Юрій Липа. “Солідаризм раси”

Українська раса – це раса солідаристів, яких суспільний ідеал – група, а не індивідуальність. Найприродніше місце українця – це перебування в групі, а ніколи – поза групою. В групі розвивається він найліпше. Українське суспільство було, є і буде як образ взаємовідносин груп. Тому нема іншої дороги до організації української раси, як тільки укладання взаємовідносин українських груп. Ніяка імпровізація, ніякий експромт-історія, лишень – договір груп як вияв одности характеру раси.

В початках раси завжди знайдемо зорганізовану військову масу, що прийшла як Військо або, в кожному разі, як Осада. Коли вглянемося уже в цілком сформовану расу, то знайдемо в ній всі ціхи окремішности від сусідів, всі прикмети духовного Острова.

Границі – це найхарактерніше для живого організму раси чи народу. Стриміти до якогось неформального духовного контакту – це нищити органічність природи.

Нищення це однаково небезпечне і для того, хто наступає, і для того, хто відступає. Спеціяльно небезпечне є це серед європейських рас і народів з їх такими виразними індивідуальностями. Контакти народів, що мають різні підложжя, культурні круги можуть викликати тільки катастрофу.

“Пропащий час” – сказав, наприклад, про духовний контакт із Росією один політик, що в минулому столітті стільки зробив для цього контакту (М. Драгоманов). Пропащий час – може сказати не тільки українець, але й поляк, бачучи, як у XVIII ст. близький духовний контакт із східнім сусідом нищив індивідуальність одного й другого.

“Пропащий час” – повинен сказати й москвин про XIX ст., коли політика Петербургу московськими руками знищувала чужі індивідуальності, а одночасно не дала висловитися й московській.
Для добра людства треба пам’ятати цей “пропащий час” всяких більш чи менш виразних асиміляцій. Вибух психічної “затисненої клітини” робить незвичайні шкоди, а негативна імпрегнація, що потім зостанеться, – це найбільша небезпека для розвою рас і народів.

Недарма мудрі раси – давніше елліни і римляни, тепер англосаксонці (а останньо й германи) підкреслюють свою нехіть до асимілювання.

Українська раса є островом серед сусідів. Це острів із власним життям, з власними святощами і вселюдськими цінностями. Чужі, накинені духовні цінности не мають ніякого значення. Та й не накинені цінности приймаються тільки по своїм часі спроби всередині раси. Злочином проти Провидіння і природи є втручання до чужого духовного життя.

Українська раса є острів, і в тому її вартість. Всі цінності людей міряє за своїми цінностями. Для українців найголовніший меридіян світу – це той, що проходить через Україну.

Перша найважливіша думка про Україну – це з погляду ззовні. Ніякі починання від внутрішніх подумів. Як можна говорити про живий організм, не окресливши його меж, не виділивши його з чужого оточення?

Нема іншої глибшої ідеї тепер, у часах тотальних воєн на знищення, як ідея расової солідарности. Дехто її пробує висміювати, як ліберальну ідею “згоди” XIX віку. Це неправда. Вік XIX не повернеться, його вказівки також. Можна й треба очищати сучасне українство від деяких решток цього віку, але треба дивитися і вперед. Там ждуть українців віки, скоріш подібні до XVII чи навіть VII. Довкола українців є тільки неукраїнці, чужі їм або ворожі. Ніяка з давніх ідей XIX ст. тепер не має сили.

Расова солідарність – це не з’їзд, не зібрання, не арифметична сума груп, це відчуття організму раси. Відчуття неекзальтоване, відчуття не як вибух, а як тривалість. Вибух ентузіязму був на місці 1917 p., тепер нема чого його повторювати. Тепер на першім місці – відчуття расового організму, постійно загроженого ззовні. Як оцінювати доцільність уживання груп і одиниць всередині раси? Тільки з погляду примату зовнішньої політики раси, тільки оцінюючи її здатність до безпеки і пружности в боротьбі.

Здатности раси до боротьби назовні – це важливіше, ніж усі генеральні й негенеральні ідеї раси. Це таке просте, як те, що сила й здоров’я людини є для неї важливіше від усіх теорій і наук оточення.

Сучасність працює, щоб українська раса була островом. Ніколи, може, за ціле існування української раси не було більшої ненависти і підозріння до кожного, хто має українську кров, як тепер. Це надзвичайно яскраве відділяння.

Розбуджені номадські первні чужинців є супротилежні агрикультурним українським первням. Іде боротьба в расовій площині, боротьба з породою. В цій боротьбі виразні прикмети обох сторін: на ворожу акцію відповідають українці видержкою груп, здатністю до укривання своєї ворожнечі. Десятиліттями вміють укривати свою ворожість українські одиниці (наприклад, Шумський, Скрипник, Гринько і їм подібні). Комплекс укривання для невправного ока зменшує не раз властиву силу українців. Однак це лиш звичайна нехіть українців до негрупового чину, і, як теорія показує, завжди в слушний час комплекс укривання є відкинений. Це не номади, що легко падають духом і змінюються.

Зате ця сама острівність раси вимагає упорядкування всередині раси. Порядкувати всередині раси! Але не на підставі якогось ідеального типу людини, скажімо, з часів Руссо (ліберали), чи людини-автомату з теорій Маркса (комуністи), чи навіть людини ліричного ніцшеанця (літературне державництво), не на підставі того, що хочеться мати, але того, що є. В кожнім українцеві є хоч відблиск здатности до суспільної будови. Метою ж будівничого лишень і може бути віднайдення цеї здатности, а не фантастичні “перевиховування”.

Отже, впорядкування того, що вже є біологічно в українцях, їх відвічних будівничих цінностей. Це є матеріал до впорядкування.

Багато треба буде ще і розпачі одиниць, і відданої праці груп, і жорстокого творення меж раси, щоб увесь цей матеріял висловити в неслухнянім людськім м’ясі, на твердій українській землі: Побачити новий український світ! Ця річ не для одиниці. Поколінь треба на те, щоб уміти поглянути на себе. Тепер є лиш одне певне: цей світ по ударах виросте ще сильніший, іще упорядкованіший, іще більший.

1938

Про автора: Юрій Липа (1900 – 1944) – ідеолог українського соціал-націоналізму,  талановитий поет, прозаїк та публіцист. Класик української геополітики та расології.  Учасник Національної революції 1917 – 1920 років (вуличні бої січня 1918 року в Одесі у складі Гайдамацької дивізії). На повоєнній еміграції жив і працював у Польщі (Познань, Варшава), здобув медичний фах.  Автор фундаментальних праць “Призначення України”, “Чорноморська доктрина” та “Розподіл Росії”. Лікар УПА. Закатований радянськими окупантами.

коментарів 11

1. БІЛИЙ:
   20 Червня, 2009, 11:49

   Абсолютно правильно стверджує Юрій Липа, що для Української Раси суспільний ідеал – група, а не індивідуальність, і нашим завданням є щоб одною великою групою стала українська нація із ідеалом расової, національної та соціальної солідарності. На разі ж система вдало використовує цей український потяг до групової солідарності, розділяючи нас партійно територіально та соціально. Партійна система є уособленням розділу національного організму на дрібні частинки, об’єднанні вузькоприватними інтересами. Тому однозначно вона буде усунена!
   Відчувається полеміка Юрія Липи із Дмитром Донцовим щодо “української душі”. Липа стверджує що “пробудження” має відбутись шляхом розкриття свого внутрішнього, притаманного лише українцям світовідчуття, Донцов же наполягає на викристалізуванні абсолютно нового типу людини, фанатичної у своїй ідеї. Гадаю ми не будемо ставати по якийсь один бік двох поглядів, адже віддаєм належне кожній з цих геніальних постатей. Тим паче їхні думки з легкістю комбінуються та взаємодоповнюють одна одну.
   УКРАЇНСЬКА РАСА — НАДІЯ ЄВРОПИ!!!

2. Нахтігаль:
   20 Червня, 2009, 18:42

   Слушно! (…а чи не час шановному БІЛОМУ почати не лише читати “ВАТРУ”, а й писати для неї?)

   А полеміка між Липою та Донцовим справді мала місце – у навдивовижу культурній та доброзичливій формі, на відміну від заочних диспутів Донцова з Липинським у стилі “слиштискаковарайона?” і “анупапригай!”…

3. БІЛИЙ:
   21 Червня, 2009, 11:08

   Спробуєм обов’язково, вирішивши усі бюрократичні питання в університеті.

4. Лазур:
   22 Червня, 2009, 00:20

   Автор говорить про расу то в площині Раси то в площені Нації …

5. Сергій Лис:
   22 Червня, 2009, 14:14

   Раса досить різний термін і тоді і зараз. До терміну “раса” тоді особливо був близький термін “порода”.
   Можна була сказати європейська раса у понятті Великої Білої Раси і про динарійську, нордичн та інші раси. І про расу як породу певної Нації, яка до речі могла бути неоднорідна і у свою чергу бути із різних рас.

   Приміром термін “Українська Раса” слід розуміти як термін, що позначає расову/етнічну природу Української Нації.

   Зараз ліберали пропихують тему, що раса – це всього навсього різниця кольору шкіри, хоч насправді провідні расисти вбачали найголовнішу різницю між расами перш за все у психологічних, а потім вже фізіологічних відміностях.

6. Нахтігаль:
   23 Червня, 2009, 02:06

   Фізіологічне є матеріально-субстанційним носієм психологічного. Тільки так.

7. Лазур:
   24 Червня, 2009, 00:37

   Так, це поняття не однорідне … і можлово ніколи ним не стане …
   Для лібералів всеодно хто ти, для них є головним, що б ти не порушував свобод ін. членів громадського суспільства.

8. Василь:
   24 Червня, 2009, 16:14

   +++Класик української геополітики та расології.+++

   Геополітики – так, а расології – ні. Якщо розуміти під расологією расово-антропологічну науку. Ростислав Єндик – ось це найвідоміший український расолог. А Липа до того ніякого відношення не має.

9. Нахтігаль:
   24 Червня, 2009, 21:04

   Звісно що має. Наприклад, цикл лекцій Липи “Українська раса”.

   “ВАТРА” порожняк не гонить.

10. Василь:
    24 Червня, 2009, 22:29

    +++Звісно що має. Наприклад, цикл лекцій Липи “Українська раса”.+++

    Я зробив зауваження: “Якщо розуміти під расологією расово-антропологічну науку”.

11. angry_observer:
    3 Січня, 2010, 23:18

    “Генетичні мотиви етнічних груп” (рецензія на книгу “On Genetic Interests: Family, Ethny and Humanity in an Age of Mass Migration”): http://www.ethology.ru/lection/?id=35

    Якраз в тему.

Залишити відгук