Не так.

Ото читаємо тут у Штрассера:
“Нас завжди сповнювало жалем і невдоволенням, коли Адольф Гітлер часто виступав перед провідними колами підприємців і капіталістів з питання цілей і завдань націонал-соціалізму, проте ніколи не використовував нагоди зробити те ж саме перед кращими представниками робітників і селян. В результаті ми відчували з важким тягарем на серці, нібито націонал-соціалізм стояв ближче до тих кіл, аніж до цих, тим більше, що ми мусили вголос заявляти, що чесність наших соціалістичних прагнень виключає будь-яке порозуміння з колами, для яких збереження їхніх капіталістичних прав було і є важливішим за досягнення національних цілей, якщо це досягнення має за передумову соціалізм.”

…а в антітезу, що ми зараз читаємо у моджахедів
“К примеру, Гитлер ненавидел теории, которыми евреи оглупляли народы. Но нельзя было не считаться с тем, что в его время еврейская идея социализма стала новой религией для масс. Поэтому, он вынужденно использовал социализм как основу для реформы государства, модернизировав его под германскую нацию.

При этом Гитлер прекрасно понимал бессмысленность любых начинаний, если не очистить институты власти и идеологии от влияния евреев. Что он и сделал. Этого было достаточно, чтобы консолидировалась пирамида управления. Глава, элита и народ стали едиными. Благодаря этому Германия в течение нескольких лет превратилась в самую мощную и влиятельную европейскую страну.” (взято звідси – http://www.kavkazcenter.com/russ/content/2007/07/19/51936.shtml)

Може в тім і причина? Штрассер поперед усе ставить соціалізм. Він фанатичний прихильник цього. А для Гітлера соціалізм — теж саме, що зараз для нас демократія — навязаний ззовні стереотип, з яким треба рахуватися, поки ми не відчистили мізки наших людей від тої зарази, але який по суті є ворожим?
Пріоритети для Гітлера — раса, нація, держава, а тількі вже потім державний соціальний захист нації… Так?

“Для нас була та залишається очевидною вимога відкидання інспірованої міжнародним капіталізмом і західним імперіалізмом ідеї військової інтервенції проти Росії – вимога, яка однаково випливає з наших уявлень та існуючих потреб німецької зовнішньої політики.”

Бо вказує таки на той факт, що певні дмовленості стали для Гітлера більш вагомими ніж сама ідеологія Н-С.
От вона – недоторканість Швейцарії, стосунки з Ротшильдами, політ Гесса, кінець-кінцем – незалежність України, в яку так вірив Бандера, ну і, звісно, зойки самого Гітлера про те, що його “обдурили”.

В певні періоди Гітлер так само виступав антиімперіалістично за свободу Індії проти Британії.

“Для нас підтримка боротьби індійського народу за свою свободу від англійського панування та капіталістичної експлуатації була і залишається необхідністю, яка випливає з факту вигоди для німецької визвольної боротьби послаблення сили Версальської угоди, та з емоційної підтримки будь-якої боротьби, провадженої пригнобленими народами проти експлуатуючих їх окупантів. Тому що це є нездоланним наслідком нашого розуміння націоналізму – право на національне самовизначення, яке ми приймаємо для себе за замовчуванням, ми визнаємо також і для інших народів і націй, оскільки ми не приймаємо лібералістичного поняття “привнесення культури”.”

Чи це було ділом ситуації, щоб як то кужуть насолити ворогові. “Ворог мого ворога, мій друг” (с)

Про рух “Landvolk” побіжно згадано в статті про Ф. В. Гайнца. Загалом це окрема важлива тема.

Передусім, негативну реакцію в Штрассера, очевидно, викликала відмова фашизму від своєї республіканської орієнтації та масове вливання консервативних, а то й відверто реакційних елементів в партію після 1922 року (мали місце прецеденти колективного вступу, наприклад, Італійської націоналістичної асоціації в 1923 році). Надалі критично оцінювалась, мабуть гіпертрофована ставка на державу та примат партії над національною ідеєю; негативу додала й очевидна бюрократизація PNF наприкінці 1920-х років з ліквідацією внутрішньопартійної демократії — все ж NSDAP тоді була ще далеко не при владі, а отже набагато “живіша” та динамічніша.

Але тут слід дещо уточнити: націонал-революційний напрям (в тому числі й націонал-революційне крило NSDAP) передбачав активну участь в антисистемній практичній діяльності, тоді як чисто ідеологічна творчість адекватніше характеризується терміном “консервативна революція”. Тобто в цілому Юнгер зараховується до течії “консервативної революції” разом з Мьоллером ван дер Бруком, Едгаром Юнгом, Освальдом Шпенглером та іншими, але в першій половині 1920-х років, коли він підтримував стосунки з середовищем “фрайкорів” і “Сталевим шоломом”, він був активним націонал-революціонером. Ось таке розрізнення.