоціальність. Навпаки, дикунських звичаїв треба позбуватись.

    Ну якби Франція не була “постійним центром лівого ворохобництва”, то не було б фашизму, фалангізму, націонал-соціалізму та інших націоналістичних рухів. Вони були аж ніяк не “ультраправі”.

    Між іншим Бланкі займав радикально патріотичну позицію, вимагав рішучої боротьби з Прусією і саме через антинаціональну зрадницьку політику уряду він взяв участь в жовтневому повстанні (напередодні Паризької комуни) і отримав за це пожиттєве ув’язнення. В Першій світовій війні бланкісти теж зайняли патріотичну позицію. Чим з націоналістичної точки зору не сподобався Прудон теж не ясно… І Паризька комуна, щоб ви знали, була наступним після жовтневого, патріотичним повстанням проти антинародної і капітулянтської політики уряду, що буквально здавав Францію під владу Пруссії. Паризька комуна об’єднала різні патріотично налаштовані політичні сили і національно свідомих представників різних класів (в т.ч. буржуазії), які одночасно підтримували пролетарську революцію. Щодо Французької комуністичної партії, то французький націонал-революційний рух 20 століття значною мірою вийшов з неї, принаймні два секретарі ЦК ФКП з купою партійців. 🙂

    Про Трійцю, я згоден, що її не можна заперечувати. Але такі християни були: аріани, социніани, монархіани і т.п. Та і “культ верховної істоти” не заперечував Трійцю. “Папа римський” не дорівнює “французьке духівництво”. Про ставлення духівництва до культу я вже наводив вище статтю:

    “Духовенство стало твердить, что верховное существо есть в конечном счете не что иное, как христианский бог, и расценивало этот праздник как переходную ступень к прославлению Христа. К тому же день праздника верховного существа оказался днем троицы, и верующие шли на праздник с четками и молитвенниками в руках. Слушая речи Робеспьера, верующие молились Христу”.

    За свободу релігій виступає позитивне християнство, тобто націонал-соціалізм. Взагалі “католицька церква” не дорівнює “християнська церква”. А з того питання, що вона “є однією з підвалин європейського націоналізму”, раджу почитати “Міф 20 століття” А.Розенберга. Він теж противник Французької революції, але проти католицизму пише більше аргументів ніж проти жидів. 🙂

    В тім той річ, що від феодальної ієрархії не залишилось нічого. Вона остаточно деградувала, як нежиттєздатна система. А що “провідна верства”? По-вашому у революції і республіки не було провідників? Лідери революції і були “провідною верствою”, а Робесп’єр вождем.

    Звичайно уособлення націоналістів Франції ХХ століття це не лише Ле Пен. І “Аксьон франсез” це не лише Шарль Моррас, а також Моріс Баррес прибічник “республіканського націоналізму” і Жорж Сорель ідеолог та засновник анархо-синдикалізму… Здогадуєтесь якої думки ці діячі? Зверніть увагу на Національну соціалістичну партію Франції Гюстава Ерве. Також не забудьте націонал-комуністів Жака Доріо і Марселя Життона, спочатку лідерів французької компартії, а потім націонал-революційного руху. … Виходить загалом французький націоналізм не такий консервативний, як декому хотілось би. І до Великої французької революції французькі націоналісти ставляться радше добре, аніж погано.

    І з чого ви взяли, що Марк Фредериксен був монархістом в часи свого фюрерства? Це у нього було дитяче захоплення, а потім він став НС.

20. Стахур:
    5 Січня, 2010, 13:27

    Євген:
    Французький націоналізм це не лише “французькі праві”, а також республіканці, анархо-синдикалісти, соціалісти, комуністи тощо.

    Поясніть, будь ласка. Адже комунізм на перше місце ставить класові, а не національні інтереси? Якщо проводити подібні паралелі, то, як мені здається, в Іспанії (приміром) до націоналістів теж варто буде зарахувати і фалангістів, і анархо-синдикалістів, і комуністів з республіканцями. Так?

    Євген:
    Ну якби Франція не була “постійним центром лівого ворохобництва”, то не було б фашизму, фалангізму, націонал-соціалізму та інших націоналістичних рухів. Вони були аж ніяк не “ультраправі”.

    Перепрошую, не зрозумів зв”язку. Адже саме наявність сильних лівих настроїв завадила встановленню у Франції влади націоналістів у міжвоєнний період.”Вогнені хрести”, кагуляри та ін. якраз і не змогли вповні розвинутися з-за червоних.

    За “ультраправих” згоден – термін застарілий і неточний.

    За те, що Марк Фредериксен був монархістом – я не згадував. Навів його як приклад одного з цікавих діячів визвольного руху (бо для більшості Франція – це лише Ле Пен – безумовно, націоналіст, але він же не один).

21. Євген:
    5 Січня, 2010, 17:27

    2 Стахур

    Почитайте будь-ласка уважніше моє попереднє повідомлення. Я написав, що серед французьких націоналістів були не лише “праві”, а також і “ліві” і “центристи”. Приклади видатних діячів, які були республіканцями, комуністами і анархо-синдикалістами у французькому націоналістичному русі, і “Аксьон франсез” зокрема, я навів. А якщо проводити паралелі з Іспанією, то фалангізм там заснували саме анархо-синдикалісти.

    Зв’язок такий, що французький націоналізм (і не тільки він) походить від “лівого ворохобництва” не менше, ніж від “правого”. Наприклад перша французька фашистська організація “Фасції” виникла в 1925 році з анархо-синдикалістського “Гуртка Прудона”. “Вогняні хрести” (Французька соціальна партія) і кагуляри так само не були традиційними “правими”, а схилялись до Третього шляху. Путч французьких націоналістів у міжвоєнний період придушив уряд, в якому не було “лівих” (вони добровільно тоді прислужились державі), але було чимало “правих”, наприклад такі відомі діячі як Анрі Петен і Пьєр Лаваль.

22. aho:
    5 Січня, 2010, 23:28

    Євген:
    Січень 5, 2010, 17:27
    “Зв’язок такий, що французький націоналізм (і не тільки він) походить від “лівого ворохобництва” не менше, ніж від “правого”.”

    в яблучко!:)

23. Євген:
    6 Січня, 2010, 03:43

    Цікаві цитати про якобінський націоналізм:

    “Параллельно национализму “правому” существует иная версия – национализм “крайне левый”. Он восходит к якобинцам* – наиболее радикальным элементам Великой французской революции.

    Он зародился в революционной среде и ставил своей целью мобилизовать погруженное в хаос французское общество для отражения внешних врагов. Но в отличие от либерального национализма он акцентировал классовый, трудовой, почти социалистический характер Франции, борьба за которую, отстаивание интересов которой осознавались как всеобщее дело обездоленных масс, отвоевавших для себя свободу и равенство и попавших под удар хищных феодальных режимов, основанных на рабстве и эксплуатации. Якобинский национализм имел в себе социалистические, отчасти коммунистические черты, это был национализм низшего класса.

    Многие черты “левого” якобинского национализма дали о себе знать в советский период в России: феномен “советского патриотизма” органично вписывается в якобинскую линию. Надо заметить, что левый национализм в своих истоках был антилиберальным и антибуржуазным – в отличие от позиции жирондистов и других более умеренных фракций революционеров. Но это был антилиберализм слева.

    (…)

    Этатистский национализм бывает “левым” (почти якобинским), “правым” (монархическим – как прусский), и даже либеральным – в случае Гоббса. Отталкиваясь от различных идейных предпосылок, эта теория постепенно подходит к тому, что высшей формой национальной идентификации является государство, которое становится аналогом коллективного субъекта. Объективно этатистский национализм уводит от либеральных прав и свобод, ущемляя их в пользу компетенции государства и его представителей”.

    (с) А.Дугин “Философия политики”.

    “На думку К. Гейза, новітній націоналізм, що з’явився наприкінці XVIII ст. унаслідок тривалого розвитку інших форм ідентичності, пройшов декілька етапів, які можна класифікувати водночас і як історичні типи націоналізму: спочатку це був гуманістичний націоналізм (націоналістичні доктрини епохи Просвітництва — Г. Дж. Болінґброка, Ж-Ж Руссо, Й.-Г. Гердера), далі виник якобінський націоналізм (цей революційний тип націоналізму спирався на основні принципи попереднього, однак обстоював їх непримиренніше, фанатично, не зупиняючись перед застосуванням сили для досягнення своєї мети);”.

    (с) Георгій Касьянов “Теорії нації та націоналізму”.

24. Євген:
    6 Січня, 2010, 17:44

    Цитата щодо того, наскільки етнічним був якобінський націоналізм:

    “Итак, Франция. Воспользуемся материалами А.Е. Ревякина из коллективной монографии, изданной под грифом РАН, “Европейские революции 1848 года. Принцип национальности” (М., 2001) и В.В. Коротеевой из ее книги “Теории национализма в зарубежных социальных науках” (М.: РГГУ, 1999). Первоначально действительно концепция нации, предложенная в 1789 году либеральным аббатом Сийесом и взятая на вооружение буржуазной революцией, предполагала исключительно гражданское наполнение (нация – это “третье сословие”). Но очень скоро она получила вполне определенную этническую окраску. Именно в годы революции понятие “национализм” стало использоваться как эквивалент ксенофобии. Аббат Баррюэль, критикуя политику якобинцев, писал: “Национализм занял место всеобщей любви… Стало допустимым презирать, обманывать и оскорблять иностранцев. И все эти деяния возводились в ранг патриотизма”. Якобинские вожди совершенно четко “этнизировали” своих противников: “Федерализм и предрассудок говорят на бретонском диалекте, эмиграция и ненависть к республике – на немецком, контрреволюция – по-итальянски, а сепаратизм – по-баскски”. С 1792 года, отмечает А.Е. Ревякин, “французский патриотизм приобрел ярко выраженные черты воинствующего шовинизма. Его признаками были и возведенное в ранг государственной политики недоверие к иностранцам, и страх перед враждебным окружением, и презрение к политически “отсталым” соседям, и откровенное стремление к аннексиям и другим формам внешней экспансии”.

    (с) С.Сергеев “Пришествие нации”

25. Євген:
    6 Січня, 2010, 18:27

    Цитата щодо “лівого” походження фашизму, в т.ч. від якобінського націоналізму:

    “Фашизм не возник из ничего и не развивался в следствие собственных качеств, извлекая собственную идеологию из своей собственной сущности. Важные элементы идеологии, культуры и фашистского политического стиля обнаруживаются в предшествующих политических традициях, как в правых, так и в левых: в наследстве якобинского национализма, в мирских мифах и литургиях массовых движений XIX века, в неоромантизме, в иррационализме, в спиритуализме и в волюнтаризме разнообразных течений мысли, например, в “философии жизни” и “философии действия”, в разнообразных проявлениях активной жизненной позиции и антипарламентаризме антилиберальных движений новых правых и новых революционных левых, которые действовали в Италии и в Европе до первой мировой войны. В фашистской идеологии… сливались идеи и мифы предшествующих культурных и политических движений таких, как флорентийская авангардистская группа журнала “La Voce”, футуристы, националистическое движение, революционные синдикалисты”.

    (с) Parlato G. La sinistra fascista. Storia di un progetto mancato. Bologna, 2000.

26. haidamaka:
    7 Січня, 2010, 00:57

    1. Яке невігластво називати бретонську мову діалектом 🙂

    2. В релігійному питанні доречі можна навести паралелі з політикою більшовиків. Ті теж і експерименти проводили (обновлєнчєство, Жива Церква), а згодом добились щоб і ті хто лишився при старих принципах співав оди Сталінові визволителю Русі від язичників-гітлерівців. Ну а що зробиш ніхто не хотів ні в Гулаг ні на гільйотину

    3. Щодо звяків контр-революціонерів з іноземними державами. Думаю це також не можна однозначно оцінювати, а то можна дійти до того, що наприклад валонці-рексисти це зрадники бельгійського народу, а рагулі які типу боролись за вільну і демократичну Бельгію це мега-патріоти

27. Нахтігаль:
    7 Січня, 2010, 02:14

    До пункту 3. У валлонців-рексистів, друже Олександре, була все ж таки інакша ситуація. Адже Бельгія офіційно капітулювала в 1940 році, і король Леопольд як головнокомандувач збройних сил офіційно здався в полон, розділивши долю своєї армії. Відтак громадяни, котрі жадали барвистих пригод на Східному фронті у складі Вермахту, через кілька років робили це з чистою совістю. Ще й контракт підписували. А от ті французи, котрі допомагали пруським, австрійським, англійським, іспанським та іншим окупантам, поки Франція з останніх сил боролась із ворогами в час інтервенції — це нехороші люди. Тому що зраджували Воюючу Батьківщину.

28. Євген:
    7 Січня, 2010, 02:23

    2 haidamaka

    1. Наскільки я зрозумів, це цитата когось з якобінських вождів. Навряд вони розумілись на філологічних тонкощах.

    2. Сталінський період це можна порівняти з наполеонівським, коли були налагоджені стосунки з церквою. А з якобінською диктатурою треба порівняти ленінський період. І в ньому було все навпаки. Ленін розгромив атеїстичне “богостротельство” (щось типу “культу розуму”) на користь ще жорсткішого атеїзму. А якобінці розбили атеїстичний “культ розуму” на користь релігії, справжньої віри в Бога і безсмертя душі.

    3. Стосовно валлонців, бретонців, басків справді логіка є. Але ж ми в даному випадку дивимось на революцію з точки зору французького націоналізму, а не етнічного сепаратизму на теренах Франції. До речі, згадана Бельгія як національна держава і бельгійці як нація з’явились безпосередньо під впливом французької революції.

29. Нахтігаль:
    7 Січня, 2010, 02:35

    3. Немає логіки щодо валлонців. Вони, навідміну від бретонців та басків, аж ніяк не пригнічена та окупована меншина в Бельгії. Це якщо не сказати, що за часів шановного Леона Дегрелля серед політичної еліти Бельгії валлонців було ой-йой-йой як більше, аніж фламандців. Останні були переважно колгоспниками.

30. Євген:
    7 Січня, 2010, 03:29

    Нехай валлонці були сильніші, але хіба рексисти визнавали єдину бельгійську націю? Вони ж наче відокремлювали себе від фламандців, будучи саме валлонськими націоналістами, а не бельгійськими. А тим часом бельгійський “антифашистський спротив” ймовірно ратував за єдину бельгійську націю. Напевно саме про це писав haidamaka, а не те, хто був пригніченим сепаратистом.

31. haidamaka:
    7 Січня, 2010, 13:12

    Згоден з товаришем Нахтігалем порівняння з рексистами не коректне

32. Євген:
    7 Січня, 2010, 15:44

    Так а що ви скажете про ставлення рексистів до бельгійської нації і до долі бельгійської федерації? Я про це шукав і нічого не знайшов.

33. Нахтігаль:
    7 Січня, 2010, 16:04

    Всі “антифашистські спротиви” як суб’єкти колективної свідомості та політичної міфології Європи належать виключно до періоду після 1944-1945 років, коли вони отримали змогу легітимізуватись в політичній системі та самим спродукувати про себе потрібні уявлення. Аналізувати дійсний склад цих “спротивів”, чи то в Бельгії, чи то в Греції — річ неймовірно химерна, вимагає глибинних знань та доброго талану, аби відрізнити правду від міфів. Бо ж складно досліджувати те, що набуло реальних обрисів лише тоді, коли зник об’єкт героїчної боротьби.

34. Лазур:
    9 Січня, 2010, 21:51

    “Слово la nation набуває чимраз більшого значення в політичній думці французів з хвилею наближення революції, коли воно, яко поняття держави, стало домінувати над усіма мтремліннями, ідеями і почуттями тої страшної доби, яка, знищуючи мовні та історичні партикуляризми, сформувала ельзасців, бретонців, провансальців, південних і північних французів – в одну політичну націю.”
    (с) Д.Донцов, “Підстави нашої політики”, 1921 р.
    Цитується за перевиданням 1957 р. с. 102

35. haidamaka:
    10 Січня, 2010, 20:34

    2Лазур
    Молоток, цікава цитата.

36. Людовік 16:
    20 Січня, 2010, 18:01

    Ось до речі інша точка зору на дану проблему:
    http://uktk.org/french-antinational-revolution/
    Оскільки стаття виявилась дуже великою, ми зробили скорочений варіант в тезах: http://rozum.info/news/2010-01-20-135

37. шАтобріан:
    21 Січня, 2010, 23:19

    Зі статті совєцкого дослідника цієї теми:

    Чотири вересневі дні 1996 р. потрясли Францію. Візит папи Іоана-Павла II у зв’язку з 1500-річним ювілеєм прийняття Хлодвігом християнства — далеке, здавалося б, від політики подія — викликало бурхливий сплеск протилежних пристрастей. У Шампані, Ельзасе, Бретані і Вандеї броньовані “папамобіль” зустрічали сотні тисяч тріумфуючих прихожан під білими прапорами, на яких золотилися королівські лілії Бурбонів і криваво червоніло Священне серце Ісуса — символ вандейського повстання часів Французької рволюції XVIII ст.

    Зате в Парижі всі чотири дні бушували мітинги, на яких комуністи, що об’єдналися по такому випадку, троцкисти, анархісти, феміністки, союзи сексуальних меншин, а також всілякі суспільно-політичні об’єднання украй лівого толку гнівно протестували проти відвідин країни римським первосвящеником.

    Тут також широко використовувалася символіка 200-річної давності, але вже революційна. Приводом для проведення антипапського мітингу стала і чергова річниця битви при Вальмі – першої перемоги республіканської армії в 1792 р. Натовп, що зібрався на колишньому полі бою під многоцветьем червоних, чорних, золотистих і інших прапорів, був строкатим химерним видовищем. Проштовхуючись крізь неї, кореспондент французького телебачення ставив присутнім одне і те ж питання: “Ви тут тому, що ви проти папи?” “Так!” — підтверджували всі, і лише масони, що стояли осібно під золотистими прапорами в золотистих же фартухах “вольних каменярів”, ухильно відповіли: “Та ні, ми взагалі не проти кого б то не було. Ми просто за світську державу!”.

38. Василь:
    30 Січня, 2010, 18:10

    В продовження теми — стаття Є. Герасименка “Руки геть від Революції!”:

    http://ntz.org.ua/?p=1274

39. haidamaka:
    31 Січня, 2010, 01:32

    2шАтобріан:
    парадокс і біда в тому що і папа той таке саме очко як і його противники в Парижі… нажаль

Залишити відгук