Шановні читачі, товариші по партії, друзі! З глибокою тривогою протягом багатьох місяців ми спостерігали за розвитком NSDAP та були змушені відзначити із зростаючими побоюваннями, як партія все частіше та у все важливіших питаннях порушує ідею націонал-соціалізму.
У численних питаннях зовнішньої та внутрішньої політики, і перш за все в царині економічної політики, партія зайняла позицію, яку ставало все важче узгоджувати з 25 пунктами, в яких ми вбачали єдину програму партії; ще важче було відчувати зростання буржуазності партії, переважання тактичних моментів над основоположними принципами та страхітливе спостерігання за швидко прогресуючим загниванням партійного апарату, який все частіше ставав метою руху і ставив свої інтереси вище за програмні вимоги ідеї.
Ми розуміли та розуміємо націонал-соціалізм як свідомий антиімперіалістичний рух, націоналізм якого зводиться до оберігання й захисту життя та приросту німецької нації без розмаїтих прагнень до панування над іншими народами та землями. Для нас була та залишається очевидною вимога відкидання інспірованої міжнародним капіталізмом і західним імперіалізмом ідеї військової інтервенції проти Росії – вимога, яка однаково випливає з наших уявлень та існуючих потреб німецької зовнішньої політики. Тому ми відчували, що все більш відверта позиція, зайнята партійним керівництвом на користь інтервенційної війни є застарілою ідеєю, що суперечить вимогам німецької зовнішньої політики. Для нас підтримка боротьби індійського народу за свою свободу від англійського панування та капіталістичної експлуатації була і залишається необхідністю, яка випливає з факту вигоди для німецької визвольної боротьби послаблення сили Версальської угоди, та з емоційної підтримки будь-якої боротьби, провадженої пригнобленими народами проти експлуатуючих їх окупантів. Тому що це є нездоланним наслідком нашого розуміння націоналізму – право на національне самовизначення, яке ми приймаємо для себе за замовчуванням, ми визнаємо також і для інших народів і націй, оскільки ми не приймаємо лібералістичного поняття “привнесення культури”. Ми відчували, що політика партійного керівництва, яке відкрито зайняло позицію відверто на користь британського імперіалізму проти визвольної боротьби Індії, суперечить як реальним інтересам Німеччини, так і ідейним установка націонал-соціалізму.
Ми сприймали і сприймаємо націонал-соціалізм загалом за природою як великонімецький рух, чиєю внутрішньополітичною місією є не більше й не менше, як створення національної Великонімеччини при скасуванні окремих федеральних суб’єктів, що виникли на ґрунті факторів династичності, релігії чи зовнішнього втручання (наполеонівські війни), без чого не досягнути ніякого централізованого впорядкування національних сил, необхідного для звільнення і самовизначення Німеччини. Тому ми відчуваємо, що все частіше позиція, яку займає партійне керівництво на користь системи збереження окремих держав, та проголошення завданням націонал-соціалізму необхідності їх порятунку і розширення повноважень, йде на шкоду державним інтересам та є ворожим ідеї великонімецького об’єднання.
Ми розуміли й розуміємо націонал-соціалізм як республіканський рух, в якому спадковій монархії відводиться настільки ж мало місця, скільки й іншим привілеям, не обґрунтованих заслугами перед нацією. Ми вбачали й вбачаємо у ньому революційний рух, що вважає своєю державницькою метою органічну станову державу германської демократії, настільки ж віддалену від заснованої на фальшивих засадах авторитарної держави, як і від демократії формальної. Ми відчували, що навмисно зайнята партійним керівництвом республікансько-монархічна половинчаста позиція, перебільшене захоплення фашистською авторитарною державою, яке все сильніше виступає з боку офіційних партійних інстанцій, є прямою загрозою для руху та зрадою ідеї.
Ми вважали і вважаємо націонал-соціалізм передусім величною антитезою інтернаціональному капіталізму, яка впроваджує збезчещену марксизмом соціалістичну ідею “спільної національної економіки заради добра нації” та руйнує систему панування грошей над працею, котра невблаганно перешкоджає розгортанню національної душі та формуванню справжньої народної спільноти.
Для нас соціалізм означає національну економіку потреб за участі всієї сукупності працюючих в процесі володіння, управління та отримання прибутків всієї господарської системи нації, а також ліквідацію монополії власності сучасної капіталістичної системи, і насамперед монополії управління, яка нині прив’язана до права власності. Ми відчуваємо, що все більш розмите формулювання нашої соціалістичної позиції, повторні послаблення соціалістичних вимог програми (наприклад, пункт 17), є проступком проти духу та програми націонал-соціалізму, проти чого ми роками чітко наголошували на соціалістичних вимогах.
Ми відчували і відчуваємо націонал-соціалізм відповідно до всієї його сутності як однаково ворожий капіталістичній буржуазії та інтернаціональному марксизму і вбачаємо його завдання в подоланні обидвох явищ, з чого випливає, що в марксизмі правильний інстинкт соціалізму прив’язаний до облудного вчення ліберального матеріалізму та інтернаціоналізму, а в бюргерстві правильне відчуття націоналізму прив’язується до облудного вчення ліберального раціоналізму та капіталізму, тож обидві правильні й природні сили в такому злощасному поєднанні повинні залишитись безплідними для нації та історії. Ми не вбачали й не вбачаємо відтак у нашій опозиції щодо марксизму та буржуазності сутнісних відмінностей, оскільки діючий в обидвох середовищах лібералізм однаковою мірою перетворює їх на наших ворогів. Тому ми відчуваємо, що бойове гасло проводу NSDAP “проти марксизму!”, що стає все більш однобічним, є проявом половинчастості, і з зростаючою силою нас обійняли побоювання, що за гаслом ховається симпатія до буржуазії, яка під цим самим гаслом представляє свої власні капіталістичні інтереси, з якими ми не мали і не маємо нічого спільного.
Ці побоювання засадничого характеру зміцнились, акцентувались і стали очевидними через побоювання щодо тактичних шляхів, які пропонувало керівництво NSDAP. Нас завжди сповнювало жалем і невдоволенням, коли Адольф Гітлер часто виступав перед провідними колами підприємців і капіталістів з питання цілей і завдань націонал-соціалізму, проте ніколи не використовував нагоди зробити те ж саме перед кращими представниками робітників і селян. В результаті ми відчували з важким тягарем на серці, нібито націонал-соціалізм стояв ближче до тих кіл, аніж до цих, тим більше, що ми мусили вголос заявляти, що чесність наших соціалістичних прагнень виключає будь-яке порозуміння з колами, для яких збереження їхніх капіталістичних прав було і є важливішим за досягнення національних цілей, якщо це досягнення має за передумову соціалізм.
З тих самих причин із зростаючим занепокоєнням ми спостерігали тісний зв’язок керівництва з Гугенбергом і Німецьконаціональною народною партією, частково із “Сталевим шоломом” і так званими патріотичними силами, оскільки всі ці обставини – навіть якщо вони були, як, наприклад, з референдумом, тактично виправдані в окремих випадках – давали хибне уявлення про нашу сутність.
Фундаментальним принципом, що випливає із революційного характеру націонал-соціалізму, для нас було і є чітке неприйняття політики коаліцій і компромісів, оскільки будь-яка коаліція служить лише підтримкою існуючій системі, тобто системі національної несвободи та капіталістичної експлуатації.
Нам здається , що відповідно до суті націонал-соціалізму та його завдання: здійснення німецької революції – просто неможливо виставляти гасло “вперед, у державні структури”, яке ми два роки тому поборювали у виконанні “Сталевого шолому” із всією революційною затятістю.
Рішення проводу партії утворити в Тюрінгії коаліційний уряд з буржуазними партіями найсильніше похитнуло нашу віру в те, що наше розуміння суті та завдань націонал-соціалізму, які недвозначно зафіксовані в партійній програмі і, до недавнього часу, в партійній агітації, все ще залишається дійсним. Наші тодішні докори залишились без відповіді з боку керівництва. Таким чином NSDAP опинилась в такому ж положенні, як і SPD після 1918 року, коли вона вирішила об’єднатись з ворогами своєї політико-економічної платформи, неминуче зрадивши свої політичні цілі. Із невблаганною послідовністю у NSDAP взяв гору вказаний шлях зради своїх принципів, який проявився в згоді на зростання оподаткування, підвищенні комунальних платежів і тому подібних речах у Тюрінгії. Заперечення, нібито небезпека державних репресій обумовлює жертвування переконаннями, є не лише некоректним – як це показують заборони руху в Баварії та Прусії – але й підточує мужність і силу характеру нашого руху, коли такими аргументами прикриваються боягузтво і зрада. В той час, як для нас вся тактика закінчується там, де знаходяться принципи, партійне керівництво з “тактичних” міркувань все частіше та у все важливіших питаннях відступає від принципів націонал-соціалізму.
Поруч із зростанням буржуазності руху відбувається переродження партії, яке набуває просто-таки страхітливих форм. Не лише так звані вищі командири SA, але й все більшою мірою також політичні функціонери, виробляють своє ставлення до інших та свій стиль життя у такий спосіб, що повністю суперечить як внутрішнім законам революційного руху, так і вимогам чистого сумління. З плином часу пряма та непряма матеріальна залежність функціонерів від партії та її вождя, що стала майже всезагальною, розвинула атмосферу візантійського підлабузництва, яка унеможливила відстоювання самостійної думки та мусіла призвести до ідейної та матеріальної корупції, яку кожен партійний товариш спостерігав із зростаючою гіркотою, нездатний зарадити їй у всій структурі партії. Численні помилки у врегулюванні персональних конфліктів всередині партії найглибшим та найправдивішим шляхом спричинені цією ситуацією.
Такому розвитку подій, який ми із занепокоєнням спостерігаємо в сфері основоположних принципів, тактики та організації, ми опиралися найсерйознішим чином кожну годину протягом минулого року. П’ять років випуску цієї газети, доповнених шістьома роками випуску часопису “Nationalsozialistischen Briefe”, є свідченням цьому, так само як і пропагандивна та персональна позиція, зайнята нами, незважаючи на тиск та спокуси згори. Жодної миті ми не замислювались над тим, аби з опортуністичних міркувань змінити свою позицію, і достатньо часто поставали перед питанням, чи не слід з огляду на особливо важкі проступки партійного керівництва проти природи націонал-соціалізму зайняти з цього приводу публічну позицію. Якщо ми цього не зробили до сьогодні, то це лише тому, що партійний провід відкрито не зрікався програми з 25 пунктів, і тому що ми сподівались, що революційний дух, який живе в масах SA, насамперед серед молоді, переможе буржуйство переродженого керівництва.
Однак, наша надія була перекреслена вольовим рішенням партійного проводу.
Листом Адольфа Гітлера від 30 червня від керівника Берлінської гау NSDAP вимагалось провести “безжальну чистку” партії від “салонних більшовиків”.
У зв’язку з цією вимогою нижчепідписаним товаришам по партії, відомим своїми соціалістично-революційними поглядами, погрожували виключенням.
Цим неодноразово висловлювалась підтримка відмежування NSDAP від цілей і вимог німецької революції та соціалістичних пунктів програми з боку партійного керівництва.
Як прямі, незламні фанатики націонал-соціалізму, як полум’яні бійці німецької революції, ми відкидаємо будь-яке фальшування революційного характеру, соціалістичної волі та націоналістичних засад націонал-соціалізму, залишаючись поза межами бюрократизованої тепер NSDAP тими, ким ми завжди були.
Революційні націонал-соціалісти
Отто Штрассер
(25 підписів).
Опубліковано в газеті “Der Nationale Sozialist” від 4 липня 1930 року.
Переклав Юрій Михальчишин
Про автора: Отто Штрассер (1897 – 1974) – німецький політичний діяч та публіцист, ідеолог і організатор націонал-революційного крила NSDAP. Брат Грегора Штрассера – “другого номера” в Націонал-соціалістичній робітничій партії Німеччини. Учасник Першої світової війни, брав участь у ліквідації терористичного режиму Баварської радянської республіки в Мюнхені навесні 1919 року в складі добровольчих формувань. Доктор наук. До 1920 року – член Соціал-демократичної партії, в 1925 році вступив до лав NSDAP. Активно розбудовував партію в Північній і Західній Німеччині, займався журналістикою, розробляв антикапіталістичний вектор ідеології. Через ідеологічні та персонально-кадрові розбіжності в поглядах із А. Гітлером у 1930 році вийшов із NSDAP, намагався створити альтернативну націонал-соціалістичну організацію “Чорний фронт”, після 1933 року – на еміграції.