Нахтігаль

Якщо ти не хочеш, аби твій народ приєднався до інших народів, які вже не існують на мапах, ні на мить не забувай, де ти живеш. У світі, де кров праведних, героїв і мрійників ллється понуро й безглуздо. Де душогуби та ошуканці не соромляться виявляти свою песиголову сутність. Де страх повзе чорними спазмами і стискає горло, […] [...]

“Ніколи”. Хороший прислівник. Іноді варто приміряти його собі та задуматись. Ніколи не вважати своє життя унікальною цінністю – воно ж тільки наше. Ніколи не давати грошей під відсотки, не брати кредити і не годувати банкірську сволоту. Ніколи не економити на книгах, квітах і квитках куди-небудь. Ніколи не забувати, хто ми такі. Ніколи не забувати красиві […] [...]

Коли швидкоплинні львівські листопадово-лютневі сутінки втомлено засинають у туманній чи морозній пітьмі, усі ми приречені на ностальгію. Зовсім інакшу, аніж у тих, хто понині тужить за «бабцею Польщею», «злотувками», «виходками», «бамбетлями», «зупами каляфйоровими», «батярами» та іншою пургою. Легка тінь смутку над несамовитим потоком слів, мрій, вулиць під ліхтарями і рідних облич, які осяюють темні тротуари […] [...]

Тут уміють бути мужніми. Тут мрії сильніші за страх. Тут своїх не залишають. Тут усесвіт чекає на нас, аби ми мали що вдосконалювати. Щось тривожне будить нас ночами, і ми несемо безсонну варту у пошуках таких місць. Але війна, на яку ми запізнились, спалила і розбомбила їх майже всі, і нам залишається лише переглядати чорно-білу […] [...]

…Сторожові багаття бойових княжих дружин на Високому замку перестали зігрівати нічну варту, відлякувати різні химерні створіння та розганяти морок, і тиша оселилася серед спорожнілих веж і мурів. Вона не любить, аби її порушувало будь-що, окрім шепотіння вітру, трави і сухого листя давніх листопадів. Навіть опалені лихоліттям воєн і поразок кам’яні руїни галицьких твердинь мовчать, засипані […] [...]