Коли наші товариші по партії та приятелі використовують ці вирази, вони однозначно мають на увазі одне й те ж саме. І все ж слід розрізняти ці два поняття, оскільки між ними існує чимало відмінностей. Дотеперішній марксистський соціалізм представляє собою по суті не лише інтернаціоналістську установку, але є системою цілком визначених світоглядових, політичних і економічних принципів. Марксистське розуміння історії переважно полягає в описі “історії людства” як низки послідовних актів класової боротьби. Філософське підґрунтя марксизму полягає в припущенні, нібито насправді людська особистість по суті не представляє нічого відмінного від продукту навколишнього середовища. “Ідеали” майбутнього обертаються навколо найнижчих людських інстинктів і отримують своє остаточне формулювання у вимозі “експропріації експропріаторів”, причому ці відчутно тваринні інстинкти замазуються фразеологією.
Проте, якщо вибрати лише міжнародну точку зору як таку, і залишити в спокої всі інші ідеї дотеперішнього капіталістичного соціалізму, то вона має визнання, принаймні для зовнішнього вжитку або нехотячи, на що ми у відповідь вбачаємо у всій марксистській системі виклик європейській, зокрема німецькій культурній думці. Термін “націонал-соціалізм” представляє головне поняття нового синтезу, що позначає невіддільність обидвох понять, тоді як означення “національний соціалізм” в реальності окреслює або може окреслювати національний марксизм. Національний марксизм існує у Франції та Англії, а націонал-соціалізм дотепер лише в Німеччині; і тут йдеться про серйозну відмінність. Національні марксисти живуть у точнісінько тому ж самому світоглядному колі ідей, що й плутократствуючі жидівські демократи, вони захоплюються тими ж самими тупими нісенітницями, відтак вони не здатні визнати фундаментальну боротьбу, не кажучи вже про те, аби сповідувати її та реалізовувати. Національні марксисти зараз також починають вкорінювати свої безчинства в Німеччині, побачивши, що у найширших колах німецького народу вони не здобудуть тривалої підтримки, виступаючи проти національної свідомості. Але нам не потрібен національний марксизм, нам не подобається марксизм як такий, в цілому.
Інший термін, “впровадження соціалізму на національних засадах”, також не позбавлений поверхневості. Тому що не соціалізм як спосіб економічного мислення, бодай і народжений із національних підвалин, є нашою метою – а вільна нація та її самоствердження як такої у всіх сферах життя. Прикметник “національний” (написаний з маленької літери) вказує народницькій думці на побічну роль, в той час як він повинен стояти на чолі. Соціалізм як економічна ідея є ефективною вимогою захисту народу і внутрішнього посилення держави, з метою убезпечення свободи буття нації як одного цілого у боротьбі рас і народів. Тому ми вважаємо за доцільне утримуватись від словосполучення “національний соціалізм”, і притримуватись виразу “націонал-соціалізм“. У цьому словотворенні повинен бути сконцентрований новий державний синтез, наголошуючи водночас, що весь теперішній марксизм загалом не є соціалізмом, а лише очевидним знущанням над ним.
Розенберг А. Національний соціалізм чи націонал-соціалізм // Народний оглядач. – 1 вересня 1923 року.
Переклав Юрій Михальчишин.
Про автора. Альфред Розенберг (1893 – 1946) – видатний німецький публіцист та політичний філософ, один із ідеологів Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. В 1921 – 1923 роках працював головним редактором офіційного друкованого органу NSDAP “Völkischer beobachter” (“Народний оглядач”), після провалу Листопадового путчу призначений тимчасовим керівником націонал-соціалістичного руху. З 1930 року – депутат парламенту. Автор і натхненник багатьох культурологічних проектів. У 1933 році призначений головою зовнішньополітичного відділу партії, а в 1941 році-міністром Східних територій. Страчений у 1946 році окупаційними американськими силами в Нюрнбергу після показового процесу. Двічі одружений, батько двох дітей.