Після висадки англо-американських військ в Італії та антифашистського державного перевороту, здійсненого правоконсервативними і військовими колами у липні 1943 року, фашистський режим було практично ліквідовано. Проте, завдяки союзницькій допомозі Німеччини, до осені 1943 року було збережено під контролем італійських патріотичних сил Північну та Центральну Італію, а також звільнено з-під арешту Б. Муссоліні. Створення на вільній від атлантистських окупаційних військ території Італійської соціальної республіки під проводом Муссоліні супроводжувалось масштабним соціально-політичним експериментом із очищення фашизму від нашарувань реакційності, бюрократизму та буржуазних впливів. В умовах ворожої окупації частини Італії та переходу на бік окупантів верхівки монархічних еліт, підтриманих праволіберальними та ліворадикальними партіями, в країні фактично розпочалась громадянська війна, ускладнена появою комуністичних бандформувань на Півночі Італії. Незважаючи на колосально несприятливі зовнішні умови, Б. Муссоліні вирішив повернутись до джерел фашистського руху, використовуючи його давні республіканські та антикапіталістичні традиції для побудови безпрецедентної для європейської практики соціальної держави та створення фашистської партії нового типу. Для інституційного оформлення нової форми держави було скликано спеціальний конгрес в місті Верона. Головував на конгресі Алессандро Паволіні (1903 – 1945), Генеральний секретар новоствореної Республіканської фашистської партії, блискучий інтелектуал (здобув дві вищі освіти – журналістську та політологічну), публіцист, культуролог, командир антипартизанських загонів спецпризначення. Паволіні виступив з програмовою доповіддю, що стала відома, як Веронський маніфест. Текст цього документу пропонується увазі читачів:
В конституційній сфері:
1. Будуть скликані Установчі збори, що є найвищою народною владою, задля оголошення скасування Монархії, публічного засудження останнього короля – зрадника і втікача, декларації соціальної Республіки та обрання її Голови.
2. До Установчих зборів входять представники усіх профспілкових об’єднань і усіх адміністративних округів, включаючи представників захоплених провінцій за посередництвом Делегацій переселенців та біженців; а також представництва учасників та в’язнів війни, що повернулися на батьківщину через поранення; громадяни Італії, які перебувають за кордоном, працівники Прокуратури, університетів та будь-якої іншої організації чи інституції, чия участь сприятиме формуванню Установчих зборів як об’єднанню усіх цінностей Нації.
3. Республіканська Конституція повинна забезпечити громадянам, солдатам, робітникам і платникам податків право контролю і відповідальної критики над діями громадської адміністрації. Раз у п’ять років громадяни висловлюватимуть свою волю щодо обрання Голови Республіки.
Жоден громадянин, заарештований на місці злочину чи затриманий за підозрою, не може перебувати під вартою більше семи днів без постанови судового органу. За винятком затримання на місці злочину, для проведення обшуку помешкання є також необхідним наказ судового органу.
Магістратура, виконуючи свої функції, діятиме цілком автономно.
4. Негативний виборчий досвід, що його вже має Італія, та частково негативний досвід надто жорстких ієрархічних призначень вимагають прийняття рішення, яке б могло сумістити протилежні потреби. Змішана виборча система – всенародне обрання представників до Палати [депутатів] та призначення Міністрів за вказівкою Голови Республіки та Уряду, проведення Партією виборів до Союзу і призначення національної Директорії на чолі з Дуче – видається найбільш прийнятною.
5. Організація, в якій виховання населення поєднується з політичними проблемами є унікальною. В Партії, сформованій з бійців та віруючих, повинен утворитися організм абсолютної політичної чистоти, який буде гідно оберігати революційну ідею. Партійний квиток не вимагається при влаштуванні на роботу чи обранні на посаду.
6. Релігією Республіки є римо-католицька апостольська віра. Гідним поваги є будь-який інший культ, що не суперечить законодавству.
7. Той, хто належить до єврейської раси, є чужинцем. Під час цієї війни євреї відносяться до ворожої нації.
У сфері зовнішньої політики:
8. Основною метою зовнішньої політики Республіки повинна бути єдність, незалежність, територіальна цілісність Батьківщини в морських та альпійських межах, позначених природою, пролитою кров’ю та Історією; межах, яким вороги загрожують вторгненням і обіцянками Уряду, що переховується у Лондоні.
Інша основна мета полягає у визнанні необхідності життєвого простору, вкрай важливого для народу чисельністю 45 мільйонів жителів на території, площа якої є недостатньою щоб їх прогодувати.
Така політика буде спрямована на створення федеративної “європейської спільноти” усіх Націй, які приймуть наступні положення:
а) усунення столітніх британських інтриг з нашого континенту;
б) скасування внутрішньої капіталістичної системи і боротьба проти світових олігархів;
в) використання природних ресурсів Африки на користь європейських народів і автохтонного населення, з усією повагою до корінних жителів, передусім до мусульманських громад, які, як Єгипет, є достатньо цивілізованими та організованими.
У соціальній сфері:
9. Основою соціальної Республіки та її пріоритетом є праця – ручна, технічна, інтелектуальна – у будь-якому її виявленні.
10. Приватна власність, що є результатом праці і індивідуальних заощаджень, доповненням людської особистості, гарантується Державою.
Проте вона не повинна спричиняти руйнацію фізичної та моральної сутності інших людей, зумовлену експлуатаційними умовами праці.
11. У національній економіці усе, що за масштабом чи функціями виходить з особистої вигоди і переходить у колективну вигоду, належить до державної сфери діяльності. Комунальні служби і, як правило, воєнна промисловість повинні перебувати під керівництвом Держави та наглядом державних служб.
12. На кожному підприємстві (промисловому, приватному, державному, національному) представництва технічного персоналу та робітників повинні тісно співпрацювати (беручи безпосередню участь в управлінні) задля справедливого встановлення заробітної плати, чесного розподілу прибутків поміж резервним фондом, створеним на базі акціонерного капіталу, та самими робітниками.
На деяких підприємствах цього можна досягти розширенням прерогативи тих комісій, що діють на фабриках. На одних підприємствах можна замінити діючі адміністративні ради на управлінські ради, які складатимуться з технічного персоналу, робітників та представника Держави; а на інших – запровадити кооперативно-профспілкову форму правління.
13. У сільському господарстві приватна ініціатива землевласника закінчується там, де відсутня ініціатива як така. Вилучення необроблених угідь та недбало керованих підприємств може привести до боротьби поміж найманими робітниками, з наступним їх перетворенням у безпосередніх власників, або до створення профспілкових чи державних кооперативів, які відповідатимуть вимогам аграрної економіки. Що, власне, і передбачає діюче законодавство, для запровадження якого Партія докладає чималих зусиль.
14. Землероби, ремісники, майстри, митці мають повне право здійснювати і розвивати свою виробничу діяльність для власних сімей та родин, зобов’язуючись при цьому декларувати та піддавати контролю тарифи наданих послуг.
15. Право на житло є не лише правом власності, а й правом на власність. Партія вводить у свою програму створення національного Комітету народного житла, який, поглинувши вже існуючий відділ та максимально розширивши його дію, передбачає надання у власність житла сім’ям робітників усіх категорій за рахунок будівництва нового житла чи поступового викупу вже існуючого. Пропонується затвердити основні положення щодо житла, яке винаймається – після повної виплати його вартості воно переходить у власність винаймача.
В першу чергу Комітет вирішуватиме проблеми, які є наслідками воєнних руйнувань, конфісковуючи та розподіляючи приміщення, що не використовуються, та будуючи тимчасові помешкання.
16. Робітник є членом Профспілки певної категорії, що не забороняє йому перевестися до іншої Профспілки за наявності необхідних реквізитів. Профспілки входять до єдиної Конфедерації, яка включає усіх робітників, технічний персонал, майстрів, за винятком власників, що не є керівниками чи технічним персоналом. Вона має назву генеральної Конфедерації праці, технології та мистецтва. Працівники державних промислових підприємств та комунальних служб входять до відповідних Профспілок як і усі інші робітники. Усі соціальні заходи, здійснені Режимом фашистів за двадцять років, залишаються незмінними. Записи у Трудовій Книжці є священними, являючи собою відправний пункт для подальшого шляху.
17. Згідно вимог актуальності, Партія підтримує ідею невідкладного підняття заробітної плати робітникам, узгоджуючи національний мінімум з місцевими реаліями, перш за все – працівникам малої та середньої ланки, як державним, так і приватним. Задля уникнення неефективності та негативних наслідків даних заходів, потрібно домогтися виплати частини заробітної плати продуктами харчування за офіційними цінами за рахунок кооперативної торгівлі, промислового збуту, розширення завдань «Забезпечення», конфіскації магазинів-порушників і передання їх під державний чи кооперативний контроль.
Лише такі дії сприятимуть стабільності цін та грошової одиниці і оздоровленню ринку.
Що стосується чорного ринку, спекулянти прирівнюються до зрадників та провокаторів, справами яких займатимуться спеціальні Трибунали, і підлягають смертній карі.
18. Цією преамбулою до Установчих зборів Партія демонструє свої прагнення не лише йти до народу, але й бути з народом. Італійський народ в свою чергу повинен розуміти, що для нього це – єдиний спосіб захистити свої учорашні, сьогоднішні, завтрашні досягнення та відкинути рабовласницький наступ англо-американських олігархій, що перетворить громадян Італії на злиднів та жебраків.
Існує лиш один спосіб досягти усіх соціальних благ: боротися, працювати, перемагати.
Верона, 14 листопада 1943
Цитується за: Il manifesto di Verona del Partito Fascista Repubblicano // Belloti F. La Repubblica di Mussolini. – Milano: Zagara. – p. 223-228.
Переклав Юрій Михальчишин