Фахівці з серйозним діагностичним досвідом знають, що клініку хворобливого стану слід відстежувати в динаміці. Те, що сьогодні наша Батьківщина серйозно хвора – не секрет для тих, хто чесно працює руками і головою. Хто не боїться думати, вірити, мріяти, повинен тверезо дивитися на речі.
Якщо спробувати узагальнити побачене та проаналізоване, то вимальовуються десь отакі тенденції:
Розвиток соціальних процесів в Україні в цілому йде в напрямку до фрагментації та поляризації соціального простору замість консолідації.
На фоні загальної деморалізації активного ядра громадянського суспільства конструктивно орієнтовані соціально активні групи прискорено атомізуються та маргіналізуються.
Одночасно з прискоренням негативних демографічних тенденцій та зростанням спрямованого назовні міграційного потоку спостерігається ерозія середнього класу та нівелювання його ролі як гаранта соціальної стабільності й носія прогресивного психотипу.
Диспропорції інформаційного потоку у поєднанні з його інтенсивністю стають потужним джерелом делегітимізуючого впливу на політичні інститути і мобілізують протестний потенціал суспільства.
Накопичення потенціалу конфронтаційних настроїв широких верств населення багатьма групами інтересів та впливу розглядається не як чинник дестабілізації державності, а як сприятливий контекст зміни політичного режиму в пара-легальний спосіб.
Інспіровані центрами впливу за межами України ліберальні політичні проекти виборчого призначення мають прихований ідеологічний порядок денний, що тільки ситуативно та вибірково з кон’юнктурних мотивів підтримує курс реформ і державотворчі пріоритети.
Відсутність державної концепції ідеологічної політики з базовою складовою у формі національної ідеї спричинила підміну ціннісної основи державної політики проектами інтеграції в чужі наддержавні об’єднання та проведення реформування за зовнішніми сценаріями.
Аналіз наявного поля об’єднавчих психосоціальних цінностей демонструє домінування негативної парадигми «свобода від» над позитивною «свобода для» та присутність відчуття постійної зовнішньої загрози як єдиного фактора соціально-політичної стабільності.
Жоден із апробованих сценаріїв реформування не враховував і не враховує потребу оновлення і перевстановлення ідеологічного, стратегічного, організаційного та оперативного контурів управління державою.
Консолідована підтримка стратегічного курсу державотворення з реформуванням усіх сфер публічного життя в даний час можлива виключно на основі моделі захисту й підтримки консервативного світогляду з традиційними цінностями, носіями якого є більшість населення.
Юрій Михальчишин