У наш безславний плутократичний час побутує уявлення, що за гроші можна купити все – кар’єру, дружбу, авторитет серед оточуючих, і навіть кохання. Ясна річ, що прекрасні нетолерантні молоді люди, які складають нашу читацьку аудиторію, рішуче протестуватимуть проти такої маячні. Просто ми живемо в іншому ціннісному вимірі, де понад усе цінують людину, її працю та життєву боротьбу, де нічого не купується та не продається, але все можна здобути власними зусиллями. В тому числі – знайти кохання свого життя.
Це прекрасне почуття дозволяє соціал-націоналісту бодай тимчасово зректися буденності та забути про непривабливу рутину, що є зворотнім боком сонцесяйної революційної боротьби. Говорити про цю сферу буття, що фактично переростає в самодостатній фронт соціал-національного наступу, зі стриманою поблажливістю, як це робить дехто – далеко не ознака великого розуму. А проблем тут, поміж тим, вистачає, як і всюди.
Брутальний образ “борця за ідею”, що демонстративно нехтує чуттєвою складовою життя і повсякчас підкреслює пріоритет революційної доцільності над щастям близьких – це нецікаво, шаблонно й примітивно. У нас попереду довга, нудна й запекла боротьба, неминуче затьмарена крахом ілюзій і прикрими невдачами, тож якщо наші серця не зігріватиме надія та вогник щирого почуття, не затертого ідеологічними надбудовами – нам пряма дорога до психіатричного диспансеру. Революційний соціал-націоналіст повинен пробити стіну відчуження, якою оточує його ворожа українцям система та буржуазне середовище, створивши неприступний ні для кого світ двох люблячих сердець. З іншого боку, важливо не припуститись типових і поширених організаційно-методологічних помилок, кожна з яких може стати без перебільшення фатальною.
Ідилічна атмосфера нічних розважальних і відпочинкових закладів може завадити проведенню соціал-націоналістами регулярних та інтенсивних силових тренувань, отже без крайньої необхідності потикатись туди не рекомендується. Перебувати в місцях, де в голову лізе одна думка – напитись, як свиня, щоби не бачити того всього довкола – вкрай згубно для психічного здоров’я та душевної рівноваги соціал-націоналіста. Якщо хтось наївно сподівається знайти в подібній клоаці “свою половинку” – повідомляємо, що познайомитись там можна хіба що з черговою інтердівчинкою сумнівних моральних вартостей і тілесної чистоти. І то – виключно знаходячись під дією фізіологічних реакцій та сприймаючи бажане за дійсне. Вказана молода особа зазвичай провадить паразитарний спосіб життя, добре мімікрує та бреше різні небилиці, вирізняючись з-поміж собі подібних хіба що захланністю, споживацтвом і космополітизмом. Зачитується в кращому випадку попсовою езотерикою. З постійністю касового апарату плекатиме свої химерні фантазії та не надто перейматиметься через те, що при владі та грошах – суцільні жлоби. Більше того – всіляко намагатиметься зробити вас одним із них. А ще переконано розповідатиме вам, що після першої ж профілактичної бесіди з представниками спецслужб вам доведеться ставити перед собою менш глобальні завдання, аніж перманентна соціал-національна революція. Так, нібито ви цього раніше не чули.
Культурній дівчині зовсім не обов’язкого здобувати так звану вищу освіту з метою поповнити ряди дипломованого непотребу, проте, з іншого боку, саме в університетах ще можна зустріти дівчат, котрих не заторкнув хамовитий демон суспільства споживачів. Але й тут слід бути особливо делікатним та терплячим.
Не варто змушувати своїх чарівних подруг перечитувати наніч Донцова, відвідувати вуличні марші та демонстрації, спостерігати за воєнізованими вишколами чи займатись розклейкою нетолерантних плакатів. Тому що намагатись витворити із звичайних дівчат за вичитаними з книжок уявленнями войовничих та фанатичних валькірій – контрпродуктивно. Є, звісно, й такі. Але їх лічені одиниці і на перспективи жанру вони не впливають.
Під час знайомства не варто намагатись зблиснути всіма гранями свого інтелекту та позиціонувати себе корифеєм абсолютно у всьому – від приготування десертів з вершками до повалення антинаціональних політичних режимів. Жвавий неформальний обмін думками на якомога різноманітнішу тематику в теплій та невимушеній атмосфері – саме те, що потрібно на перших етапах знайомства. Соціал-націоналісту зовсім не обов’язково повсякчасно демонструвати своєю поведінкою та риторикою, що він одержимий романтикою прямої дії та веде непримиренну боротьбу за свої ідеали. Ті, хто відкрито позиціонує себе без п’яти хвилин практикуючим терористом, так само ненормальні, як і ті, хто тільки й робить, що симулює революційну активність. Нормальна ж дівчина самостійно здатна відрізнити ідеалізм від ідіотизму, а обережність від боягузтва.
Соціал-націоналіст відрізняється від люмпена та буржуа тим, що чим довше зустрічається з дівчиною, тим більше знаків уваги та симпатії їй приділяє, а не навпаки. Неважливо, чи принести на побачення півтора десятки розкішних білих троянд, чи скромний букет польових квітів – головне щоб ці маленькі символічні вияви почуттів були щирими, регулярними та водночас завжди несподіваними.
Чого категорично не варто робити – так це створювати гіпертрофоване уявленння про власні матеріально-фінансові можливості. Так само, як і цілеспрямовано шукати собі заможну супутницю життя. Тому що гроші псують дівчат, роблять їх заздрісними, злісними гідрами, самозакоханими потворами. А дорогі ресторани, бутіки та інші малокультурні заклади до повноцінного спільного життя та боротьби за світлі ідеали соціал-націоналізму мають, м’яко кажучи, дуже периферійний стосунок. Як, втім, і романтична легенда на вічну тему “ми бідні, але чесні”.
Соціал-націоналіст повинен сприймати подругу життя як античну Галатею, виплекану мрією, яку треба поставити на мармуровий п’єдестал і силою пристрасті, чуттєвості та незламної віри перетворити на прекрасну німфу, гармонічне втілення ідеї, жіночності та краси. Неначе уламки зайвої гірської породи він повиненя відтинати нашарування споживацького ставлення до життя, егоїзму, толерантності, вульгарної “сексуальності”, байдужості до майбутнього нації, буржуазних інстинктів і упереджень. Нічого не пробачати, але й нічого не забувати. Особливо – тремтливих та щемких хвилин такого простого і такого рідкісного для нас щастя. Соціал-націоналіст мусить вміти розгледіти за бронею макіяжу, брендового одягу та показного цинізму тонку та вразливу душу, терпляче завойовувати її довіру та виправдовувати її любов. І одного дня він побачить, що її серце б’ється в тому ж шаленому ритмі спротиву, а в очах палає такий самий вогонь, і нестримний вир життя несе їх разом до великих і малих звершень. А інакше матимемо те, що маємо – натовпи самотніх і гордих борців за ідею та цинічних і неприступних дівчат, що вперто роблять дурниці та шкодять собі й оточуючим замість любити одне одного й спільно протистояти натиску темряви.
Все просто, потрібно тільки захотіти.
Нахтігаль