Ідея української соціальності? Що це таке? Цього терміну нема в ніякому підручнику соціології. – Це дурниця, нісенітниця, мудрування… Ніяка “об’єктивна” наука чогось такого не знає, не підтвержує й не допускає. Наші нинішні люди завжди відчувають диковинну потребу виправдовувати політичне перетворення на своїй землі якостями “всесвітньої об’єктивної науки”. Разом з тим вони твердо й непохитно визнають, що альфою й омегою «об’єктивної» науковості є все те, про що вони довідуються від європейського Заходу чи Москви. Українська наука, що весь час підганяла та ще й досі підганяє історичні явища на нашій землі під наукові системи й явища чужих культур, довгий час не могла досягнути самодостатності у розгляді власних історичних явищ, розуміння їх із себе та заради себе. Кожне явище на нашій землі, ще так дуже українське й ще так дуже виростаюче із властивостей українського ґрунту, ота наука обов’язково підганяє під системи всякого роду чужинецьких “ізмів”. Але на «науковий сепаратизм», який пояснює явища з самих себе та заради самих себе виправдовує, вона ніяк спромогтися не може.
Колись українці більше вірили в себе. У 1648 р. ніхто з наших людей не відчував найменшої потреби виправдовувати своє збройне революційне повстання тим, що «цього, мовляв, вимагає конечність історії та якості об’єктивної науки». Зробили революцію просто тому, що їм це було потрібно, що хотіли змінити невигідний їм лад і перетворити його по-своєму. Почали творити власну політичну державну й соціальну систему, не питаючи дозволу жодного наукового чужого талмуду і не виправдовуючи своїх дій ніякою вимудруваною доктриною. Цілою мудрістю їх революції була тільки виключно їх власна воля, їх реальні життєві потреби, їх власне життєве відчування. Вони самі знали, що вигідне, а що ні і як знали, так і намагалися завести у себе кращий порядок. Вони весь час виходили зі свого власного досвіду й свого власного, найбільш безпосереднього світовідчування.
Трохи інакше виглядає у нас справа нині. Досвіди власної землі й своє найвласніше світовідчуваня наші люди весь час втискають у прокрустове ложе чужих наукових схем. Хоч ти на голову стань, вони ніколи не повірять, що їх власна воля та їх хотіння є найвищий закон на світі,ота ultima ratio, від якої нема вже ніякого відклику. Хіба що через власну совість до Бога. Жонглюючи на Україні тисячею натасканих з усього світу «ізмів», нашим людям трудно собі подумати й передусім повірити, що існує один “ізм”, – найважливіший з усіх, – “українізм”, як явище абсолютного космічного типу. Не вірять, що отой українізм існує в них самих як певний абсолютний духовий принцип, суцільне й замкнуте саме в собі, одноразове, існуюче й невиправдовуване єство, – і що в тому принципі вміщуються всі вияви їхнього життя, – отже ж серед маси інших так само національні, як і соціальні вияви.
Українізм? Який смисл у цьому слові? Для переважної маси наших навіть найбільш інтелігентних людей цей термін ніякого виразного змісту не має. Коли сказати «британізм», або «американізм», або «фашизм», або «більшовизм», або щось у тому роді, то наш чоловік моментально починає розуміти, про що йдеться. Кожний з тих термінів означає певний духовий принцип, певне спеціальне завдання тої чи іншої групи людей у світі, певну напрямну їх творчості, певну програму устрою. Але коли питати, що означає українізм, як вольовий творчий принцип, з чим, з якими планами, з якою практичною творчістю, з яким світоглядом, з яким життєвим “Вірую” він підходить до великого світового ставання, – то побачите лише знизування плечима. Велич усякої нації саме в тому полягає, що вона носить у своєму нутрі оту життєтворчу іскру Божу, оте своє покликання, яке так, а не інакше формує все оточення і на своє «подобіє» його моделює. Різні форми мають месіанізми. Політичні, соціальні, культурні, навіть, коли хочете – мистецькі. Ми знаємо, що політично означає британізм. Так само знаємо, що політично означає американізм і т. д. Але вони мають свій смисл теж в площині соціальності. Ідея французької соціальності класично виразилася в час французької революції в трислові: воля, рівність, братерство. Ідея італійської соціальності, – це фашизм. Ідея американської соціальності, – це їхня ославлена prosperity, яка завжди в стані гнучкості та експансивності утримує американську спільноту. Ми знаємо зміст англійського соціального common sens’у, що втримує Імперію в стані соціальної єдності. Ідея московської соціальності, – це комунізм.
Але наше покликання? Воно існує, але воно розірване чужими доктринами на дві половини. Ми нині знаємо, що означає українізм політично. Починаємо щораз більше вірувати в ідею нашої державності. Ми знаємо, яке завдання тої державності на Сході Європи. Ми щораз виразніше починаємо розуміти, яке відповідальне завдання нестиме на собі ота державність в укладі великої світової політики. Але тим політичним моментом ще далеко не вичерпується поняття українізму. У нас існує гіпертрофія іноземної соціальної думки, але цілковитий занепад ідеї української соціальності. А власне соціальним месіанізмом, який випливає з українського відчування світу, ми зможемо не тільки зсередини подолати панування якісно нікчемного більшовицького проводу, але ще й в цілком означений спосіб вплинути на подальший соціальний уклад сусіднього з нами європейського й азійського світу. […]
Держава, що століттями ототожнювалася з поняттями ідеалізму та індивідуалізму, починає бути віднині синонімом матеріальної господарської організованості. Маючи в собі і надалі традиційні психологічні ознаки, вона в дійсності спирається на величезні господарські сили та організації. Коли ще вчора держава трималася на освяченому принципі національності чи монархічності, то нині ця база показує себе занадто вузькою. Ще вчора всі були рівними перед принципом національності, монархії, церкви. Нині всі зрівнюються та зобов’язуються перед принципом праці й господарської спільності. Це зміщення підстав державної творчості витворило у світі цілий діапазон нових державних і суспільних форм від фашистського синдикалізму починаючи, і на диктатурі пролетаріату закінчуючи. І це є одним із найбільших здобутків великої української революції, що крім потужного зростання нашої національної свідомої спільноти на наших землях витворюється поволі нова велика свідома спільнота матеріальної пов’язаності та праці.
Чому ми маємо стримувати в нас похід ідеї соціальності? Чому маємо через всякі зневаги затримуватися на пережитих вже форм соціального ладу та співжиття? Чому маємо робити це в час, коли все оточення починає несміливо стежити й підтягуватися за нашим революційним почином? Коли ми повинні боротись й боремось з тою формою революції, яка зараз витворилась на Україні, коли ми боремось із сучасним її лихим космополітичним проводом, коли ми нині намагаємося зробити той стрибок направо, що його був зробив колись Хмельницький, коли намагаємося відмежувати етос нашої соціальної ідеї від охлократичного бунту московської черні та від її інтернаціонального, невластивого нашому краю виду викривлення, то ми ще далеко не відкидаємо тої ідеї й революції. Якраз навпаки!… Чому ми не повинні мати найкращого соціального законодавства на всьому світі. Визволюючись назовні національно, ми мусимо визволитись теж поміж собою й соціально. Ми можемо гордитися, що нині ми йдемо у першому ряді в поході ідеї соціальності. Ми нині наче віднайшли велику ідейну лінію нашої історії. Нині знову ми маємо можливість витворити в себе новий тип державності, кращої й досконалішої від усього змертвілого оточення. Як і колись, так і тепер революція й ідея української соціальності відкриває перед нами величезні можливості розвитку. Заперечувати українську революцію? – Це має робити ціле наше вороже оточення. Всі, тільки не ми! Тільки не український націоналізм. Якраз він має величезні можливості нав’язати сучаснe українськe соціальне перетворення і започаткувати остаточне соціальне й національне оформлення нашої революції. Український націоналізм є життєтворчим також і в площині гідного та розумного соціального будівництва на Україні.
Пеленський З. Ідея української соціальності // Розбудова Нації. – Прага. – жовтень-листопад 1928 року. – с. 363-371.
Стаття подається зі скороченнями і згідно з сучасним українським правописом; текст обробив Андрій Калахан.
Про автора: Зенон Пеленський (1902 – 1979) – член-засновник Організації Українських Націоналістів, співредактор головного теоретичного органу ОУН “Розбудова Нації”.