Якби селяни увійшли до вашого діда у безпосереднє рабство то це для нього було б ще ефективніше.

Не знаю точно про який соціалізм писав Іллєнко, але переважна більшість соціалістичних ідеологій є саме ідеалістичні, а не матеріалістичні. Наприклад християнський соціалізм і комунізм, спартанський комунізм тощо.

Нерівність здібностей, про яку ви кажете, є необхідною умовою соціальної рівності, тому що ця нерівність забезпечує поділ праці. Різні професії і посади це лише різні функції, вони всі потрібні суспільству і неможливі одна без одної, тому жодна з них не повинна бути більше оплачуваною. Всередині галузі господарства чи професії рівна винагорода може забезпечуватись рівним поділом однакових завдань. А між різними галузями і професіями рівність винагороди може вираховуватися відповідно до часу і зусиль витрачуваних на виконання завдання. Таким чином той хто виконав менше з призначених завдань отримає меншу винагороду, проте це буде вже виключенням, а не правилом.

Що стосується соціального забезпечення то це виражається потребами людини, а не здібностями. Хворий пенсіонер отримає більшу допомогу ніж здоровий, багатодітна родина більше ніж малодітна. Ярослав Стецько пише, винагорода і забезпечення має визначатись не здібностями, тобто не професією, не посадою і не продуктивністю праці, а моральним ставленням до праці і потребами:

“…мірило розцінки людей лежить не в роді праці, а в моральному ставленні до праці, не в тому, що хтось матеріяльно чи духово продукує, а в тому, для чого він це продукує і чому, – в ідейно-етичному ставленні до життя. І коли хтось це ідейно-етичне, національно-героїчне ставлення та здібності має, чи буде він шевським челядником, хліборобським робітником, чи замітачем вулиць – він увійде в ряди нашої провідної верстви, він стане, коли матиме дані на це, й провідником нашим! Наш соціяльний лад є власне побудований на засаді етичної рівности усіх працюючих та раціональної вимоги праці для кожного. І в тому сенсі ми щирі демократи, бо не з гроша, а з серця ми демофіли. (…) Є поділ праці, поділ продукції, а також поділ на здібних і менш здібних людей, вартість яких оцінюється все ж по їхнім моральнім ставленні. Беручи його на увагу, задовольняється їхні потреби з тим, що, згідно з природним поділом людей на різних, згідно з природною нерівністю, неоднаковістю всіх – один досягає більше, другий менше, але завжди стільки, скільки він і його рідня потребують на прожиток та взагалі на всецілий ріст у житті” (“Без національної революції немає соціяльної”, 1938).

Рівності здібностей бути не може, але рівність майнова може бути і повинна бути.

Адольф Гітлер так само пише, що здібності це випадковість, тому їх треба знівелювати і забезпечити всім рівну винагороду:

“Современная эпоха оценивает человека в зависимости от того материального вознаграждения, какое он получает за свой труд. Но этим самым она уничтожает самый фундамент для действительного равенства в более благородном смысле этого слова. Ибо подлинное равенство может выражаться только в форме выполнения каждым своих особых обязанностей, а не в том, чтобы все давали один и тот же продукт труда. Только так мы устраняем ту роль, которую играет случайность (прирожденные качества) и которая не зависит от самого человека. Только так создаем мы положение, при котором каждый отдельный человек становится кузнецом той роли и того значения, какое он имеет в обществе. (…) Но из этого вытекает только то, что на будущее мы должны будем отказаться от слишком большого разрыва в оплате труда. Пусть не говорят нам, что это приведет к упадку производительности труда. Если бы единственным стимулом умственного труда было только высокое вознаграждение его, то это означало бы, что мы имеем перед собою печальнейшие симптомы величайшего распада. Если бы этот критерий имел господствующее положение во всей нашей прежней истории, человечество никогда не могло бы сделать своих величайших культурных и научных завоеваний. Ибо мы знаем, что величайшие наши открытия, величайшие научные работы, превосходнейшие памятники человеческой культуры — все это возникло отнюдь не в результате жажды высоких окладов. Напротив, все это зачастую становилось возможным только потому, что люди отказывались от земных благ, связанных с богатством” (“Моя борьба”, к. 2, гл. 2).

Щодо уявлення рівності прав, які забезпечує держава, ви відстали років на 200, будучи дуже наївним або ж просто лукавите. Держава завжди є інструментом в руках панівного класу або принаймні панівний клас завжди має великий вплив на державу. Відповідно панівний клас завжди буде мати більше прав бо просто сам даватиме собі більше прав, а у народу права забиратиме тому що держава це його інструмент. Це означає, що держава не зможе забезпечити рівні права для всіх, поки існує класовий поділ, тобто власність на засоби виробництва, наймана праця, майнова нерівність і т.п. елементи класового суспільства. До тих пір поки не буде побудоване безкласове суспільство ні про яку рівність прав не може бути й мови.

Користь працівникам від суспільної власності буде в тому, що вони будуть отримувати не зарплату, яку визначає власник, а безпосередньо прибуток підприємства, тобто їх винагорода стане більшою і зростатиме відповідно до успіхів підприємства. Користь для народу полягає в тому, що працівники вони будуть прямо зацікавлені в успіху підприємства, що сприятиме зростанню всієї економіки, а також не буде власників, які створюють класовий поділ, тобто ніхто не буде обкрадати працівників, забираючи собі додаткову вартість, збагачуватись через це і за рахунок цього багатства узурпувати владу в державі. Тоді стане можливою справжня народна демократія. Розумієте яка користь працівникам і всьому народу?

2 Буревій

Соціалізм змагає саме до рівності. Люди мають нерівні здібності ну то й що? Яким чином з цього витікає нерівність прав? Щодо Сціборського, то він як раз підтримує рівність прав:

“націоналістична ідеологія зумовляє рівність у громадських правах й участь у державній кермі насамперед обов’язком громадянина та його працею на користь нації та держави (…) соціальним хижакам, суспільним неробам, шкідникам і політичним “отаманам” — націоналізм відмовляє не тільки права на керовництво, але й самої рації існування”.

Відтак всі громадяни за Сціборським мають рівні права. Просто він наголошує, що вони мають також і обов’язки.

2 volodymyr

Якщо ви за соціальну нерівність то ви точно помилились сайтом. Український революційний націоналізм ще з Миколи Міхновського змагає проти нерівності. Читайте програму його партії:

“Необорна сила з’єднаних українців-робітників і селян учинить захват політичної власти на Україні, знищить визиск, насиллє, нерівність і утворить непідлеглу Україну — Республіку вільних працюючих людей”.

Почитайте Григорія Савовича Сковороду про “нерівну рівність”.

Завдання націократії забезпечити такі умови розвитку особистості в країні, щоб обдарована, розумна, працелюбна особистість могла себе реалізувати в суспільстві, принести користь свому наролду та державі.

Повторюю – люди від самого народження нерівні. А тому рівність прав – це повна ліберальна маячня.

“Звідси основна думка – ми маємо йти до суспільства, в якому не повинно бути класових суперечностей.”

Думка правильна. Тільки ось для її реалізації потрібно знищити паразитарні верстви. Інакше – ніяк.

Дякую за обгрунтовану відповідь. Принаймі, Ви стараєтися йти від першоджерела.

Ось тільки є у Вашій позиції дуже слабке місце – затеоретизованість. Відірваність від реального світу. Окрім того, що Ваш погляд на цю проблему, на мою скромну думку, суперечить Духовному началу правого руху, так ще він абсолютно нежитєздатний.

З Вашого дозволу обгрунтую свою думку в наступному дописі (нажаль обмежений зараз в часі).

П.М.: Щодо рівності, то уточню: йдеться про те, що представники української нації при народженні мають мати однакові права, незважаючи від соціального статусу своїх батьків. А вже яке вони займуть місце в соціальній структурі суспільства має залежати від їхньої обдарованості та наполегливості. Звідси основна думка – ми маємо йти до суспільства, в якому не повинно бути класових суперечностей. Завдання націоналістів – гуртувати націю, консолідувати, робити її сильнішою – а не подібно до більшовиків, розривати її на кавалки й топити цілі верстви в крові за класовою ознакою.

1. До рівності змагають насамперед демократи і ліберали, а не соціалісти. І проголошувана вами так звана “рівність прав” є в своїй основі антинаціоналістичною. Доктрина націоналізму передбачає не рівність, а різність і справедливість. Ваше бачення держави є відверто ліберальним. Націократія і націоналізм стоїть на позиціях жорсткої регуляції державою суспільного життя, а не банального “слідкування за дотриманням рівності прав”.

2. “Боротьба йде не так із цілою соціально-господарською концепцією соціалізму, як насамперед із його обездуховленим, механістичним і матеріалістичним світоглядом, з його – суперечною з законами життя – інтернаціоналістичною та космополітичною природою”.

“В розвиткові внутрішніх відносин нації вона добачає органічний процес сполучення духа й матерії, що витворює в кожну тяглу історичну добу питоменні їй суспільно-виробничі й устроєві форми. Конструктивне чи деструктивне значіння цих форм в даному історичному періоді залежить від їх своєчасності й пристосованості до збірних потреб суспільного організму, що невпинно розвивається. ”

Сціборський. “Націократія”

3. “отримую зарплату на українському підприємстві, яке сплачує податки в українську казну.”
І з якого неукраїнська влада бере собі, скільки хоче.

4. “Прошу мені пояснити, чому я повинен боротися за те, щоб позбавити власника права власності на його підприємство? Що це дасть українському народу? Яка користь від цього колективу підприємства та зрештою мені, як найманому працівникові?”

І знову неправильне розуміння. Цитую Сціборського:

“Приватна власність – з засобу добробуту й господарського скріплений суспільних мас – перетворилася в середник застрашаючої соціальної нерівності; приватна ініціатива – з побудника господарської діяльности – обернулася в анархію виробництва і монополь хижацьких клік; природне устремління людини до зиску – виллялося в легалізовані форми експлуатації праці, а сама праця – обернена в “звичайний товар” – втратила свій колишній духовий зміст, свою мораль і творчу філософію. Нелогічно змагати до направи певних наслідків без усунення причин, що їх зроджують. Так само нелогічні спроби поєднання націократичних принципів надкласовості й соціального миру з силами капіталістичної реакції, що зроджують суспільний паразитизм і перманентні соціальні антагонізми. Ті, що ігнорують цю логіку, ведуть нечесну гру!”

“Ангажуючи приватний капітал у обмежені сфери господарської діяльності, націократія не забуває його антисоціальної тенденції перестати своє конструктивне призначення й виливатися в паразитарні форми”.

В одній з своїх статей Андрій Іллєнко наводить тезу про те, що соціалізм по своїй сутності є продовженням капіталізму, бо не заперечує домінування матеріального над духовним, а лише вимагає іншого розподілу благ.

Справді, соціалізм апелює до рівності якої нема. Ми всі народжуємося різними: хтось розумніший, хтось працьовитіший, хтось має краще розвинуту творчий потенціал, хтось наполегливіший. Але є також ледарі, боягузи, зрештою є також просто, вибачте за вуличний вислів, “тупі” люди. То що, всі мають мати однакове соціальне забезпечення?

Ні! Держава має забезпечити рівні права. Ось в цьому полягає її завдання. Не залежно від того чи я маю в приватній власності засоби виробництва чи я найманий працівник, держава має забезпечити дотримання однаково рівних прав та свобод, а також зобовязань перед державою та народом.

Дещо про себе. Я не належу до родини, якій належать засоби виробництва. Я найманий працівник. Я отримую зарплату на українському підприємстві, яке сплачує податки в українську казну. Власником підприємства є українець. Прошу мені пояснити, чому я повинен боротися за те, щоб позбавити власника права власності на його підприємство? Що це дасть українському народу? Яка користь від цього колективу підприємства та зрештою мені, як найманому працівникові?

Чому я, навіть не дрібний приватний підприємець, що має свою автомайстерню, чи фермер, який обробляє своїх надцять гектарів, не те, що не поділяю, а різко, категорично осуджую соціалізм?

А все тому, що ідеологія ця ворожа духовній сутності українця. Матеріалізована до вульгарності, ница, безсоромна та несправедлива. Витсокою патетикою приховують срамні місця ледарів та пройдисвітів.

//п.8. А тут не можу стриматися, а тому скажу таке:
Загрозою України завжди були романтики. Особливо, якщо ці романтики хворіли на соціалізм.//

В той час, коли так звані “прагматики” з рядів капіталістів знову хотіли загнати Українців в ярмо.

Наскільки я зрозумів, Ваш прадід мав намір стати латифундистом та експлуатувати працю односельчан? Через капіталізм до феодалізму?